5 серпня 2018 року у місті Магдебург (Німеччина) стартував Міжнародний проект «Німецько-українські зустрічі молоді» «Літо демократії  2018». Термін дії проекту: 5 серпня – 12 серпня 2018 року. Одне з головних його питань – «Робота  з людьми з особливими потребами в Німеччині». Українська група з нетерпінням чекала на зустріч у Магдебурзі.

7 серпня відбулася зустріч в Центрі політичної освіти Землі Саксонія-Ангальт. Його керівник, Майк Райхель, детально ознайомив учасників зустрічі з роботою, яку проводить Центр. Як він зазначив, кожна Земля (в Україні область) має такий Центр. Тобто їх шістнадцять. Головний, сімнадцятий, знаходиться в Берліні. Напрямки роботи Центру дуже різноманітні. Але головне завдання – це розвиток демократії. Центр політичної освіти фінансує різноманітні освітні проекти, зустрічі, гуртки, виставки, видавництво книг тощо. Дуже важливим на даний час є проект «Школа без расизму», який дуже зацікавив українську молодь.  Зустріч була надзвичайно цікавою. Хлопці та дівчата отримали відповіді на всі свої запитання.

Учасники проекту відвідали художньо-історичний музей Магдебурга. Ознайомилися з виставкою про Магдебурзьке право. Провели ряд екскурсій містом, ознайомившись з його культурою та архітектурою.

Згідно з програмою Тижня зустрічей, українська та німецька молодь ознайомилася з роботою Саморітянського фонду. Вони побачили, як працюють люди з особливими потребами, відчуваючи  себе повноправними членами соціуму. Таких у Німеччині 300 тисяч, які,  пройшовши  навчання за спеціальною програмою, можуть працювати за певними спеціальностями.

 Цікавою була зустріч в резиденції синьйорів (будинок для людей літнього віку), яку очолює Корнелія Штегеманн. Тут 74 працівники обслуговують 93 підопічних. Робота трьохзмінна. У центрі також працює 17 волонтерів, які керують різноманітними гуртками. У заклад приходять вихованці дитячих садочків, щоб пограти з синьйорами в різноманітні ігри. Учасники нашого проекту мали можливість поспілкуватися з синьйорами цього центру, побачити їхні кімнати тощо. Почувши українську мову, один з підопічних запитав: «Україна?»  Почувши нашу відповідь, він додав: «Я люблю Україну!»  Це було дуже зворушливо.

Незабутнє враження залишилося після зустрічі з відомим політиком, колишнім президентом Землі Саксонія-Ангальт паном Штайніке. Він хвилюється за майбутнє України. Про це він говорив учасникам проекту. А українській молоді дав хорошу пораду: «Робіть Україну ще кращою!»

Українські та німецькі хлопці й дівчата разом чистили «камені спотикання». Відпочивали в басейні. Разом вболівали на грі з гандболу за команду Магдебурга. Їх об’єднали спільні інтереси, діалоги та турбота про майбутнє України та Німеччини.

 

 

             Ярослав Козелецький, 20 років, волонтер

             с. Студеники

Цьогоріч мені пощастило стати учасником «Німецько-українських зустрічей молоді» «Українсько-німецьке літо демократії 2018». Я познайомився з моїми ровесниками з Німеччини. Був приємно вражений тим, що сучасна молодь цікавиться історією і прагне зробити все, щоб війна не повторилася. Нас об’єднали спільні екскурсії Переяславом та Києвом, спільна робота щодо відновлення ігрового майданчика в дитячому реабілітаційному відділенні «Калинка», прибирання «каменів спотикання» та вільне спілкування в невимушеній обстановці.

Зустріч з остарбайтерами вдалася дуже інформативною і цікавою. Мені особливо приємно і хвилююче було представляти свого прадіда, Сису Івана Наумовича, примусово вивезеного в Німеччину в 1942 році. Прадід завжди наголошував, що вижив тоді тільки завдяки підтримці хороших людей, яких там зустрів. Він вдячний їм і до сьогодні. А завдяки Петеру Ветцелю прадід отримав можливість кілька років тому відвідати місто Браке, куди був вивезений у роки війни.

Особливо яскраві враження лишились після подорожі до Німеччини. Це був незабутній тиждень у Магдебурзі. Вразило все: чистота скрізь, хороші дороги, відвідини соціального центру, де люди з обмеженими можливостями живуть повноцінним життям, маючи змогу кожен себе реалізувати. Будинок пристарілих зовсім не схожий на український. Не було враження, що літні люди тут чекають смерті (як у нас), а навпаки – живуть і насолоджуються повноцінним життям, маючи досить пристойні умови та догляд. Запам’ятаються цікаві діалоги вечорами  про спільне і відмінне між нашими країнами, про досягнення та недоліки. І їло мозок одне питання: що нам заважає так жити?

          Ці два тижні багато змінили в моєму світогляді та змусили замислитись. Я зрозумів, що між молоддю з України та Німеччини багато спільного: усі ми хочемо жити в мирі, щоб навчатися, будувати кар’єру, закохуватися, радіти життю. І, мабуть, не один я впевнений, що ми ніколи не наставимо один проти одного зброю.

 

                                                 Олександра Мірошніченко,

 студентка філологічного факультету Переяслав-Хмельницького  

державного педагогічного університету  імені Григорія Сковороди

«Літо демократії 2018» – саме ці слова асоціюються в мене з назвою дуже цікавого проекту німецько-українських зустрічей, в якому я мала змогу взяти участь цього літа. Розпочавши працювати з великим інтересом в ньому ще в Україні, я продовжила ним цікавитися і в Німеччині.

Порівняти ці дві країни, ці два шляхи до демократії мені допомогли політичні діалоги в м. Магдебурзі (Німеччина) з паном Райхелем і паном Штайніке. Останній досить цікаво розповів про свою діяльність і запропонував з власного досвіду, як молодь може вибудувати шлях до демократії. А пан Майк Райхель ознайомив нас з роботою департаменту політичної освіти,  який він очолює. І це було досить цікаво для нас, адже вони навчають політиці без навіювання якоїсь політики.

Але на темі демократії наша програма не зупинилася. Інклюзія – ось ще один напрямок роботи, який нас цікавив. Найбільше мене вразила поїздка до соціального центру Samariterkirche, де нам розповіли і показали, як адаптують людей з обмеженими можливостями в звичайному соціумі. І ми мали змогу порівняти, як це роблять у нас в Україні, адже ми разом з німецькими учасниками побували в нашому місцевому  дитячому центрі «Калинка», і як цим займаються в Німеччині. Звісно дітей і дорослих не можна порівнювати, але я з впевненістю можу сказати, що в обох країнах люди з обмеженими можливостями цілком адаптуються в соціумі, мають різноманітні заняття і живуть як звичайні люди.

Минулі наші проекти, такі як закладання «каменів спотикання», також не були забуті. Ми мали змогу почистити «камені» в обох країнах.

Програма була дуже цікавою і насиченою, адже ми могли попрацювати в різних напрямках, а також не забули і про минулі наші проекти.

Я висловлюю велику вдячність організаторам цього проекту: Анелії Ковальській, Петеру Ветцелю, Майку Райхелю та іншим за те, що вони включають молодь в свою грандіозну і потрібну роботу заради пам’яті минулого і розвитку нашого майбутнього.