Команда унікального вітчизняного медіапроєкту Ukraїner за два тижні дійшла вітрильним човном від Києва до шлюзів у Каневі, успішно подолавши майже сто кілометрів по Дніпру. Це перша річкова експедиція проєкту Ukraїner. Їхня яхта зі столиці вирушила 31 травня. Упродовж 4-7 червня працювали на Переяславщині.
Що знімали, з ким спілкувалися, а також про особливості та пригоди екологічно-пізнавальної мандрівки журналістці Переяслав.City в ексклюзивному інтерв’ю розповіла 29-річна Каріна ПІЛЮГІНА, продюсерка проєкту, сценаристка і керівниця цієї подорожі.
Каріна Пілюгіна – керівниця проєкту водної експедиції
Річки як туристичний потенціал
В обумовлений вечірній час 5 червня ми спілкуємося на палубі невеликої яхти, що пришвартувалася в бухті місцевого яхт-клубу «Крейсерський».
Причал яхт-клубу
– Каріно, шанувальники Ukraїner слідкують за вашим проєктом переважно на ютюб-каналі. Там більшість ваших фільмів, роликів та відеозвітів про сухопутні експедиції. Як тепер вийшли на воду?
– Ми про це мріяли кілька років – повноцінну мандрівку Дніпром на вітрильному човні! У червні нашому проєкту виповнюється п’ять років. За цей час проїжджали всю Україну лісами, полями, горами і навіть пустелями. Знімали окремі історії про пороми на Дніпрі, а так, щоб увесь маршрут експедиції пройти на човні, – уперше. Водні ресурси країни мають величезний економічний та туристичний потенціал. І про це хочемо розказати всім.
Тепер ось все склалося: однодумці, можливості, команда. Нас шестеро: відеооператори Рома Климчук та Олег Сологуб, фотограф Юра Стефаняк, оператор дрона Макс Завалля. Капітаном яхти – Василь Біленко.
Команда експедиції
– Минулого року він познайомився з продюсером проєкту Богданом Логвиненком. Василь досвідчений яхтсмен, журналіст і дуже компанійська людина з почуттям гумору! Йому цікаво розвивати інфраструктуру водних мандрів, тож запропонував нам свою допомогу і співпрацю.
Ми продумали формат, як це організувати. Нашим партнером стала Швейцарська агенція розвитку та співробітництва. За їхньої підтримки випустимо п’ять історій про ініціативи, які займаються збереженням та охороною природних водних ресурсів.
З технікою хлопці не розлучаються повсякчас
Маршрут із Вишгорода до Черкас
– До першої річкової подорожі як готувалися?
– Це зайняло близько двох місяців: пошук людей, розробка маршруту, сценарію. Хоча з перших днів уже зрозуміли, що багато чого буде траплятися зовсім не за сценарієм. Проте так цікавіше! Окрім капітана, досі ніхто з нашої команди в таких експедиціях не бував. Готувалися спеціально, докуповували певну амуніцію, оснащення, зокрема водонепроникні кейси для камер.
На борт уперше зійшли за два тижні до старту. Капітан провів інструктаж, невелике тренування. Щодо членів команди була одна умова – реакція на качку в шторм. А за день до старту ми знімали регату у Вишгороді, провели близько восьми годин на борту і тільки тоді зрозуміли й відчули, як воно буде, що нас очікує насправді.
– Яким буде ваш маршрут, кого і що знімаєте?
– Стартували у Вишгороді, а фініш буде в Черкасах. Розрахована експедиція на три тижні. Досліджуємо басейни Київського та Канівського водосховищ. Дорогою запланували багато зупинок, аби відзняти історії людей, що живуть поблизу води.
У Переяславі ми пришвартувалися вчора ввечері (4 червня, – ред.). Ночували на спортивній базі. Сьогодні побували у музеї просто неба. Знімаємо історії про затоплені села, а у вас є навіть така музейна експозиція. Так ось там одна жіночка запитала: «Чи хоч до снігу буде ваше кіно?» Ми плануємо випустити цей фільм вже десь у вересні.
