28 жовтня Ярославу Потапенку було б 44. Вже майже 4 роки його немає з нами. Це остання публічна фотографія, де за кілька тижнів до смерті він читає ,,Розриту могилу” в Музеї Кобзарства у Світлани Тетері. Я тоді засмутилася, бо сама хотіла читати той вірш. А він, немов уже стояв над ямою, немов відчував свою близьку смерть. Був втомлений і пригнічений. Щось ніби хотів розповісти важливе, але залишив на майбутнє… Однак майбутнього так і не сталося. Більше я його не бачила… Живим…
Він лежав у труні і посміхався. Немов звільнився від проблем, які випікали серце, проблем, яких більшості так і не вдалося зрозуміти. На похороні було дуже багато людей. Чому вони прийшли до нього до мертвого, а живого так мало підтримували у його боротьбі? Чому борців завжди мало? Якби усі не стояли осторонь, а хоча б крихту взяли того вантажу, який навалився йому на плечі, можливо він би вистояв. Був би досі нашим побратимом, поводирем, нашим прапором. Древньоримський філософ Сенека в ,,Листах до Луцілія” писав, що не варто боятися смерті, вона або ще не прийшла, або вже відійшла.
Для покійного смерть – лише дотик, для нас – кривава рана, яка досі мироточить. Бувають миті, коли здається, що все марно, що розрита могила, яка розкрилася перед усіма нами за мить нас поглине. Але в пам’ять про Ярослава та інших борців за справедливість не можна опускати руки, треба нести свій хрест, переживаючи лише за одне: тільки б не схибити.
Із допису Світлани Шевченко у мережі Фейсбук
***
Люди смертні, час плинний, ідеї вічні, герої не вмирають…
Він живе у наших серцях і діях! В пам‘ять про друга і наставника до дня його народження.
Яскравим прикладом позитивних змін у суспільстві є громадсько-політична й культурно-просвітницька діяльність мого колеги по роботі й побратима по духу Ярослава Олександровича Потапенка.
Останнім часом мені пригадуються слова Ярослава Потапенка: «коли задумуюсь, до чого ми прийшли за ці роки, то все частіше здається, що я божеволію, або опиняюсь у страшному й абсурдному сні…»
Ярослав Потапенко був взірцем того лідера, який потрібен був не тільки нашому місту, а й Україні в цілому. На своєму прикладі Ярослав показав, що із старою системою завжди можна боротися.
Публічно, у бесідах з друзями він постійно наголошував – «війна на Сході за єдність України є сьогодні, по-суті, продовженням Майдану, другого фазою революції, черговим етапом національно-визвольної боротьби й послідовною стадією становлення модерної нації в Україні».
Із щирою вірою у світле майбутнє української нації, з небес нагадує нам свою мудрість: «Хтось втомився, розчарувався, зламався, виснажився, «перегорів» – але багато хто знаходить в собі сили рухатися далі, досягати успіхів, рятувати країну. Честь і хвала цим людям! Мусимо перемогти й подарувати нащадкам кращу, чеснішу, справедливішу державу»!
Із допису Віталія Коцура у мережі Фейсбук
