У селі Вовчків Переяславської громади у вівторок, 2 квітня, краяни віддали останню шану воїну Сергію Печенюку, повідомляє Proslav.
Підтримати родину та попрощатися з захисником прийшли небайдужі жителі громади, друзі, знайомі, військовослужбовці, представники влади.
Сергій Печенюк народився 11 лютого 1980 року в місті Первомайськ Миколаївської області. Там навчався та проживав до 2014 року. А потім, за покликом сумління, пішов захищати рідну землю в зоні АТО.
Згодом у Вовчкові чоловік знайшов своє кохання. А на початку повномасштабного вторгнення добровільно став на захист держави. Служив старшим механіком-водієм 2 роти танкового батальйону.
Війна підірвала здоров’я чоловіка. Його серце зупинилося 28 березня 2024 року в зоні бойових дій поблизу села Сергіївка Покровського району Донецької області.
– Сергій був одним із перших добровольців, який приїхав у Київ і одразу пішов до Солом’янського ТЦК, – наголосив офіцер І відділу Бориспільського РТЦК та СП Володимир Мамітько. – Його бойовий шлях розпочався у 2014 році. У його військовому квитку немає вільної сторінки. Це був справжній професіонал військової справи. Він мав багато посад, був гарним наставником для молоді. Він навчав побратимів – від стрільця до командира танку. Та, на жаль, війна – це важка робота, яка забирає сили, здоров’я і життя. Його серце не витримало. Він був відданий нашій державі до останньої краплі крові.
Після прощальної церемонії біля родинного помешкання воїна відспівали у Храмі на честь св. Параскеви П’ятниці села Вовчків. Теплими словами згадували Сергія односельці та духовенство, адже він був дуже доброю і світлою людиною.
– Заради чого людина живе? Ми всі повинні мати святиню в своєму житті, те головне, що будемо прагнути зробити якнайкраще. І в цьому сенс життя. Під час війни служба в Збройних Силах піднялася на надзвичайно високий рівень. Це справа життя людей, від яких залежать всі інші. Поки військо боронить наші життя, ми можемо робити щось добре для держави. Сьогодні перед нами один із захисників, який вже не боронитиме країну поруч з іншими захисниками. Ця втрата – невимовний біль для кожного з нас, втрата нашої великої родини, – сказав настоятель храму отець Михайло.
В останню дорогу до місця вічного спочинку воїна проводжали «живим коридором», стаючи навколішки та встеляючи шлях квітами.
Зі словами співчуття до дружини та дітей Сергія Борисовича звернулася секретарка Переяславської міської ради Лідія Оверчук:
– Я розумію, що жодні слова не загоять ваші рани. На жаль, щодня ці рани кровоточать по всій Україні. Дякуючи таким воїнам як Сергій, ми маємо можливість бачити сонце, чисте небо і збиратися разом. Дуже шкода, що збираємося ми з такої сумної події і в такий день – річницю звільнення Київщини. Війна ніби відступила від нас тоді, але вона є і безжально забирає найкращих синів.
Востаннє захиснику віддали військові почесті. Рідним вручили Державний Прапор України, як символ держави, якій вірно і до кінця своїх днів служив Сергій Печенюк.
