Визнання кобзарсько-лірницьких традицій
5 грудня 2024 року на 19-й сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО з питань охорони нематеріальної культурної спадщини ухвалили рішення включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини Організації Об’єднаних націй з питань освіти (ЮНЕСКО) українську “Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції”. Її розробили представники громадської організації “Київський кобзарський цех”.
Процес подання до ЮНЕСКО був ініційований під час війни та реалізований за два роки. Спочатку, розповідає Микола Товкайло, цехмайстер Київського кобзарського цеху, розроблену ними програму визнали на рівні Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
Засідання ЮНЕСКО проходило в Парагваї. Їздила туди делегація з України у складі представників уряду, люди, які готували цю програму, і від нашого товариства – носій-практик кобзарсько-лірницької традиції Тарас Компаніченко. Він наочно демонстрував музичні інструменти та заспівав козацьку думу під час оголошення результатів голосування.
6 грудня в столиці Парагваю – місті Асунсьйон – українська делегація отримала сертифікати за включення двох елементів до Списків нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО:
- до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства включений перший міжнародний елемент від України спільно з Естонією “Писанка: українська традиція і мистецтво оздоблення яєць”;
- до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО включили “Програму з охорони кобзарсько-лірницької традиції”. Це перша практика від України у цьому Списку.
До речі, Україна вперше взяла участь у роботі Міжурядового комітету ЮНЕСКО з питань охорони нематеріальної культурної спадщини після того, як у червні 2024 року була обрана до його складу.
Наразі сертифікат від ЮНЕСКО в цехмайстра (очільника) Кобзарського Цеху Миколи ТовкайлаЦе дуже важливо. Це світове визнання. Наша програма у Списку належних практик з охорони ЮНЕСКО від України перша, тоді як до Репрезентативного Списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО від України, крім традиції та мистецтва оздоблення великодніх яєць, входять Петриківський розпис, Косівська кераміка, кримськотатарський орнамент Орьнек та знання про нього, козацькі пісні Дніпропетровщини та український борщ.
Загалом у Репрезентативному списку нематеріальної культурної спадщини людства понад 600 елементів із 140 держав-учасниць Конвенції.
– Визнання на рівні ЮНЕСКО – це статус, який підкреслює важливість збереження українського традиційного мистецтва. І це головна мета з якою розроблялася програма з охорони кобзарсько-лірницької традиції. Наша держава зобов’язується зберігати і охороняти цю спадщину, – наголошує Микола Товкайло.
Бандура, кобза і ліра
Бандура – це не просто музичний інструмент, а символ української культури та спадщини.
Одна з унікальних особливостей бандури – її акустичне звучання. У традиційних інструментах використовується дерево, яке допомагає створити чистий звук. Як зазначає цехмайстер Микола Тихонович, коли щипаєш струну, вона звучить сильно на початку, але швидко затихає.
Ліра візуально і за своїм звучанням кардинально відрізняється від свлоїх “родичок” бандури і кобзи. Вони ж, навпаки, між собою подіббні, хоча це різні інструменти.
– Ось бандура, – Микола Товкайло показує інструмент. – Бачите, форма асиметрична. Струни не перетискаються.
Народна (старосвітська) бандура
Кобза ж має асиметричну форму і меншу кількість струн. Однак, додає Микола Товкайло, інструменти дуже схожі за своїм звучанням і репертуаром, який на них виконується.
– Форма – це найостанніше, що впливає на характеристики інструмента і його звучання. Але, звісно, все має значення. Однак, якщо я зроблю бандуру квадратною, і ви її не будете бачити, а лише чути, ви точно скажете, що це бандура.
Основними характеристиками цих інструментів є:
- Стрій – це основа звучання.
- Спосіб гри – техніка, яка визначає стиль виконання.
- Репертуар – музичні твори, які виконуються на бандурі чи кобзі.
Бандура (біля солом’яного капелюха), ліра і кобза
Кобзарі та бандуристи: в чому різниця?
Хоча терміни “кобзар” і “бандурист” часто вживаються як синоніми, певна різниця є.
– В Україні ці поняття вважалися синонімами. Але деякі дослідники, наприклад, Черемський, вказують, що це різні речі. Бандурист – це світська людина, яка грає на ярмарках, весіллях чи інших заходах. Кобзар – це духовна традиція.
Коли бандурист стає артистом, він часто перестає бути бандуристом у традиційному сенсі. Публіка диктує свої умови, і людина змушена підлаштовуватися під її запити.
Кобзарі, бандуристи, лірники часто подорожували між містами і селами, поширюючи новини. Як казав Шевченко: “Він всюди вештається”. Люди слухали їх, дізнаючись про події з перших вуст.
Відтак, раніше кобзарі не лише грали, а й виконували важливу соціальну функцію, поширюючи новини між містами та селами.
– Вони проходили тривале навчання у майстрів, складали іспити та отримували право працювати на певній території. Наш Київський кобзарський цех частково зберігає ці традиції, хоча територіальність уже не грає ролі.
Традиційні школи гри на бандурі
Історія гри на бандурі багата на різноманітні традиції. Колись існували три основні школи гри на цьому інструменті:
- Харківсько-Зіньківська школа: інструмент тримають до серця, а звук спрямовується безпосередньо до слухача. Обидві руки активно працюють – на басах і приструнках.
- Чернігівська школа: ліва рука закріплена на басах, права рука охоплює весь діапазон струн.
- Полтавська школа: бандура тримається під нахилом, ліва рука фіксована на приструнках.
Попри різні техніки гри, стрій і музичний репертуар у всіх школах залишався однаковим. Винахід сучасної великої бандури в середині ХХ століття частково змінив традиції виконання, оскільки інструмент став занадто великим для традиційного тримання.
– Раніше бандури були значно меншими, ніж ті, які ми знаємо сьогодні. Відомий бандурист Єгор Мовчан, який народився ще в ХІХ столітті, був представником старої кобзарської школи. Але історичні події призвели до втрати його старого інструмента.
У ХХ столітті з’явилися хроматичні бандури, які дозволяли виконувати академічний репертуар.
– Єгору Мовчану подарували хроматичну бандуру. Він змушений був видаляти зайві струни, щоб повернути традиційне звучання, але це все одно залишалося незручним для нього, – розповідає цехмайстр.
Микола Товкайло у музеї просто неба розповідає про українські кобзарсько-лірницькі традиції
Роль традицій
Учні Київського цеху навчаються не лише грі, а й виготовленню бандур під керівництвом майстрів. Це допомагає зрозуміти природу інструмента та розвиває повагу до ремесла.
– Навчання виготовленню інструментів дозволяє краще розуміти дерево, струни, акустику. Хоча інструменти учнів можуть бути недосконалими, вони стають важливою частиною навчального процесу, – розповідає Микола Товкайло.
Попри всі виклики, традиція гри на бандурі не лише зберігається, а й розвивається. Завдяки зусиллям ентузіастів, таких як учні Георгія Ткаченка, що створили Київський кобзарський цех, мистецтво бандури залишається живим.
– Кобзарсько-лірницька традиція – це більше, ніж просто про музичні інструменти. Це символ нашої культури, який об’єднує минуле, сучасність і майбутнє України.
Діти грають на академічних бандурах (Музей кобзарства)
Діти пробують грати на лірі (Музей кобзарства) 
 Київського кобзарського цеху та один…){kind=link}