Світанок 7 липня 2022 року неодмінно буде вписаний в новітню історію нашого міста та громади – на центральній площі міста демонтували монумент, присвячений 300-річчю возз’єднання України з росією.  Тим самим переяславці остаточно зруйнували радянський міф про вічну дружбу з росією – Proslav. 

Про подію на своїй сторінці у Facebook вже відгукнувся міський голова Вячеслав Саулко – там він пояснив чому так довго чекали, що заважало прискорити анонсоване ще у травні знесення та розповів ще багато цікавого:

Який шлях пройшов пам’ятник до демонтажу? Питання щодо пам’ятника було завжди непростим і водночас дуже важливим. Ініціатива його встановлення датується ще 1954 роком, його планували встановити до 300-річчя возз’єднання України з росією й підписання Богданом Хмельницьким кабального договору з цією країною. Доки дивилися проєкти, минуло п’ять років і от, у 1961-му пам’ятник таки встановили на площі міста. Про жодну історичну чи естетичну цінність, звісно, не йдеться, але при цьому на захисті пам’ятника завжди була ст. 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини», яка заборояє зносити чи переміщати пам’ятки без погодження з органом охорони культурної спадщини, а це відповідне управління при Мінкульті. 

Від початку війни на Сході України систематично піднімалося питання про його демонтаж та перенесення. 22 липня 2021 року нове скликання міської ради нарешті й уже більш предметно піднімало це питання. Уже тоді депутатів слушно переконували, що міф про возз’єднання України з росією є абсолютно сфальшованим,  а подібні монументи виступають інструментарієм інформаційної війни. Тоді «за питання» проголосувало лише 13 депутатів. Уже за три місяці рішення про його зняття з державного реєстру пам’яток культурної спадщини підтримало лише десять депутатів. Ще за місяць питання підняли у дискурсі проведення громадських слухань щодо доцільності подальшого перебування одіозного пам’ятника на площі Богдана Хмельницького, і депутати прийняли позитивне рішення, проте слухання вперто відкладалися через епідеміологічну ситуацію.

На початку грудня 2021-го, невідомі прибрали з монументу напис «Навіки разом – навіки з російським народом». Символічно, що слухання на які усі чекали провели за два дні до початку повномасштабного вторгнення росії – 22 лютого 2022 року. Воно було напруженим, а думки розділилися з перевагою до варіанту «за», який підтримало 130/172 людей у залі. 

Надалі рішення мали підтримати ще й міські депутати на одній із наступних сесій, проте, через війну, зробили це лише у травні. На той момент на це рішення чекала переважна більшість переяславців, з кожним днем війни ставало все менше тих хто був би проти, і рішення було ухвалено. При його прийнятті міська рада керувалася, зокрема, законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Також врахували клопотання Київської ОДА до Міністерства культури та інформаційної політики щодо вилучення з Державного реєстру нерухомих пам’яток України «Монумент на відзначення 300-річчя возз’єднання України з росією». Рішення прийняли днями.

Хоч усім «кортіло», усі бачили як зносять пам’ятники по країні і задавали питання щодо нашого влада контролювала ситуацію як могла, готувалася аби зробити знесення цивілізовано, якісно і виключно правовому полі. Також на початку квітня місцевий активіст Андрій Козій спільно з однодумцями білою фарбою написав на пам’ятнику назви Буча, Маріуполь, Чернігів, Ірпінь, Харків та Гостомель, які на той момент найбільше постраждали від дій загарбників. Ранок 7 липня став останнім у житті пам’ятника на площі.

Команда ProSlav стала поодиноким медіа – очевидцем події. На наших очах пам’ятник безпечно демонтували і згодом перемістять у надійне місце зберігання. Пропонуємо вашій увазі еклюзивні світлини з місця події:

ProSlav, попри те що завжди знаходиться «над» ситуаціями та новинами про які пише,щиро радіє знесенню пам’ятника. Імперське колоніальне минуле так вчепилося і вросло в деяких українців, що відсікти його можна тільки скальпелем, тільки хірургічним шляхом. Бо чіпляючись за минуле, ми ніколи не збудуємо майбутнього. Цей якір завжди триматиме нас у російському болоті, яке неминуче затягне українську націю на дно. Щоб випливти з нього, таки треба ламати минуле і його символи попри ниття і зойки вражених «стокгольмським синдромом». Переконані, така сумнівна історія вже давно мала піти «за кораблем» – раді, що «зорі» нарешті склалися!