Богдан–Ігор Антонич
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий…
Рядки цієї фантастичної колядки ви, скоріше за все, чули не один раз. В її основі — поезія Богдана-Ігоря Антонича зі збірки “Три перстені”, яка вийшла 1934 року у Львові. Поезія переносить у таємничий і містичний світ українських Карпат, де, згідно із задумом поета, серед гуцулів, лемків та бойків народився Ісус. За багато років по смерті поета український кобзар Василь Жданків поклав вірші на музику, і так рядки Богдана-Ігоря Антонича перетворилися на колядку, відому кожному українцю.
Поезію Богдана-Ігоря Антонича, якого називали “найбільшим після Франка поетом”, доречно перечитувати в часи і смутку, і емоційного піднесення. Поет вільно володів різними формами втілення поетичної думки, від класичного сонета до модерного верлібру. Антонича називали поетом-містиком: його поезія ні на що не схожа, символічна, її цікаво розгадувати. Особливої цінності його постаті надає той факт, що, оскільки у підрадянській Україні Богдан-Ігор Антонич був заборонений як аполітичний поет-містик, в Україну він певною мірою повернувся тільки в 1990-ті роки. Рекомендуємо розпочати — чи продовжити — знайомство зі збірки “Три перстені”.
Василь Стус
Моя Україна забула
Сміятись. Вона гомонить.
Моя Україна не вщухла
Од прагнення жить…
Будь-які рядки Василя Стуса, одного з найважливіших представників дисидентського руху, сьогодні на часі, але поезія “Моя Україна”, написана 1960 року, звучить особливо проникливо, бо це один із найінтимніших його віршів, присвячених Україні.
Стус увійшов у світову історію як дисидент, правозахисник, політв’язень, борець за незалежність України, а в історію літератури — як тонкий, блискучий, вишуканий і чесний поет. Українці вдячні йому зокрема і за те, що у 1960-ті роки, навчаючись в аспірантурі Інституту літератури ім. Шевченка, він написав низку статей про письменників Розстріляного відродження, фактично повертаючи їх до життя — та до контексту української літератури. Саме Стус повернув із забуття непересічну лірику Володимира Свідзінського та раннього Павла Тичину (згодом ці літературні розвідки будуть додані до судової справи проти Стуса). Кожною своєю статтею він відстоював право на українську мову та культуру: “Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість поєднується з криком його нації”, — писав Стус.
Якщо ви тільки відкриваєте для себе Стуса або хочете відкрити заново, то рекомендуємо звернути увагу на збірку “Стус: палімпсести”, що вийшла у видавництві “А-ба-ба-га-ла-ма-га” в серії “Українська поетична антологія”.
Володимир Сосюра
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
В годину щасливу, і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Тонкий романтик, палкий лірик, закоханий в Україну, експресивний поет — Володимир Сосюра мав увагу та любов і своїх сучасників, і наступних поколінь. Про це зокрема писали і його колеги — наприклад, Микола Зеров відзначав, що Сосюра “талановитий і свіжий, інколи курйозний, завжди експансивний і щирий, Володимир Сосюра належить до поетів, за якими ходить популярність, яких знає, визнає й вітає “масовий”, “широкий” читач”.
Володимир Сосюра був дуже продуктивним автором, залишив по собі більш ніж 40 поетичних збірок, кілька поем та роман. Але, як і всі його колеги по перу, Сосюра, на жаль, постійно зазнавав утисків та цензури з боку радянської влади, яка зокрема намагалась обмежити його бажання любити свою країну. В липні 1951 року в газеті “Правда” вийшла стаття Лазара Кагановича “Проти ідеологічних перекручень в літературі”. Статтю, основна ідея якої зводилася до того, що Сосюра “виступає з низкою занепадницьких, безідейних віршів, а то й прямо ворожих, як вірш “Любіть Україну””, передрукували кілька радянських газет — а бібліотекам та книгарням наказали вилучити вірша “Любіть Україну”. І його вилучили буквально — вирізавши сторінку з віршем з книжок, журналів та збірок. Кілька років після того Сосюра піддавався цькуванню та дуже страждав, навіть намагався займатися самоцензурою та правив вірша. Наступний раз вірш вийшов друком тільки по смерті Сталіна, у 1958 році. Справжнє щастя, що сьогодні маємо свободу читати “Любіть Україну” таким, яким він був задуманий поетом.
Ліна Костенко
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.
Ці рядки з історичної поеми “Берестечко”, присвяченої подіям 1651 року, коли під Берестечком сталася поразка війська Богдана Хмельницького. Передусім цікаво читати цей текст сучасним українцям, які, на жаль, просто зараз стали свідками жахливої війни. Але саме тому сьогодні ця поема сприймається особливо: Ліна Костенко не лише описує переживання гетьмана Хмельницького через поразку, а й велику увагу приділяє долі України, яка ніколи не була простою. Деякі рядки з поеми сприймаються пророчо, з огляду на події сьогодення: “Хто ж волю дасть, як не взяли самі?!” — це ті слова, які у розпачі вимовляє Богдан Хмельницький.
94-річна Ліна Костенко — не просто найулюбленіша, а ще й найповажніша українська поетеса, яка за своє життя написала три романи та випустила понад 10 збірок поезії. Візьміть будь-яку її збірку — отримаєте задоволення та натхнення. Найповніше зібрання Ліни Костенко за останні 30 років — це збірка “Триста поезій” видавництва “А-ба-ба-га-ла-ма-га” .
Сергій Жадан
так гірко сплять на вокзалах, так глибоко.
Ламана лінія кордону, мов соснова гілка.
Дорога важка, коли несеш на спині свій дім і своє минуле.
В кінці 2022 року поет, прозаїк, волонтер і громадський діяч Сергій Жадан отримав Премію миру від німецької асоціації видавців — це поважна нагорода, яку свого часу здобували Герман Гессе, Сьюзен Зонтаґ, Орхан Памук, Маргарет Етвуд, тобто письменники, чий вплив на громадську думку значно ширший за межі літератури. Для усього світу саме Сергій Жадан, чиї твори перекладені багатьма мовами, сьогодні є гучним голосом України, а для нас, українців, ще й певним моральним орієнтиром та прикладом того, що творча людина насправді ніколи не може бути поза політикою.
Війна, що триває в Україні з 2014 року, так чи інакше є центральною темою творчості Жадана — вона присутня як в його прозі (роман “Інтернат”), так і в драматургії (“Хлібне перемир’я”), звісно, вона пронизує і поезію Жадана — чи то любовна лірика, чи потужна громадянська поезія. Радимо звернутися насамперед до збірки “Список кораблів”, що вийшла 2020 року у видавництві Meridian Czernowitz.
“Шістдесят віршів про пам’ять, що народжується з любові, та про вогонь, по якому лишається ніжність”, — так описує її видавець Святослав Померанцев, а нам залишається тільки додати, що це, мабуть, найніжніша збірка Жадана.
