#Переяслав_Nabok_історія А чи знаєте чому насправді в Переяславі відсутня залізниця? Та все дуже просто — в усьому винна географія та топографія місцевості:болота, ліси, піски, річки та потічки, кружляючи поміж якими можна було дістатися з лівого берега до Дніпровського броду тільки через наше місто. Так, саме ці чинники, які вподовж тисячоліття сприяли виникненню, захисту й розвитку нашого міста завадили прокладанню залізничних шляхів, уповільнили його урбанізацію, “законсервували” традиційну культуру. Сподіваюсь, що всім переяславцям добре відомо, що наше місто виникло ще за давньоруської доби і “живилося” з перетину шляхів суходільних і водних між Лівобережжям і Правобережжям Руси-України. Переяслав до другої половини ХІХ ст., зберігав статус вузлового центру транспортного і поштового шляху між Києвом і Пирятином, Полтавою, Лубнами, Золотоношею, згодом Москвою і Тавридою, певний період Польщою. Спочатку Зарубський та Підсінянський броди, а згодом Андрушівська пристань становили головну роль у переправах через Дніпро, а сама річка слугувала надважливим шляхом, яким подорожували люди, переміщалися війська, доправляли зерно, продукти та різноманітні будівельні матеріали. З ранку і до ночі скрипіли колеса нескінченних валок з зерном що прямували з Черніговщини, Пирятинщини, Яготинщини, з усієї Переяславщини минаючи довгий підварський міст прямували через центр міста, альтицький міст, повертали на старий Каранський шлях і так до самісінького Дніпра. Від пристані везли до міста, або й далі людей, худобу, каміння, цеглу, дошки, меблі та таке інше. Існував також і суходільна транспортна дорога Переяслав-Бориспіль-Київ, що прямувала по вулиці Ярмарковій через Вітовці, Скопці (зараз Веселинівка), Любарці, Іванків. Та ось, у 1868-1871 р. на території Лівобережжя розпочинається нова транспортна ера — рейкова. Акціонерне товариство Курсько-Київської залізниці, а в 1890-х роках товариство Московсько-Кіївсько-Воронізької залізної дороги розбудовують рейкову мережу переважно в східній і південній частинах Полтавської губернії, маючи за мету з’єднати хліборобські райони з Московщиною. Будували вузькоколійні й широколійні дороги, будували так й звані під’їзні шляхи. Не зважаючи на появу рейкових шляхів, значення Андрушівської пристані, а відтак і Переяслава, у транспортному сполученні Полтавської губернії залишалося стійким і важливим. Проте вже з початку 1890-х років переяславське земство стало виявляти стурбованість станом суходільних шляхів, спричинене, насамперед, вишукуванням коштів на їх утримання. Ось тоді члени, стали клопотатися про прокладання рейкової дороги через Переяслав: написали клопотання до губернського земства, до правління товариства Московсько-Кіївсько-Воронізької залізниці, доручили владнати це питання князю Олександру Горчакову. Товариство залізниці вивчило питання і винесло вердикт: місцевість навколо Переяслава дуже заболочена, відчуження зручних для рейкового шляху земель стане дуже вартісним, а дохід від залізниці не покриє видатків на її будівництво. Вдруге переяславське земство почало клопотатися в 1898 році, коли вже остаточно визначився напрямок будівництва залізничної шляхової магістралі “Київ — Полтава” в межах Переяславського повіту від Яготина по прямому шляху повз Березань і Баришивку на Бориспіль, Земське Зібрання від 4 жовтня 1898 р. постановило: порушити клопотання будівництва від однієї з найближчих до Переяслава залізничної станції Києво-Полтавської колії до м. Переяслава. В вересні 1899 р., за запитом повітової Управи, Правління товариства Московсько-Київо_Воронізької залізниці, не пояснюючи причин, повідомило, що будівництво вказаної гілки в плани товариства не входить. Внаслідок цього чергове Переяславське Зібрання на засіданні 8 жовтня 1899 року постановило: знову порушити клопотання про будівництво вже вузькоколійної гілки від роз’їзду “Хмельовик” до Переяслава і Андрушівським пристаням на Дніпрі, в 1900 році цей проект знову подавався на розгляд. Ці клопотання, як перше так і друге й третє були направлені через губернське земське зібрання. Проте за попередніми підрахунками агента будівельної контори Києво-Полтавської залізничної дороги кошторис Переяславської гілки визначався в один мільйон рублів; що складало більше 33 тисяч рублів за версту, до того ж товариству залізниць не зрозумілою була роль і значення цієї лінії, її доцільність та раціональність. Під полотно залізниці і будинків при ній необхідно було відчужувати від 7 до 8 десятин землі на кожну версту, що, при протяжності Переяславської лінії близько 32 верст і при вартості десятини землі до 300 рублів, складало б загальну суму від 67200роуб до 76800руб. Такої суми, за відсутності запасних коштів, Переяславське земство, звичайно, одразу виплатити не зможе, тоді Управа запропонувала порушити клопотання про будівництво хоча б вузько-колійного шляху.

