Однозначно невідомо, що переяславську ватагу спонукало, але на заклик голови Переяславського Клубу Джура Владислава Юденка до трьох десятків охочих 19 серпня вирушили в автобусну подорож. На запрошення організаторів також зголосився до товариства відомий в Переяславі краєзнавець Микола Богатир. Його захоплення знімкувати посприяло появі в архіві Переяславського Клубу Джура світлин, які засвідчили перебіг цікавої подорожі в Трахтемирів.

Розпочали поїздку за традицією від Інформаційно-просвітницького центру, в Переяславі знаного як Народний музей. Перед Каневом фотографічно ще раз зафіксували кількість і віковий склад мандрівників. За дві години ступили на трахтемирівську землю. Щоби не блукати манівцями по святій, але невідомій землі, заздалегідь було домовлено про допомогу з головою дитячо-юнацької організації «Січ» Борисом Скребцовим, який здавна осів в Трахтемирові і оберігає козацьку давнину від прочан прошених і не зовсім. Для гостей з Переяслава стало приємною несподіванкою, коли він зустрів їх в джурівській футболці. Виявилось, що право носити таке вбрання він отримав своєю довготривалою працею з впровадження та поширення гри «Джура» в середовищі молоді та системі освіти.

Щодо інформаційного супроводу, то у Трахтемирові є і мапа і інформаційні банери, але живе слово спілкування ніщо не замінить. Екскурсію в минуле пан Борис розпочав з відвідин козацьких могил. Мандрівники мали можливість побачити безіменні, але правдиві козацькі поховання. Далі вони пішли до ще одної козацької могили, правда вже іменній. Бо як встановили дослідники в ній покоїться козак Муха. Рухаючись дорогою, вимощеною вже сучасним добротним камінням завдяки сумнозвісному олігарху Бакаю, подорожуючі побачили і відповідну плату лиходію від українців у вигляді його спаленого мисливського будиночку.

На щастя епоха Бакая канула в лету, а українськими святинями сьогодні опікуються українські добродії. Ініціатор багатьох просвітницьких заходів, засновник фонду «Рідна країна» Микола Томенко вже не перший рік допомагає в облаштуванні та впорядкуванні козацьких могил. Завдяки його сприянню з’являються пам’ятні знаки на честь сакральної для українців Трахтемирівської землі, знаменних історичних подій та постатей, а відвідувачі можуть краще дізнатися про гетьманську столицю Петра Сагайдачного, про його похід на москву та інші славні діяння його козаків.

Мандруючи далі по Трахтемирову Борис Скребцов приводить екскурсантів до ще однієї святині – Городища. З його слів це місце поселення українців випереджає виникнення Риму. Він дорікнув, що замість пишатися власною історією більшість українців захоплюється історичними пам’ятками інших народів.

Після історичного екскурсу мандрівники з Переяслава любувались цікавими краєвидами включно з відпочинком на чарівному місці, з якого найкраще можна було бачити з трьох сторін Дніпро і милуватись своїм Переяславом, який було добре видно з найвищої вершини Трахтемирівського півострову (222 м).

Багато цікавого пізнали гості з Переяслава під час прогулянки одним з найкоротших маршрутів, який запропонував Борис Скребцов. Та шлях пізнання виявився важким. Тим не менш ніхто не зійшов з дистанції. Особливо я зачарований малюками, які самостійно без жодних нарікань йшли стежками на рівні з дорослими. Вдивляюсь на світлині в цю малечу і віддаю їм належне. Першу пробу на звання джур вони успішно склали.

Зворотня дорога видалась значно коротшою. А пригода з автобусом завдяки вправності водія символічно підтвердила, що для джур немає перешкод. Як нагородою за успішне проходження маршруту тутешні козаки, друзі Бориса Скребцова, пригостили мандрівників чудовим козацьким кулешем і швидко вирішили деякі організаційні питання, без яких, як правило, не обходиться жодний захід.

Отже, перебуваючи у Трахтемирові гості з Переяслава не тільки ознайомились з чудовим історичним краєм, але пізнали гостинність та турботу його мешканців, які зберігають славну козацьку спадщину і українські традиції та плекають на них нове покоління української молоді. Впевнений, що нашою найкращою вдячністю має стати врахування побажань, висловлених господарем Борисом Скребцовим. Маємо зробити висновки, що переяславським джурам необхідно добре працювати над здобуттям твердих знань з історії козацтва та інших предметів. Хочу вірити, що цей перший хадж переяславської молоді стане початком регулярних відвідин учнівською молоддю Переяславщини Трахтемирівської святої землі.

Подорож джур відбулася водночас з іншими заходами гри «Джура» в Україні, які здійснюються у 2021/2022 навчальному році і фактично завершують його. Також цей захід став ланкою програми з національно-патріотичного виховання, реалізації якої з минулого року сприяє Переяславський Клуб Джура. Війна внесла свої корективи, але не зупинила джур у прагненні стати справжніми українцями.

Цей захід в певній мірі є відповіддю на дорікання відповідальними за виховну роботу в закладах освіти батькам, які, начебто, бояться давати дітей, особливо молодшої вікової групи, для участі в краєзнавчих мандрівках та туристичних походах, таборуваннях. На мою думку, якщо виховником в школі є відповідальна людина, а адміністрація розуміє, що виховувати учнів в режимі онлайн неможливо і проводить відповідну інформаційно-роз’яснювальну роботу з батьками, то батьки довірять свою дитину навіть для недовготривалого таборування.

В умовах, коли українські вояки ціною життя стримують московську навалу з метою захистити українську націю і зберегти українську державу, обов’язком кожного українця і українки в запіллі є творити можливості для плекання українською молоддю свого характеру і сили волі через вишкіл під час виховних заходів. Внеском освітян у справу протидії московській експансії має стати створення умов для набуття учнями здібностей і здатності своїми вчинками з честю і гідністю гордо стверджувати: «Ми – Українці!» То ж до нових зустрічей джури у новому навчальному році! Бажаю щоби він був більш прихильний джурам, виховникам і організаторам гри “Джура”! – допис зі сторінки Taras Rondzistyi.
Додамо, що поїздка стала можливою завдяки сприянню відділу освіти та відділу з питань фізичної культури, молоді, спорту та охорони здоров’я.