1 жовтня, у Переяславі освятили павільйон-“капличку” Вознесенського собору. Кілька днів тому над нею завершили реставраційні роботи і встановили купол, аби зберегти стіни історичної споруди – Переяслав.City
Церемонія
Чин освячення очолив архієрей Православної Церкви України єпископ Луганський та Старобільський Лаврентій у співслужінні священників Переяслава. Після освячення до присутніх звернувся ініціатор відродження споруди та нинішньої церемонії міський голова Вячеслав Саулко.
— Сьогодні на цьому місці відбувається історична подія. Величний собор, який своїм коштом збудував Іван Мазепа — окраса всієї країни. Це була територія гетьмана, її називали “Княжий двір”, і вона має бути відроджена. Я б назвав її у майбутньому парком імені Івана Мазепи. Ніяких генделиків, закладів тут не може бути, досить того що радянський союз знищив тут все. І якимось чудом збереглася, вціліла ця “капличка”.
Минулого року з ініціативи міськради занедбану територію у середмісті поряд з Вознесенським собором розчистили від чагарників, потім розібрали там старі будівлі. Зрештою, знесли залишки також насправді історичного монастирського муру, залишивши його невеличкий фрагмент впритул до музею Г.Сковороди.
Тоді ж нарешті подбали і про ту споруду, яку нині називають капличкою, а історики – альтанковим входом до монастирського льоху та підземних ходів. Про її збереження працівники заповідника “Переяслав” та громадські активісти клопотали і перед місцевою владою, і перед меценатами не один рік, залучали професійних реставраторів. Але відгуку й підтримки тоді ця ініціатива не знаходила.
Споруда потроху руйнувалася далі. І зрештою тільки на початку травня 2021 року над нею зробили навіс із металу. Кошти виділив місцевий благодійник.
Накриття над рештками павільйону. Травень 2021 рік
Про “місію”
У середині серпня 2022 року біля собору з’явився куполоподібний каркас. Його завершили майже за півтора місяця. Міський голова імен благодійників не називає.
– Багато років вона (“капличка” – ред.) була недоступна для нашої громади, – сказав Вячеслав Саулко . – Ніхто не міг сюди й ногою ступити — тут була військова частина. І, слава богу, що завдяки міській раді, благодійникам, меценатам, знесли звалище тих споруд.
На захід прийшло немало містян
Малюнок Т. Шевченка
Ми сьогодні освячуємо на перший погляд невелику споруду, можливо, малозначиму. Вона не має охоронних номерів, архітектурних даних. Але хочу наголосити: це “капличка” над входом у печери. Це не вхід у льохи, погреба.
Наші історики кажуть, що з величного Вознесінського собору печери виходили аж на берег Дніпра. На те Дніпро, на ті кручі, про які у “Заповіті” згадував геній Тарас Шевченко. І не випадково саме тут він змальовував Вознесенський собор, на фоні якого була ця “капличка”, — зазначив Вячеслав Саулко.
Він наголосив, що тепер наша місія — “зберегти цю святиню і відродити духовно-культурну спадщину України”.
— На куполі стоїть дата — 1702 рік. Тобто за два роки після того, як Іван Мазепа освятив Вознесенський собор.Тому сказати, що він не мав відношення до цієї каплички — я думаю, це неправда. Я вдячний, що нам вдалося відродити цю споруду, ми зробили купол, щоб зберегти, як святиню, ці стіни, і продовжуватимемо роботи.
Не всім подобається
Міський голова відповів і тим, хто висловлював невдоволення щодо невідповідності автентичному вигляду споруди. У місцевих групах соцмережі переяславці розкритикували роботу, називали “зеленим жуком”, проводили аналогії з Володимирським храмом на Підварках, меценатом будівництва якого був нинішній мер і там куполи з такого ж матеріалу. Словом, дискусія досить гостра. Вячеслав Саулко сказав публічно таке:
— Нехай мене вибачать ті скептики, які хочуть “очорнити” зроблене. Я ні в кого не просив кошти, не брав їх з бюджету. Ми зробили це все самі. І те, що ця покрівля має зелений колір — вибачте, я не знайду ту мідь, якою Іван Мазепа покривав цю капличку 320 років тому, і яка з роками стала зеленою. Ми максимально зберегли все, що є, і надалі працюватимемо над відродженням духовності нашого краю.
І навіть фахівці проти?
В одній з нещодавніх публікацій Переяслав.City на цю тему Вячеслав Саулко зауважив, що під час відновлюваних робіт знайомився і з документами архітекторів-реставраторів: “Я бачив знімки проєкту архітектора Анатолія Ізотова, вони в мене є. Проте, він спланував пологіший дах “каплички” ніж той, що зафіксований на різних архівних фотодокументах. Тому ми з будівельниками вирішили відновити її за тими пропорціями, як це зобразив на малюнку Тарас Шевченко. Це видно на світлинах, що датуються тридцятими роками минулого століття”.
У фейсбуці Анатолій Ізотов у переддень цієї події написав розгорнуту публікацію “ОЙ НЕ ОДНАКОВО МЕНІ…” розмістивши її і на сторінці “Архітектурна спадщина України” під назвою ЗА МЕНЕ МЕНЕ ОДРУЖИЛИ… ХОЧА ВСЕ НАБАГАТО ГІРШЕ…
Якщо коротко, професійний архітектор-реставратор критикує результат. ” І ще більшим невіглаством, «мєстечковістю» є виправдання у багатьох коментарях того злодіяння щодо даної споруди: «зробіть краще», «якщо не так, то загалом зникла б», «я там з дитиною гуляю – одне сміття, а так йо – «красивенько» та таке інше. Така позиція містян – ще більший сором, ані ж та «вишенька» на торті невігластва до архітектурної минувшини… Довершилось все просто розцяцькованою домовиною. І все. Нема в вас ані Великого Кобзаря, ані Григорія Сковороди. Нікого. Є любов до «благолєпія» – гарної картинки. Бо душа тут вмерла…А резюмуючи слід також констатувати, що разом із цією пам’яткою в нас вмерла сама культура до відродження минувшини.”
Про збереження споруди клопотали активісти та намагалися її зберегти. 2015 рік
Залишки павільйону станом на 2016 рік
Акція на підтримку реставрації пам’ятки. Кобзар Микола Товкайло. 2016 рік
