Все повторюється в цьому світі…і епідемічні ситуації також.
Отже з 30 жовтня, наш Переяслав і вся Київська область увійшли до «червоної» зони епідемічної небезпеки спричиненою COVID-пандемією. Відповідно почали діяти посилені обмежувальні заходи, а людям, збираючись на роботу, чи які інші походеньки, потрібно мати при собі окрім посвідчення особи ще й папірець «зелений» COVID-сертифікат, або довідку про негативний результат ПЛР-тесту. Думаєте, що це новітній винахід? А от і помиляєтесь, подібні заходи відбувались в Переяславі ще майже двісті років тому, у липні 1829 р., коли в південних губерніях в черговий раз стала лютувати чумна зараза (була в 1770 р., навіть в Переяславі і 1813 р.). В Полтавській губернії одразу були виставлені карантинні пости, закриті всі переправи через Дніпро окрім Переяславської с. Андрушах, Золотоніської в с. Ліпляві, Кременчуцьких в м. Градіжську і м. Кременчуку та Кобеляцької в с. Переволочин. В межах Полтавської губернії всі човни і дуби по Дніпру були витягнуті на берег і запломбовані. Залишилися тільки державні при кожній з дозвільних пристаней. Сухопутні дороги теж були перекриті шлагбаумами, виставлені караули. Мешканців, які жили поблизу застав, виселили з їх хат і в тих хатах влаштували карантинні пункти для 15 денної ізоляції всіх приїжджих з південних губерній. Земські комісари Кременчуцького, Кобеляцького, Золотоніського і Переяславського повітів повинні були уважно стежити за діючими переправами, та запобігати роботі приватних переправ. Всіх власників громадських і приватних переправ, човнів під підписку ознайомили із забороною здійснення перевозів через Дніпро під час карантину. Під час епідемічної небезпеки уводився пропускний режим і санітарні заходи згідно «Карантинного статуту» 1818 р. Вся берегова лінія Дніпра охоронялася вартовими, так, щоб і «пташка не пролетіла» без санітарної обробки. Караульні повинні були всіх хто переправлявся через Дніпро чемно (!) без грубощів (!) і скандалів (!) доправляти до офіційної пристані. На пристані прибулий до Переяслава повинен був окрім паспорта подати свідоцтво де засвідчувалося, що він прибув з безпечної зони. Такі довідки подорожуючі, якщо вони були жителями міст отримували від міської поліції, а жителі сіл – від Земської поліції, або волосних правлінь. Без таких свідоцтв, не зважаючи на соціальний стан, сходити на берег не дозволяли. А, якщо особа прибувала з Бессарабії, або Херсонської губернії, де саме «косила» чума, то їй потрібно було надати свідоцтво, що вона відбула карантинну ізоляцію. Вимагати свідоцтво від подорожнього потрібно було чемно, без осуду і зневаги. Всім особам, що виїжджали з Переяслава свідоцтв не видавалось і їх пропускали без затримки. На період карантину обов’язки начальника переяславської пристані в Андрушах виконував Засідатель Переяславського Нижнього Земського Суду капітан Іван Анастасенко. Наприкінці серпня від губернатора Переяславському Земському Комісару надійшов дозвіл відкрити в с. Рудяки переправу для перевезення хліба з правого берега Дніпра з економії статського радника Семена Кочубея за умови, щоб кожен селянин мав належне свідоцтво. Проте не зважаючи на «загранзастави» окремі переяславці – заробітчани, тишком нишком обходячи всі караули і вимоги, без свідоцтв поверталися додому. Так, троє селян з Сошникова, із самісінького «чумного» котла, з Херсонської губернії повернулися до своїх осель використовуючи особисті зв’язки з перегонниками худоби та таємними Ржищівськими байдачниками. Не зважаючи на їх хитрощі, капітан Анастасенко про це все одно дізнався, взяв під варту спритників, привіз до Переяслава де їх оглянув лікар і де вони відбули ізоляцію, і були признані абсолютно (!) здоровими. Поштову кореспонденцію, яка прибувала в місто одразу на заставах окурювали спеціальним кислим димом: наливали соляну кислоту на сіль з чорним марганцем. Таким газом здійснювали дезінфекцію приміщень. Велику рогату худобу і коней спочатку проганяли через проточну воду 4 рази, потім обкурювали димом, а різну пташину мочили в оцтовій воді.
30 серпня 1829 епідемічна ситуація в Херсонській губернії покращала, нових спалахів не виявлялося, тому карантин в Полтавській губернії був невдовзі скасований, Переяславська пристань запрацювала у звичайному режимі.
Фото Шиманського 1930-х рр. Дніпро біля Переяслава.Вид на Батурину гору.