Піднімаємо вітрило
Допоки Каріна розповідає про задумку експедиції, човен відшвартовується від травянистого берега (для гостьових суден причалу як такого немає) і виходить на акваторію. Спочатку потихеньку, з двигуном, прямуємо на плесо затоки Куряче горло навпроти терміналу Нібулон.
Відшвартовуємося вручну
Капітан віддає хлопцям нові команди і вони починають готуватися підняти вітрило.
– Юра піде до щогли, треба тягнути грота фал який ми вчора поміняли!
– Каріна, я запрошую за штурвал, – Василь розставляє кожного на пости.
– Як завжди Каріна… Ну так, вона ж капітанша! – хлопці коментують розчаровано-жартівливо.
Кава на воді особлива!
– Каріно, повністю вліво руля! Проти вітру розвертаємося – наш зелений прапор має бути прямо в обличчя! Так тримати! Юра, починай тягнути і рукою внизу підтримуй, дивися, як чіпляється, то поправляй, щоб парус не застряг і вийшов без втрат! Так, швидше-швидше, пішов, давай – молодець! Піднімаємо повністю і я зараз ручкою дотягну. Вимикаємо двигун.
Капітан каже Каріні за штурвалом скеровувати судно на буї. Тишу надвечіря тривожать тільки жаби голосним кумканням, здається, повний штиль. Втім капітан попереджає, що вітер насправді є. Це відчувається відразу, як виходимо на простір.
Попереду Куряче горло
– Юра, обережно голови, гік (рухома нижня основа вітрила, одним кінцем закріплена до щогли – авт.) зараз перелітатиме! – пильнує головний на судні.
Піднімаємо вітрило!
Перші пригоди біля Бучака
– А фотографи-оператори справляються із завданнями як команда вітрильника?
– О, ми багато чого вже навчилися! Сьогодні прекрасна погода: тихо, сонячно, тепло. А за пару днів до цього був такий вітер, що навіть підкоригував нам маршрут!
Після Ржищева мали іти на Трахтемирів, потім знімати озеро Бучак. Але в той день був шторм: швидкість вітру – 25 вузлів, а це майже 40 км/год. У таку погоду ніяк не могли пристати до берега. Зрештою капітан зумів дістатися невеликої затишної бухти, де ми сховалися і там провели вечір та заночували. Це була незапланована зупинка.
Пізніше ми назвали це місце «Бухтою втраченого якоря». Поки стояли в бухті, вітер гойдав наш човен так, що перетерлася мотузка і відірвався якір. Там глибоко, то він і залишився на дні. У нас був запасний. Перед тим він теж був заплутався у заростях водяного горіха, та його таки дістали.
Капітан Василь і капітанша Каріна
Оскільки в Трахтемирів ми не потрапили, то зорієнтувалися і вирішили спуститися на надувному гумовому човні та поплавати серед маленьких заплав, познімати природу на заході сонця, записати співи пташок. Це десь навпроти полігону в Дівичках – там прекрасні місця!
І потім була ще одна пригода. Біля Бучака пришвартуватися не було де, то стали біля очерету, бо треба було у тому місці піднятися на городище. Хлопці дістали гумовий човен, ножами, як мачетами, порубали очерет і розчистили прохід, щоб допливти до берега.
Ми піднялися, відзняли все, що хотіли, та коли сіли назад у човен, зрозуміли, що очерет таки намотався на двигун і ми не можемо рухатися далі. Хлопцям довелося спускатися у холодну воду і ножем виколупували той очерет із двигуна, бо іншого виходу не було. Зрештою, ми дісталися яхти, але всі перемерзли, то я дуже переймалася, аби все обійшлося, адже це був лише другий день експедиції!
– Як шукаєте героїв для зйомок?
– Задля цього в нас працює цілий відділ: моніторять соцмережі, телефонують у сільські ради і шукають цікаві історії, локації, героїв, провідників. Загалом у всієї команди це на рівні рефлексу: щось цікаве побачити в соцмережі і собі в папочку зберегти, а потім це стає в нагоді.
