3,86 км уплав, 180,2 км на велосипеді та 42-кілометровий марафон. Саме таку дистанцію подолав переяславець Руслан Саулко (32 роки) на любительських змаганнях з тріатлону Ironman, які відбулися 29 липня у Гамбурзі (Німеччина). Його результат – 9 год. 47 хв. 6 сек. Із 2500 учасників він потрапив до п’ятисотки кращих, у своїй віковій категорії (30-34 р.) посів 80 місце.

«Бігав повільно, як бабця, але багато»

– Руслане, ти передусім відомий у спортивній Переяславщині, як гравець ФК «Дем’янці-Сімекс». Що змусило спробувати себе в іншому виді?

– Я покинув футбол, коли зрозумів, що він у нашому районі не розвивається. Коли хочеш прогресувати та досягати успіху, а більшість партнерів ставиться до цього несерйозно, зникає будь-яке бажання займатися. Тим паче, що в цьому виді спорту сильно залежиш від товаришів по команді.

Довго шукати альтернативу не довелося. У нашому місті вже багато років проводять змагання із тріатлону «Слов’янська хвиля», вони одні з найперших в Україні на «напівзалізну» дистанцію. Траса проходила, зокрема, і повз мій дім, тож я здавна міг захоплюватися «роботою» учасників.

Років п’ять тому я почав займатися плаванням. Помітив, що при цьому задіюються усі групи м’язів, але зовсім немає травм. Плаваючи, я не лише фізично розвивався, а й відновлювався, наприклад, після футбольних пошкоджень. Добре, що в нас є басейн у «Славутичі», куди можна регулярно ходити. А вирішальним кроком до тріатлону стало придбання шосейного велосипеда півтора року тому. Довго вагався, чи варто це робити, адже коштує він тисячу доларів. Мені здавалося, що для велосипеда це просто захмарна ціна. Прийняв остаточне рішення про купівлю після знайомства з одним із найкращих велосипедистів Переяславщини Тарасом Котченком. Ми з ним багато спілкувалися про велосипедний спорт, я випробовував його велосипед і зрештою зрозумів, що воно того варте. Після цього я знав, що маю все для того, щоб почати готуватися до «залізної» дистанції.

– Чи важко було тренуватися?

– Дуже важко перемикатися з одного виду на інший. Коли ти щойно плив, а за мить уже їдеш велосипедом – це наче лежати в ліжку, а потім різко піднятися. Я вже мовчу про біг. Думав, що це буде найпростіше для мене при підготовці. Я ж раніше займався і футболом, і баскетболом, і часто змагався на спринтерських дистанціях. Але нічого з цього мені в тріатлоні не допомогло. Щоб тренувати витривалість, треба бігати довго «на низькому пульсі», тобто особливо не напружуючись. Тож перші три-чотири місяці я бігав дуже повільно, як бабця якась, але на великий кілометраж. Також варто розраховувати навантаження, звертати увагу, в якому взутті та одязі бігаєш. Дуже уважно треба слідкувати за здоров’ям, адже інакше у майбутньому буде чимало проблем із суглобами й серцем.

А взагалі у любительському спорті тренування – це найскладніше, бо для них необхідно виділяти дуже багато часу – мінімум 17 годин на тиждень. Це – шість занять, по два на кожен вид. А окрім цього, є ж сім’я, робота, друзі. І на них взагалі часу не залишається. Виходить так, що тренуватися вдається або дуже рано, або пізно ввечері. Коли я вже цілеспрямовано готувався до Ironman, то постійно не міг виспатися, бо прокидався на тренування о п’ятій ранку перед роботою. Загалом це постійний вихід із зони комфорту, втім, у цьому і є прекрасна особливість тріатлону.

– Де дізнавався про тонкощі тренувального процесу?

– Тріатлон в Україні розвивається дуже швидко. Буквально ще рік тому в інтернеті було зовсім мало україномовних публікацій про Ironman. Але зараз інформації все більше. У мережі я познайомився з багатьма тріатлоністами. Добре товаришую з чемпіоном України, призером чемпіонатів Європи з тріатлону Дмитром Маляром з Дніпра. Багато чого навчаюся у однієї з найсильніших команд України та Європи «Sapik team», де головним тренером є Данило Сапунов, лідер національної збірної, багаторазовий учасник Олімпійських ігор. Всі з цієї так званої тріатлонної тусовки дуже підтримують одне одного. Вони відкриті й щирі люди, не заздрять, а навпаки, радіють успіхам кожного.

«Навчився контролювати свій пульс»

– Перший твій старт відбувся у Переяславі?

– Так, це була «Слов’янська хвиля» минулого року. У любительському тріатлоні дуже важлива вже сама реєстрація. Вона зазвичай проходить за кілька місяців до старту. Після цього розумієш, що нікуди не дінешся і починаєш себе готувати як фізично, так і психологічно. Як можна не стартувати, якщо вже є у списках?

– А як зареєструватися на Ironman?

