Найдавнішою громадською неприбутковою організацією в Переяславі слід вважати Товариство Червоного Хреста, історія якого започаткована ще у ХІХ столітті та продовжується до сьогодення. Загалом то історія цієї міжнародної організації розпочалася 17 лютого 1863 року, відколи була скликана в Женеві міжнародна конференція де прийняли конвенцію згідно якої всім пораненим, хворим, лікарському та санітарному персоналу, що знаходяться в зоні воєнних дій надається захист Міжнародного комітету допомоги пораненим. Росія, в юрисдикції якої знаходився на той час Переяславський повіт, приєдналася до Женевської конвенції у 1867 році, а в 1879 році «Товариство опіки про поранених і хворих воїнів» було перейменоване на «Російське товариство Червоного Хреста». Основою місцевих структур Товариства стали місцеві комітети, які підпорядковувалися окружним управлінням. В Переяславі повітовий відділ Товариства опіки над пораненими і хворими воїнами був заснований у 1871 році у складі Полтавського місцевого Управління, проте до 1874 року ніякої роботи не проводив: внески не сплачував, звітності не надавав незважаючи на постійні зауваження Управління. І от, в 1874 році, від дійсних членів Товариства голови переяславського відділу поштмейстера, колезького асесора Олексія Яковича Ліхтанского та його помічника брандмейстера Івана Васильовича Борисова надійшла у квітні перша пожертва 6 рублів сріблом на допомогу голодуючим Самарської губернії. Таким чином з 1874 року почався практичний відлік діяльності першої переяславської некомерційної організації, яка ось вже 150 років діє та зберігає свої гуманістичні засади. Наприкінці 1875 року членами переяславського повітового осередку здійснювався збір коштів на користь слов’янам Сербії та воїнам російської армії, які брали участь у військових операціях на Балканах. З цією метою членом Товариства статським радником М. Є. Гайворонським було запропоновано волосним правлінням організувати серед селян одноразовий копійчаний збір на користь пораненим воїнам. Зокрема при Рогозовському, Вороньківському, Лехнівському, Хоцьковському, Помокельському, Ташанському, Скопецькому, Переяславському, Бориспільському, Студениківському, Дем’янецькому волосних правліннях були встановлені копійкові кухлі збору пожертв. Принагідно зазначу, що з такою ж самою метою кухлі були встановлені в церквах, де збір коштів здійснювався від церковних громад. Часто-густо в церкві стояли два кухлі від Товариства і від церковної громади. Грошові пожертви «Товариства опіки над пораненими і хворими воїнами» надходили до Головного Управління Товариства в Санкт-Петербург, а від церковних зборів кошти надходили до Синоду. З липня 1876 року населення повіту активно робило грошові внески до Товариства. Майже щомісяця надходили кошти від копійчаних пожертв, благодійних одноразових внесків від сільських громад. З квітня місяця 1877 р., коли вже розпочалася повномасштабна російсько-турецька війна і до самого грудня, переяславці тричі організовували благодійні спектаклі, кошти від якого надсилали до Управління Червоного Хреста. Крім грошових пожертв місцевий Комітет Червоного Хреста на санітарні потреби південної армії організував збір полотна,корпії, марлі. Місцевий комітет, навіть, відкрив пошивну майстерню де з благодійного матеріалу шили військове спорядження, яке відправляли до діючої армії через посередництво головного уповноваженого товариства Червоного Хреста пана Демідова князя Салъ-Докато, що жив в Києві. Навесні 1878 року війна на Балканах припиняється, пожертви до переяславського товариства Червоного Хреста значно зменшуються. Проте популярність Товариства в переяславській громаді зростає. Медична допомога від Червоного хреста, діяльність його санітарних загонів, під час епідемії дифтериту, що спалахнув у 1879-92 роках по всій Полтавській губернії, суттєво збільшила авторитет організації серед населення і станом на 1893 рік місцевий комітет Червоного Хреста налічував 33 особи. В 1895 році до лав Товариства вступили всі члени Переяславського Земства, де їх постійним представником став голова управи Василь Васильович Гамалея. Тоді ж в підпорядкування Комітету Червоного Хреста перейшла Громада сестер милосердя з 5 осіб. В перші роки своєї діяльності громада сестер милосердя фінансувалася Земством. Адміністрація повіту і міста призначали щорічні субсидії на підтримку діяльності комітету, на утримання сестер милосердя, збільшення їх штату. Медсестри розділялися на штатних, які працювали при амбулаторії та позаштатних, яких викликали на службу в разі надзвичайних ситуацій. Тому одним з головних завдань для керівництва Червоного Хреста була підготовка молодшого та середнього медичного персоналу, відтак з квітня місяця 1895 року, в земській лікарні проходили стажування 6 сестер милосердя місцевого Комітету Російського Товариства Червоного Хреста. В 1898 році Російська імперія встряє в чергову геополітичну авантюру, тепер вже на Далекому Сході, підписавши Російсько-Китайську конвенцію, за якою Квантунський півострів на 25 років надійшов у розпорядження імперії. І от що цікаво, вже з наступного року Головне Управління Червоного Хреста розпочало активно збирати пожертви на користь відкриття там пересувних лазаретів, збільшувати кількість лікувальних закладів і на території материка. Зокрема 1899 році переяславське Земство, за клопотанням первісної громади Червоного Хреста, з 1 січня 1900 р. збільшило асигнування на кожну сестру милосердя до 120 руб. в рік, що працювала при кожній земській