Для цієї експедиції зосередилися на ентузіастах та професіоналах, які борються із забрудненням води, зберігають і відновлюють річкову флору та фауну, розвивають водний туризм та судноплавство.
Так знайшли Миколу Богатиря. Він нас супроводжував сьогодні в музеї, а назавтра ми з ним підемо до Цибель знімати місцевість і людей, записувати їхні історії. Він розповідав про культурологічний захід «Дніпро ревучий» як спосіб збереження пам’яті про затоплені місця Переяславщини, про громадську організацію «Старий Дніпро».
Кожен з команди знає своє завдання і щомиті “на посту”
Хочемо трохи дослідити історію про затоплені села і яке значення та наслідки це мало. Звісно, про таке можна знімати великі документальні фільми, але в нас дещо обмежений часовий та ресурсний потенціал. Проте наше завдання ж не тільки показати туристичну привабливість країни, намагаємося різнопланово фільмувати її зсередини, з глибини, з історичних витоків.
А таких людей як Микола Богатир насправді в Україні багато, вони є майже в кожному місті. Коли ми до них приїжджаємо, кажуть, що роблять таку справу, бо мусять, але часом у цьому зневірюються. А коли їх знімаємо, показуємо, вони бачать що не одні такі, це дає їм підтримку і силу, мотивацію та нагоду знайти однодумців.
– А як знаходить однодумців ваш проєкт?
– Вони приходять самі. Величезний феномен існування Ukraїner – це об’єднання людей зі спільними цінностями, сприйняттям життя, світу і ситуацій.
Я в проєкті з 2017 року. Доти працювала на телебаченні, довго волонтерила в Ukraїner. Два роки тому перейшла цілком на цю роботу, і тепер це спосіб життя.
Зараз у проєкті понад 350 волонтерів. Це не тільки команди, які знімають сюжети. Це ті, хто пишуть тексти, редагують, перекладають – маємо 10 мовних версій матеріалів. Окремо готуємо лонгріди з фоторепортажами. Випускаємо книги.
Ми розширюємося, і нам не вистачає людей. Кожен охочий може заповнити анкету на нашому сайті. Важливо розділяти цінності та ідеї проєкту, мати якісь професійні навички. Водночас можна всьому навчитися та розвиватися разом.
І на березі є що цікавого познімати
«Нас об’єднують цінності»
– Тобто ваша оця команда складається з волонтерів-новачків?
– Так, є хлопці, які вперше у такій подорожі, з кимось раніше вже працювали на інших проєктах. Для мене це сьома експедиція. Кожен член команди має своє чітке завдання ще зі старту. Водночас для всіх – це не просто робота. Нам самим цікаво все це побачити, пережити емоції, враження і передати це іншим у наших фільмах, фотографіях, розповідях.
“Навчитися працювати в команді яхти може кожен!”
За мандрівкою, побутом команди та нашими пригодами можна слідкувати в реалії у сторіз Instagram та Facebook сторінок Ukraїner.
Отака природа довкола – це як геть інший світ, особливо коли вириваєшся з мегаполісу. Це не те, що з’їздити «на шашличок». Тут в її оточенні ти постійно, занурюєшся в цю атмосферу, насолоджуєшся навіть тим, що не всюди є зв’язок і насправді з природою залишаєшся наодинці!
Неповторні краєвиди
Є ще одна особливість таких подорожей: опанувати навички ходити під вітрилом. Таку справу освоїти може, по суті, кожен у будь-кому віці. Капітан Василь каже, що це цілком доступно й аби стати членом команди, особлива підготовка не потрібна.
Я думаю, що в Україні й поза її межами є достатньо людей, яким це так само буде цікаво. Не сумніваюся, що багато таких мандрівників приєднаються і захочуть дослідити такі місця особисто. Це буде головним результатом нашої роботи.
І це ще не все!
Капітан Іван Біленко швидко влився в молоду команду
Із певних причин на девятий день подорожі біля Григорівки, на борту команди Ukraїner помінвся шкіпер. Капітана Василя замінив його син Іван Біленко. Експедиція триває!
Ідемо далі в дощ і вітер за новими враженнями!