– Змагання серії Ironman відбуваються у всіх куточках світу, близько 30-40 стартів. Список можна знайти на їхньому офіційному сайті і там же зареєструватися. Однак робити це краще не пізніше, ніж за півроку до старту, бо місця закінчуються дуже швидко, попри те, що реєстрація платна. Участь в Ironman коштує близько 500 доларів. Гроші витрачаються не бозна-куди, а на учасників. Кожен забезпечується всім необхідним на дистанції: медобстеження, харчування, волонтери, техобслуговування. Подібного я не бачив на жодних змаганнях любительського рівня.

Заявитися може будь-хто. Але на кожному етапі є ліміт часу. Якщо не вкладешся в нього, то до наступного етапу не потрапиш. А який сенс витрачати гроші, їхати кудись, якщо тебе знімуть, приміром, уже після плавання? У Гамбурзі в будь-якому випадку треба було фінішувати максимум за 14 годин. Тільки в такому разі результат ішов у залік.

– Чи нервувався перед стартом на Ironman?

– Як не дивно, я ніколи перед тріатлоном сильно не нервуюся. Можливо, тому що перший етап – плавання, а воно заспокоює. Інколи маю хіба що невеличке хвилювання, але воно лише мобілізує. Я зосереджуюся, опановую себе, щоб заспокоїти пульс. Завжди на своєму спеціальному годиннику слідкую за пульсом, навчився його контролювати. Це допомагає і в повсякденному житті. Наприклад, раніше в деяких моментах я міг розізлитися, як кажуть, психонути. Тепер же став значно врівноваженішим, навіть пунктуальнішим.

– Як почувався на дистанції? Не хотілося в якусь мить зійти?

– Ніколи не мав думок зійти. А найскладніше було під час марафону, ось коли починається справжній Ironman. Після 30-го кілометра настають вирішальні миті, там уже борешся сам із собою. Багато хто сходить, дехто просто валиться, і йому викликають «швидку». А ось у хлопця почалися судоми перед самісіньким фінішем (показує на телефоні відео з інтернету – ред.), і він буквально доліз до нього. Допомагати під час гонки не можна нікому, заборонено правилами.

– Як твої рідні провели 29 липня? Мабуть, весь день дуже переживали?

– Ironman має спеціальну мобільну програму, де можна слідкувати за гонкою онлайн. Рідні, увівши моє прізвище в пошуковикові додатку, бачили, де я перебуваю в той чи інший момент, з якою швидкістю рухаюся. Вони це робили цілий день. А перше, що почув від мами, коли зателефонував після гонки: «Ти останній раз поїхав на такі змагання». Батьки знали, скільки я долатиму кілометрів, але достеменно не розуміли, що це настільки серйозна дистанція. А я особливо їм і не пояснював, щоб зайвий раз не переживали.

«На формі було написано, що я з Переяслава»

– Я помітив на фото, що в багатьох учасників на формі були зображені різноманітній бренди. Їхні спонсори?

– Так, хоча в любительському спорті це не так сильно розвинено, як у професіоналів. Мене спонсорував «Сімекс». Також, як і завжди, на моїй формі було написано, що я з Переяслава. А ще – «vet doc», що означає «ветеринарний лікар».

– Були якісь нагороди?

– Фінансові нагороди були лише в сітці професіоналів. Найкращий з них отримав 10 тисяч євро, а далі всі – менше і менше відповідно до зайнятих місць. У любителів грошового заохочення немає. Але кожен, хто перетнув фінішну лінію і вклався у ліміт, отримав медаль. Нагороджуючи нею, говорять: «You are ironman» («Ти залізна людина»). До речі, троє переможців з кожної вікової категорії кваліфікувалися на чемпіонат світу з тріатлону, який щороку відбувається на Гаваях.

– Що цікавого встиг побачити у Гамбурзі?

– Жили ми з товаришем у хостелі. По Гамбургу майже не гуляли, бо перед гонкою треба було зосередитися і набратися сил. А те, що встиг побачити, не дуже вразило – звичайне місто. Обурила «європейська демократія» в парках: молоді хлопці й дівчата шприцами розумієш що роблять собі і до них нікому немає діла. Люди повз ходять, ніхто не викликає поліцію. Свобода… Такого я ніде не бачив.

– Після Ironman дозволив собі розслабитися в тренуваннях?

– Таких фізичних навантажень я ще ніколи не отримував. Минув тиждень, а досі відчуваю легку втому, перші два-три дні дуже боліли м’язи. Хлопці, які раніше вже проходили Ironman, говорили мені, що такий стан буде близько двох тижнів. Зараз слід робити якомога менше фізичних навантажень. Але позавчора (4 серпня – ред.) взяв участь у запливі «Дніпро Ревучий». Будемо вважати, що це також частина відновлення.

26 серпня у Харкові буде чемпіонат України на «напівзалізній» дистанції. Я вже туди зареєструвався, через тиждень розпочну підготовку. Щодо серії Ironman, то я, мабуть, братиму участь лише в одних таких змаганнях на рік, бо дуже треба багато часу на підготовку. Хочу із сім’єю побачити світ, тож обиратиму якесь цікаве місто, де проходитимуть ці змагання. Після того, як фінішую, із дружиною та сином десь відпочиватимемо.

Віталій Усик (“Вісник Переяславщини”)

Фото надані Русланом Саулком