лікувальній установі в повіті (до цього була фіксована плата 250 руб. в рік не залежно від кількості сестер) та схвалило надання субсидії на будівництво окремого приміщення для Комітету Червоного Хреста та відкриття при ньому амбулаторії. Місто виділило ділянку землі під забудову в центральній частині, по вулиці Дворянській (сучасна Гімназійна) поруч з пустопорожньою ділянкою власниці Марії Капцевич (там в 1907 році була збудована чоловіча гімназія). В 1901 році одноповерховий цегляний будинок для Комітету Червоного Хреста і лазарету був збудований, а громада сестер милосердя станом на 1903 рік збільшилася до 11 осіб. Російсько-японська війна досягала свого апогею, кількість поранених трагічно зростала, тому в будинку Червоного Хреста 22 квітня 1905 року був відкритий евакуаційний лазарет на 10 ліжок, до якого одразу прибули на лікування 10 нижніх чинів, поранених під Мукденом. Окрім будівництва, підготовки сестер милосердя запасу, місцевий Комітет в 1902 році опікуватися збором пожертв для потреб населення міста Шемахи (Азербайджан) постраждалого від землетрусу, в 1903 році для полегшення життя жителям Македонії, в 1912 році на лікування солдат в Греції, Болгарії, Сербії, Чорногорії, що воювали з Турцією. В період меж війнами, з 1906 р. по 1914 рік громада сестер милосердя Червоного Хреста окрім підготовки кваліфікованих медсестер, активно заробляла кошти на своє утримання і розвиток надаючи амбулаторно, за символічну плату, медичну допомогу хворим з міста і повіту. В липні 1914 в Європі спалахнула Перша світова війна. Головне управління Червоного Хреста одразу організувало систему головних уповноважених на фронтах. Переяславці активно долучилися до волонтерської діяльності через місцевий Комітет Червоного Хреста. В перших числах серпня Переяславське земство за ініціативою Товариства, вирішило обладнати 35 ліжок в народному домі і земській лікарні в допомогу військовим шпиталям і лазаретам, які будуть евакуйовуватися протягом 5 місяців. Також додатково було асигновано 2000 руб. на 25 ліжок для поранених на фронті, 5000 руб. на допомогу призовникам, 5000 руб. на придбання кормів і всім мобілізованим повіту по рублю на дорожні витрати. В 1915 році, членами Товариства Червоного Хреста князем Михайлом Костянтиновичем Горчаковим та його братом колишнім головою переяславського дворянства князем Олександром Костянтиновичем Горчаковим був організований 8-й Київський передовий загін Товариства Червоного Хреста, що перебував на службі в районі армій Північно-Західного фронту і обслуговував 5 корпус 7-ї пішої дивізії. В переяславському будинку Червоного Хреста також запрацював лазарет по прийому поранених. Громада сестер милосердя в 1914-1917 роках налічувала 11 штатних медсестер і 8 медсестер запасу, які були залучені на службу. З перших днів війни медсестри приступили до служби не тільки при своєму лазареті, але й направлялися в лікувальні заклади Полтави, Києва, офтальмологічну лікарню доктора Думітрашка, земські лікарні Баришівки, Борисполя, Переяслава, земські лікарні сіл Скопці, Ташань, Войтово. 4 січня 1918 року Рада народних комісарів видала декрет про скасування Головного управління Товариства Червоного Хреста, про передачу майна і капіталу РТЧХ у власність держави и створення Комітету по реорганізації Червоного Хреста. Цей декрет завершив перший етап в історії переяславського комітету Російського Товариства Червоного Хреста. Сестри милосердя продовжували надавати допомогу пораненим і хворим при лікарнях, лазаретах, хоча, дехто з них, за причиною своїх політичних переконань, виїхали за кордон. 18 квітня 1918 р. був проведений І з’їзд Товариства Червоного Хреста України. Першими завданнями товариства була допомога біженцям та військовополоненим, турбота про інвалідів і дітей-сиріт, боротьба з голодом та епідеміями, організація лазаретів, шпиталів і харчувальних пунктів. На жаль не вдалося поки що встановити точну дату відновлення організації Червоного Хреста в Переяславі, але те що вона продовжувала свою діяльність опосередковано засвідчують документальні згадки. Зокрема на початку 20-х років силами Товариства Червоного Хреста України створювались протитуберкульозні та венерологічні диспансери, станції боротьби з малярією, амбулаторії, будинки для безпритульних. В Переяславі в 1921 році в будинку Червоного Хреста був відкритий «Дім матері й маляти». З 1946 по 1957 р. в приміщенні розташовувався дитячий кістково-туберкульозний диспансер, в 1957-1967 будинок був переданий школі-інтернату. Але найголовнішим є той акт, що в 1920-30-х роках, а потім після другої світової війни до 1967 року в цьому будинку під егідою переяславського відділення Червоного Хреста працювали курси з підготовки медсестер! Зокрема в 50-60-х роках ці курси очолював санітарний лікар Бейліс Лев Володимирович. Навчання відбувалось у вечірній час. Теоретичні лекції читали лікарі районної лікарні в старовинному будинку, а практичні заняття слухачі курсів проходили безпосередньо в стаціонарних відділеннях, як і за часів Земства. В 1967 році колишній будинок Червоного Хреста був переданий для розміщення стоматологічної поліклініки, яка надавала послуги населенню до 1999 року, допоки відбулась передача будинку у користування загальноосвітній школі №1. Відтоді товариство Червоного Хреста перебувало в різних приміщеннях, які виділяла адміністрація міста. Після утворення Київської області і до сьогодення переяславське відділення Товариства Червоного Хреста України підпорядковане обласній організації.