Переяславський Будинок художньої творчості дітей, юнацтва та молоді виховав чималу плеяду людей, які обрали мистецтво своєю професією. Наша героїня – жінка, закохана у танець та свою роботу, керівниця акробатично-хореографічної студії «Фантазія» Тетяна Ковшун. Свого часу вона сама була випускницею цього закладу і вже 12 років у рідних стінах навчає хореографії юне покоління, розповідає Proslav.
«Мої перші вихованки досі ходять на заняття»
Володаркою Гран-прі – найвищої нагороди Міжнародного фестивалю-конкурсу творчості «ProFest», який відбувся нещодавно у Києві, стала акробатично-хореографічна студія «Фантазія». Також колектив отримав спеціальний приз – кубок від голови журі Сергія Костецького. Відомий хореограф, переможець проєкту «Танці із зірками» високо оцінив майстерність переяславських танцівниць.
Цією черговою перемогою колектив вкотре підтвердив свій відмінний рівень. Завітавши до Будинку художньої творчості, аби ближче познайомитися з Тетяною Ковшун та її вихованками, ми були вражені урожаєм нагород, які їм вдалося зібрати за роки діяльності.
На запитання, скільки їх, Тетяна Іванівна сміється – вона давно перестала рахувати трофеї. Стояти на п’єдесталі, звісно, дуже приємно, однак значно важливіше для неї щодня передавати дітям досвід і плекати у їхніх душах мистецтво.
Та все ж хореографка зізнається: щороку «Фантазія» привозила з різних конкурсів і фестивалів мінімум одне Гран-прі. А існує вона 12 років. Ось така математика, щоб зорієнтувати читачів.
– Ми часто беремо участь у конкурсах і фестивалях. До карантину могли їздити і 5 разів на рік, і возили не одну, а по три групи дітей з різними композиціями. І з кожного конкурсу поверталися з нагородами. Не було жодного разу, щоб нам не дали призового місця, – каже Тетяна Іванівна.
Найпам’ятніша перемога? Авжеж, перша. Тетяна Іванівна показує паперові світлини 10-річної давнини, які дбайливо зберігає. На них її маленькі зіроньки у жовтих східних костюмах. Тоді цей яскравий номер зі складними акробатичними трюками у виконанні дівчаток 6-7 років зачарував журі Всеукраїнського фестивалю-конкурсу танцю «Color Dance Fest». Вони завоювали Гран-прі – перше і для «Фантазії», і для Будинку художньої творчості.
Тетяна Іванівна прояснила ще одну цікаву деталь:
– Наше крайнє Гран-прі вибороли ті самі дівчатка, що й те перше. Просто тоді вони були малесенькі. Так, це мої перші вихованки і вони досі ходять на заняття.
Хореографка називає ім’я кожної крихітки на фото і розповідає, хто з них нині старшокласниці, а хто вже й студентки. Дві її вихованки, Альона Каменська та Ірина Голуб, вступили до Академії мистецтв на спеціальність «Хореографія», але у вільний час приїжджають на тренування до улюбленої наставниці.
Тетяна Ковшун вчилася на хореографа у цій же Академії. Але це було згодом. А за першою освітою вона… бухгалтер і викладач економічних дисциплін.
«Пішла вчитися на бухгалтера, але танці не покинула»
Пані Тетяна згадує, що з раннього дитинства не мислила себе без танцю. Навчаючись у 5 класі, прийшла до відомої в Переяславі хореографки Олени Левченко і стала учасницею студії «Міраж». Заняття тоді проходили у Будинку художньої творчості.
Після закінчення школи за порадою мами дівчина вирішила обрати більш «стабільну» професію і вступила до переяславського університету. Але танці не кидала. Вже студенткою виступала у шоу-балеті «Вольтаж» під керівництвом Людмили Бездольної. Її помітили й запросили викладати танці для діток у садочку «Сонечко».
Тож бухгалтером Тетяна Іванівна не попрацювала жодного дня. А до Будинку художньої творчості влаштувалася у 2012 році після доленосного випадку.
– Тут викладала хореографію Ірина Марченко – це моя кума. Якось вона мені зателефонувала й попросила зайти до неї на роботу. У коридорі я зустріла Ніну Іванівну Товкун, директорку БХТ. Вона запитала, чи не хотіла б я вести танцювальний гурток, бо є вакантне місце. Я зашарілася, адже не мала ні фахової освіти, ні великого досвіду, ще й молодшому сину був лише рік. Вона наполягла, щоб я спробувала і я ризикнула. Тоді ж вступила до Академії мистецтв на заочну форму.
У столичному виші допомогли відточити професіоналізм, але фундамент заклали саме переяславські наставниці – Олена Левченко і Людмила Бездольна, каже пані Тетяна. Зараз і вона знана у місті майстриня танцю.
Під крилом затребуваної тренерки 5 груп, у яких займаються близько 100 вихованців віком від 4 років. Кілька учениць зі старшої групи вже мають посвідчення інструктора і можуть вести заняття.
«Заходячи до залу, ми вже працюємо – тіло, як струна»
Пані Тетяна зауважує, що не проводить відбір дітей до студії, але може переводити до старшої групи більш досвідчених і вправних вихованців. Педагогиня не приховує: танець – це жорстке мистецтво, а особливо з акробатичним спрямуванням.
– Звісно, у нас навіть сльози бувають. Я завжди пояснюю, що це постійний труд. Заходячи до залу, ми вже працюємо – тіло напружене, як струна, тягнемо носок. Діти не люблять розтяжки, тому що це боляче. Але не можна прийти в зал посидіти, а потім вийти на сцену й бути зіркою. Вони конкурують, вони всі хочуть бути попереду. Я не виділяю кращих у групі, вони всі рівні, але ми працюємо тільки на найвищий результат. І якщо ми не перемогли, вмикаємо після конкурсу відео нашого виступу й проводимо роботу над помилками. Я націлюю, що друге місце – це добре, але наступного разу маємо постаратися й зайняти перше.
Попри шалену популярність хореографічного мистецтва, Тетяна Іванівна закликає батьків прислухатися до своїх дітей.
– Заняття танцями дійсно дуже позитивно впливають на поставу, фігуру, пластику. Але інколи батьки хочуть реалізувати свої бажання, а не дитячі. Приводять дітей на гурток, щоб вони мали хоч якусь активність. Але якщо дитина сама не прагне танцювати, не горить цим, нічого окрім стресу не отримає! Я після першого заняття вже розумію, ходитиме дитина чи ні. Чомусь так прийнято, що дівчинка має танцювати, бути на сцені. Та я переконана, що в кожної дитини є власний талант і його треба розкрити. У мене двоє синів і я даю їм можливість обрати хобі до душі.
«Хочу, щоб на прощальному концерті вони виконали переможні танці»
З сумною усмішкою Тетяна Іванівна розповідає, що наближається фініш навчального року, а отже деякі з її вихованок закінчать школу і більше не ходитимуть до студії. За роки проведені разом вони стали одним цілим, однією творчою родиною.
– У травні хочу зробити звітний прощальний концерт, щоб вони виконали свої переможні танці. Згадали наші подорожі, наші виступи, наші здобутки. І мами згадають, як зростали їхні талановиті донечки. Це буде дуже душевний зліт «Фантазії», – поділилася Тетяна Іванівна з тремтінням у голосі.
Але сумувати ніколи – колектив з трепетом готується до свого наступного виступу на родинному фестивалі, де юні танцівники демонструватимуть свої таланти разом з батьками. Тетяна Іванівна поспішає на репетицію до своїх вихованців. Ними вона живе, надихається, аби знов і знов творити.