А тим часом на запланованій ділянці рейкової дороги від Києва до Полтави, в межах Переяславського повіту, з 2 серпня 1900 року розпочалися перші підготовчі роботи, а саме відчуження землі. Всього в межах Переяславського повіту було відчужено 924 земельні ділянки: чернозем вартував 300 руб за десятину, земля під оранку гіршого ґатунку 240 руб, сінокіс по суходолу 216 руб, сінокіс по болоту 110 руб, левадня земля 480 руб, садибна земля 500 руб. Будівельна контора по спорудженню Києво-Полтавської залізниці беззаперечно погодилася на всі ціни визначені комісією.

Новий транспортний шлях прорізав північну частину Переяславського повіту, залишивши Переяслав далеко на півдні: найближчий пункт рейкової дороги, роз’їзд “Переяславський” зафіксував відстань 24 версти.

29 квітня 1901 року, в 7 год. 20 хв. Ранку від Київського вокзалу рушив на Полтаву перший пасажирський потяг Києво-Полтавської залізниці: 3 вагони другого класу, 4 третього, вагон-буфет, два вантажні вагони і швидкий паротяг.

Проект сполучення м.Переяслава і Переяславської пристані вже в липні 1901 року 30 верстової рейковою гілкою зняли з розгляду, як збиткову тому що значна частина хлібних і інших сільскогосподарських вантажів, що спрямовувалися до пристані, з відкриттям залізниці стали спрямовуватися до найближчих станцій Києво-Полтавської магістралі.

Також в 1901 році через відкриття залізниці і встановлення перевозки пошти по Києво-Полтавській рейковій дорозі був закритий поштовий шлях з Києва через Бориспіль на Переяслав і з Переяслава через Яготин на Пирятин.

Не зважаючи на такі невтішні для Переяслава рішення, переяславські можновладці з року в рік не полишали мрію про будівництво під’їзної рейки, адже, на їх переконання, відсутність залізниці страшенно шкодила, як економічному, так і культурному розвиткові міста. В 1910 році міська дума навіть послала депутацію до П.Столипіна, але: „грошей нема, беріть приватну концесію на побічну вітку“. Грошей у міста ще менше, ніж у земства, тому й справа не вирішувалася.

В 1911 році замайоріла надія в прокладанні залізниці, коли Харьківськяй порайонний комітет вніс постанову у залізничний департамент про те, щоб на Полтавщині збудувати цілу сітку під’їзних залізниць. Комітет всю цю сітку розділив на три категорії і в першу голову зазначив необхідність з’єднати Переяслав—вокзал з гаванню, що на Дніпрі. Міське самоуправління підтримало цю постанову і почався процес пошуку коштів, але… розпочалася І світова війна і проект рейкової дороги знову “перекочував” у розряд мрій до…1924 року. Коли знову ж такі підіймається вже радянською місцевою владою питання необхідності будівництва залізниці, через відсутність якої місто протягом громадянської війни стало центром “гніздування” бандитів різних “відтінків і мастей” (маються на увазі визвольні загони Зеленого, Чорного та ін. боротьбистів з радянською владою). Аргументацією для підведення колій слугувала також далека відстань від міста залізниці — майже 30 верст і пристані — 12 верст, що спричиняло його ізоляцію від цівілізації.

І, от 8 вересня 1925 р. відбувся розширений пленум Переяславського райвиконкому, який порушив питання будівництва трамвайної колії між Переяславом і станцією Переяславською, а вже 30.09.1925р. до Переяслава прибула комісія Київського Окркомгоспу з метою дослідити прокладання моторнотрамвайної колії між Борисполем та Переяславом, що становитиме завдовжки коло 50 верстов. З Київом ця колія з’єднуватиметься через Бориспільський вокзал, від якого вона починатиметься. Дослідження провадились по маршрутові: станція Бориспіль, містечко Бориспіль, Рогозів, Єрківці та Переяслав. Передбачалося, що мототрамвайна колія заходитиме на Старинську цукроварню. Проте, як нам всім відомо, рейкової дороги Переяслав так і не має, натомість у другій половині ХХ ст. отримав шосейні дороги республіканського значення і, певною мірою, ще залишається біля нас стародавній водний шлях — Дніпро-Славутич.

P.S Для допитливих пояснюю, допис підготовлений за матеріалами Зводу постанов Переяславських земських зборів,архівних фондів ДАКО, публікацій з періодичних видань: “Киевлянин”, “Рада”, “Пролетарська правда”

Фото станції “Переяславська” 2010 р.