Священні символи, які уособлюють самобутність і національну єдність має кожен народ. Вони покликані підносити дух нації у боротьбі за свободу, національну самоідентифікацію та самоутвердження, за власну самостійну державу. До таких символів, крім прапора та герба, належить і гімн.

Твір, який мільйони людей по-справжньому сприймають як музичний символ свого народу, не може бути штучно створений чи «нав’язаний згори» – лише від усього серця. Він мусить пройти перевірку часом, історичними подіями, стати невід’ємною часткою суспільного життя.

Шляхом всенародного визнання пройшов і Гімн України, з плином часу дедалі впевненіше розширюючи простір свого духовного впливу. Справжнім всеукраїнським, національним, а згодом і Державним Гімном України стала пісня «Ще не вмерла України і слава, і воля» на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького. Музична редакція Гімну офіційно була ухвалена 15 січня 1992 року, а текст (слова першого куплету та приспів) був затверджений 6 березня 2003 року, що знайшло своє відображення в Основному Законі України.

Створення сучасного Гімну України бере початок з осені 1862 року, коли український вчений-етнограф, поет і журналіст, активний діяч українського визвольного руху на Правобережній Україні Павло Чубинський написав патріотичного вірша «Ще не вмерла Україна». Пророчі слова Павла Чубинського потужно зазвучали, коли були окрилені музикою Михайла Вербицького – скромного священика, обдарованого талантом митця, одного з основоположників української композиторської школи.