Серед найвідоміших і найстарших ветеранів спорту Переяславщини сьогодні без сумніву можна назвати Почесного жителя нашого міста 72-річного Віталія Ткачука. Ось вже багато років його улюбленим місцем для занять спортом є міський стадіон. Саме тут у спортивному костюмі його зустрів нещодавно кореспондент Переяслав.City та поспілкувався про його давне захоплення.
На дворі була похмура погода пізньої осені, мрячило. Тож першим було природне запитання, чи не перешкоджають йому, бува, несприятливі погодні умови?
– Вже навіть і не скажу з якого часу, але тренуватися приходжу сюди тричі на тиждень. Я і народився і весь час живу в мікрорайоні Підварки, то, коли на дворі тепліше, ще роблю пробіжки за місто. Там через поле є дорога до села Велика Каратуль. Три-чотири кілометри можна пробігти на свіжому повітрі із задоволенням. Але та дорога ґрунтова, коли отак от, як сьогодні, волого, вона не підходить. А тут можна тренуватися у будь-яку погоду. Навіть взимку, якщо випадає багато снігу, працівники стадіону розчищають доріжки навколо футбольного поля для бігунів. Я ж не один тут такий. Тому погода не заважає займатися круглий рік.
Під час вручення відзнак “Почесний громадянин Переяслава”
– Твій улюблений вид – легка атлетика.
– Так. Коли їжджу на змагання, то беру участь у бігу на шістдесят або сто метрів (спринтерські дистанції), у стрибках у висоту та довжину. По суті тут є всі умови для тренувань. Ну, коли вже сильно дощить, можна позайматися у приміщенні. Під трибунами облаштовано зал для тренувань. Є тренажер бігова доріжка. Там же, до речі, тренуються і юні легкоатлети міської спортшколи.
Серед зимових видів спорту найбільше подобаються ковзани. Також беру участь у змаганнях серед ветеранів-ковзанярів, але вони не так часто бувають, як легкоатлетичні.
– Які мав найкращі досягнення у легкій атлетиці?
– У минулому, коли мені було ще років 27, виконав норматив кандидата у майстри спорту зі стрибків у висоту. Тоді я стрибав десь під два метри. Зараз, звісно, вік вже не той. Та півториметрову висоту подолати ще можу. Стометрівку у кращі часи міг подолати за одинадцять з невеликим секунд, зараз пробігаю десь за чотирнадцять. Що ж до стрибків у довжину, то раніше бувало, і до шести метрів пролітав. Зараз мій кращий показник десь чотири з половиною метри.
– Як виникло оце захоплення спортом на все життя?
– Не можу цього пояснити якимись особливими причинами. В родині нікого із затятих спортсменів не було. А мені подобався спорт ще зі школи: бігати, стрибати, різні ігрові види. Від школи не раз брав участь у тих чи інших спартакіадах. У восьмому класі у стрибках у висоту подолав метр сорок сантиметрів. І це був тоді другий найкращий результат серед усіх школярів міста мого віку. Потім, коли навчався вже у Києві в училищі на художника-декоратора, продовжував займатися спортом. Якось навіть запрошували грати у хокей за київський “Сокіл”. Я тоді саме неабияк захоплювався хокеєм.
Коли повернувся до Переяслава, тривалий час працював у міській художній майстерні, потім за своїм фахом – у РБК. І зараз там ще продовжую працювати на пів ставки. Ось, наприклад, і на цьому ж стадіоні оформлював різноманітні стенди. Для мене спорт – це активний спосіб життя, здоров’я. Ну, і, звісно, неабияке задоволення.
Ось такі стенди оформив на стадіоні
– У минулому на різноманітні змагання, в тому числі і міжнародні, що проводилися серед ветеранів спорту, ви часто їздили з нині покійним переяславцем Михайлом Литвиненком.
– Так, коли вже мав вік ветерана спорту, він мене втягнув у ці поїздки. Наприклад, лише у Криму були разів з десять. Там щороку в Ялті проводилися чемпіонати України серед ветеранів. Потім зазвичай ще заїжджали до Севастополя, де він свого часу служив. А ті змагання по ветеранах, що проводилися у Києві, не пропускали майже що жодного. Були навіть у Білорусі на міжнародних стартах. У двох їздити було веселіше. На жаль, цього мого товариша ось вже п’ять років як немає, а у мене так пішло, що тепер і сам їжджу. Вже давно помітив, коли у Києві проводиться чи то чемпіонат України, чи відкритий чемпіонат столиці чи які інші великі змагання, то на них з усієї країни приїжджає немало одних і тих же учасників. Є такі фанати, що навіть зараз аж з Донецька та Криму приїжджають.
Останнім часом до мене у цьому приєднався Юрій Орлов. Він колись жив у Переяславі, а зараз постійно мешкає у Харкові. То, коли у Києві великі змагання, нерідко спеціально приїжджає напередодні прямо до мене до дому, ночує, а потім ми разом їдимо і виступаємо за Переяслав. 14 грудня має відбутися відкритий чемпіонат Києва серед ветеранів. Обіцяв і на них приїхати.
– Якщо вже згадали про Литвиненка, то у нього, пам’ятається, була така спеціальна широка стрічка, довга, аж до землі, а на ній безліч спортивних медалей. У вас теж є така?
– Є. Висить вдома над ліжком. І медалей там, можливо, ще більше, ніж було у нього. Вже десь до двох сот, а то й більше. Значна частина там ветеранських, але є немало і тих, що отримував раніше.
