Заради правди зауважу, що виїжджати за море-океан на заробітки кажучи: „нехай гірше, аби інше!” переяславські селяни почали ще з початку ХХ ст. Перші офіційні відомості про переселення переяславських селян до Америки фіксуються в періодичній пресі 1906 роком коли агенти вербували робітників на соляні копальні Детройту (штат Мічиган). Там у 1895 році виявили величезні поклади солі, а з 1906 р. розпочалось її промислове добування на глибині 360 метрів. До гурту перших робітників копальні підряджалися переяславці з сіл Єрківці, Старе, Гусинці, Стовп’яги, Хоцьки. Зокрема серед них були Пилип Семенович Яременко (1888 р.н. с. Єрківці), виїхав у 1906 році, Леонтій Іванович Степаненко (1891р.н. с. Підсінне), виїхав у 1913 році. Перші робітники емігранти їхали в Америку крадькома, без всяких паспортів за допомогою різних агентів. Невдовзі організацією робочої еміграції стали займатись приватні агенції євреїв. Вони опікувалися випискою закордонного паспорта, транспортуванням і харчуванням емігранта за це брали плату 100—200 карб, з чоловіка. Переяславським повітом опікувався агент Берштейн який збирав партію охочих їхати в Америку, доправляв їх до Києва, передавав спільнику. На станції “Волочиськ” заробітчан з усіх губерній об’єднували і потайки переправляли через кордон. В порту міста Рига емігрантів садовили на пароплав і доправляли до американського континенту. Як складалась доля переяславців заробітчан? Та по різному. Наприклад в Канаді чи Штатах чорноробочий заробляв щодня 2 руб. 50 коп. —2 р, 75 коп.; довжина робочого дня становила 10 годин; прожиття обходилося до 30 карб, на місяць, в кишені щомісяця лишається найменше 45 карб. А в соляних копальнях в Детройті заробітчани отримували такі гарні заробітки, що висилали батькам матеріальну допомогу, повністю оплачували переїзд своїх родичів (братів, дружин) до себе в Америку, де вже навіть мали свої домівки. До прикладу: дехто зі стовп’язців, побувши на чужині два роки попривозили по 400 карбованців. Чутки про цих „американців” швидко ширилися по околицях заохочуючи до мандрування все більше й більше число людей. Проте траплялися й “гірки” випадки. Так приміром в 1908-09 рр. переяславці окрім Сполучених Штатів, Канади виїздили будувати залізницю в Бразилію,підряджалися в Аргентину, Уругвай. Декотрим роботи там їм ніде ніякої не знайшлося “… І стали вони блукати в незнаній стороні голодні й холодні, не маючи за що вернутися назад. Вже земляки з Галичини, що давніше живуть там, порадили їм удатися до австрійського консула і той на власний кошт більш як 200 чоловіка відпровадив назад до Росії. Тільки пізньої осени емігранти вернулися вимучені до дому, де сім’ї їхні так саме були без шматка хліба. Але не встигли вони ще очухатися після цієї халепи, як земський начальник поштрафував їх на 25 карб, кожного за те, що вони самоправно виїздили з рідного села. „Агента” Берштейна арештували…” Переяславці їхали на заробітки переважно щоб за отримані кошти прикупити земельні ділянки. В 1908 р. ціна за 1 десятину підскочила до 500 карб, за польову землю, за городню до 1000 карб. . Така земельна скрута породила дуже сильний переселенський рух. В Америці було реально за пару років заробити чимало грошей, щоб прикупити землі, погостювати й знов поїхати в Америку на заробітки. Цікаве спостереження засвідчили кореспонденти, що переяславці повертаються з Америки політично й соціально освіченими людьми (!). Зважаючи на масштабний заробітчанський рух, держава вирішила мати зиск з еміграції, тож в 1923 р. було відкрите Київське відділення Російсько-канадсько-американського пасажирського агентсва (РУСКАПА, головний офіс був у Москві), відповідальний по Переяславщині був тов. Харитон. Агенція організовувала переїзди в Кубу, Канаду, Сполучені штати ( Чикаго, Нью Йорк, Детройт), Бразілію (кавові плантації), Аргентину, Уругвай. Виїздили так само з Ризького морського порту. Товариство було закрите в 1930 р. у зв’язку зі згортанням непу й повною забороною приватного підприємництва в країні. В цей період чимало переяславців, в основному євреїв, виїхали в Сполучені Штати і Канаду, а також в Палестину. Щоправда, це вже була й не трудова міграція, а просто втеча від радянського ладу. В роки другої світової війни, переяславці пережили ще одну навалу — примусову трудову еміграцію до фашистського рейху. Розпочиналась міграція в 1942 році, спочатку, пару місяців, як добровільна, а потім примусово стали відправляти з 14 річного віку дітей на примусові роботи до фабрик, заводів, фермерських господарств. Платня була дуже мізерна, а інколи працювали тільки за харчування. Після закінчення війни, багато хто з переяславців залишилися в Бельгії, Польщі, Німеччині, Австрії, виїхали згодом до Сполучених Штатів.

В Україні в 1993-98 рр. кризи у промисловості, корупційні схеми в організації підприємництва, відсутність робочих місць, повільні і “болючі” процеси впровадження фермерства та застарілі умови праці в сільському господарстві, змусили переяславців виїжджати на заробітки в Італію, Німеччину, Францію, Іспанію. В першому десятиріччі ХХІ ст. чимало наших земляків вербувались на заробітки до фермерів в Ірландію, Польщу, Словатчину. Молоді подружжя оформлювали Грін карту в Сполучені Штати, родини виїжджали на постійне проживання в Ізраїль, Канаду, Австралію, Німеччину. В 2005-08 роках декотрі з заробітчан стали повертатись і організовувати власні дрібні підприємства, товариства, а дехто залишився за кордоном. Російсько-українська війна зумовила ще один сплеск еміграції в лютому — березні 2022 року, переважно до європейських країн. Переяславці мусили рятувати своїх діток від воєнного лихоліття. З літа 2022 року родини стали вертатися, але далеко не всі, багато хто влаштувався на роботу, а їх діти вступили до європейських вищих шкіл.

P.S. Допис підготовлений за матеріалами архівних фондів ДАКО, публікацій з періодичних видань: “Рада”, “Пролетарська правда”, “Вісник Переяславщини”; краєзнавчих монографій: Єрковці. Історія села Переяславського краю. Спогади жителів;“Нам Підсінне тільки сниться…” Село у спогадах та документах.