“Нарешті я це зробив! Два роки виношував цю ідею – і ось зробив”, – завітавши до нашої редакції минулого вівторка, Олександр Литвишко (56 років), найвідоміший у місті майстер з покрівельних робіт, не приховував своєї радості – він цього дня разом із сином Романом (33 роки) завершив роботи на дзвіниці Вознесенського собору, пам’ятці архітектури ХVІІІ століття. Приніс численні фото і навіть відео, знятого дроном, всіх етапів їхньої праці – повідомляє Переяслав.Сity.

– Розкажіть, як усе розпочалося…

– Те, що там потрібні роботи, бо дзвіницю заливало під час дощів, мені постійно нагадував Іоанн Бобітко (благочинний на Переяславщині від ПЦУ – авт.). Кілька років тому я працював на ремонті покрівлі музею Сковороди, потім – музею кобзарства, і отець Іоанн постійно мене просив: “Олександре, ну коли вже візьмешся за дзвіницю?” А я й сам розумів: ці роботи повинен зробити я – і як громадянин міста, і як реставратор. Адже очевидно, що роботи, які виконали заїжджі “майстри” до 1100-річчя Переяслава у 2007 році, були виконані неякісно, не за технологією, тому так швидко проявилися недоліки.

І в 2017-му ми вперше із Романом попросилися всередину і піднялися на висоту 30-ти метрів. Далі не змогли – “попередники”, як мовиться, обрізали всі кінці – конструкція для підйому була зрізана, мабуть, навіть з використанням болгарки. Не знаю, чому вони так учинили: чи тому, що з ними не розрахувалися, чи щоб ніхто не міг побачити, як вони потворно виконали свою роботу? Стали ми думати, як подолати ці додаткові 10 метрів висоти. Тут я сподівався на Романа – він сильний у верхолазінні. Але все ж наважитися почати роботи ніяк не могли.

– Наважилися лише, коли похилився на дзвіниці хрест?

– Власне, похилилася маківка з хрестом на куполі дзвіниці. Ось ми й вирішили: все, вже відкладати нікуди. Витратили пару тижнів на дооснащення: докупили вірьовки-троси, шоломи для професійного альпінізму. А потім я взяв на місяць відпустку за свій рахунок (працюю реставратором у НІЕЗ “Переяслав”), і ми почали. На початковому етапі нам ще допомагав Леонід Набок. Коли піднялися на маківку, виявилося, що вона розкрита, тому було затікання води і відповідно потрухли стійки – із восьми збереглося чотири. Через це маківку й перекосило. Тим “майстрам” елементарно не вистачило клепки зробити так, як належало. Там потрібні досвід і висотника, і жерстянщика. У мене такий є. А якщо ти спеціаліст у чомусь одному, діло буде зроблено абияк. Ми побачили наочно: стояти їй лічені дні. Тож узялися до справи – міняли прогнилі, побиті шашелем бруси, дошки. З допомогою домкратів (для них монтували спеціальні майданчики) підняли маківку з одного боку на 9 см, з іншого на 7 см. Було й таке, що вона “поїхала” вбік (отоді я насправді злякався), довелося придумувати спеціальну систему кріплення болтами. Загалом пішло півмашини деревини.

– З нею, чув я, були якісь пригоди.

– Були. Бруски і дошки привезли і вивантажили гамузом під дзвіницею, коли нас не було. А назавтра ми виявили, що значна частина пропала. Я відчув, що їх “добрі” люди ще не встигли вивезти, давай, не сподіваючись на допомогу поліції, шукати поблизу і знайшов 24 штуки на території колишньої військової частини, уже складеними. Після цього ми вже зберігали деревину на території музичної школи – більше не пропадало.

– А яка висота дзвіниці?

– За офіційними описами, від низу до основи хреста – 48 метрів. Я це можу підтвердити, бо використовували 50-метрову переноску, при розмотуванні її ледве вистачало. Сама маківка у висоту близько 5 з половиною метрів і площу має 25 квадратних метрів. Це з землі ввижається, що вона зовсім мала. І на оці трохи більше сорока метрів висоти ми витрачали кожного разу не менше пів години – що піднімаючись, що спускаючись.

– Яким матеріалом покрита маківка, адже вона тепер, як золота?

– Цей матеріал “під позолоту” – нітрит титану – освіжив кольором верх дзвіниці. Дехто в соціальних мережах пише: що це ви таке придумали, не було там такого ніколи… А я скажу так: подивіться малюнок Шевченка, яка там маківка? Отож. А якщо треба пофарбувати купол у зелений, давайте фарбу, пофарбую. Важливо, що досягнуто головного – на дерев’яні конструкції не потрапляє волога. А стіни витримають, їхня товщина неймовірна – на висоті 2 метри досягає двох метрів 80 сантиметрів і зменшується догори поступово.

Валерій Шкребтієнко