Вирішення екологічних проблем — завдання складне і багаторівневе. Навіть за найбільш оптимістичного сценарію, наслідки зміни клімату та інших проблем випадуть і на наш вік, і на життя наступних поколінь. Щоб допомогти їм, вже сьогодні дітей потрібно навчати екології та формувати відповідну культуру поведінки.

В Україні, як і в інших країнах Східної Європи, ця проблема поки що не отримує належної уваги в загальній системі освіти. Але перші проекти в цьому напрямку вже є. Переяславська ЗОШ №3 — гарний приклад того, як звичайна школа може вчити дітей простим, але важливим екологічним компетенціям.

“Зробити все для того, аби навчити дітей екологічної грамотності”

Переяславська школа №3 — це типова, невелика будівля білого кольору, побудована в 1950-х роках. У 30-тисячному місті є 6 інших навчальних закладів 1-3 ступеня і ще одна початкова школа. Всього, тут навчаються 325 учнів і працюють 32 викладача. Але є особливість, яка виділяє цю школу на тлі інших — як в своєму місті, так і в усій країні.

Директор школи, Володимир Кондусь, займає цю посаду більше 10 років. Весь цей час, він і його помічники розвивають екологічну грамотність учнів, просто і наочно вчать дітей сортувати сміття і беруть участь в масштабних екологічних проектах.

“Якщо ми сьогодні не почнемо змінюватися, якщо не почнемо дбати про навколишнє середовище, якщо не почнемо сортувати, якщо не почнемо садити рослини — на жаль, яскраве, гарне майбутнє нас не чекає. Тому, наш освітній заклад поставив перед собою завдання: зробити все для того, щоб навчити дітей екологічної грамотності. Сьогодні не вистачає нам, українцям, екологічної грамотності, екологічної культури, що дуже-дуже важливо. Тому, дуже багато років поспіль, ми вчимо дітей піклуватися про навколишнє середовище“, — говорить Володимир.

Основний фокус школи на даний момент — сортування і навчання дітей правильному поводженню з відходами. “Навчання відбувається не просто так, що ми зібрали дітей, і нудно розповідаємо. Це все відбувається в ігровій формі: різні акції, “сміттєві перегони”, і т.д. Це одночасно і рух, і вивчення правил сортування — щось в цьому роді. У нас тут на другому поверсі написані п’ять правил — refuse, reduce, reuse, recycle, rot. Це філософія zero waste, за якою кожна людина, кожен громадянин, кожна маленька людина повинна дотримуватися цих 5 правил “R”. У нас кожна дитина їх знає, рухаючись по коридорах — систематично дивиться і повторює “.

Зараз в школі існує повноцінна система сортування відходів. Учні окремо утилізують пластик, папір, метал, використані батарейки і скло. Володимир каже, що рух до такої системи був поступовим: “Все почалося в нашій школі з відпрацьованих елементів живлення. У нас був встановлений контейнер для батарейок, ми провели відповідну роботу, діти потихеньку почали носити використані батарейки в школу. Зараз ми продовжуємо, збираємо дуже багато батарейок — їх приносять діти, жителі міста передають учителям, дають дітям через сусідів і знайомих.

Свого часу, ми відправляли ці батарейки до Львова, на завод “Аргентум”. Сьогодні він уже не працює — він, на жаль, не потрібен Україні. Зараз ми відносимо їх до мережі супермаркетів “АТБ”, вони із задоволенням їх забирають. Чесно кажучи, не знаю, що далі з ними відбувається — думаю, що оскільки їх центральний офіс знаходиться в Дніпрі, думаю, там же знаходяться і склади. Ну і питаннями відпрацьованих батарейок займаються, на жаль, не державні діячі, а громадські організації“.

Після збору батарейок школа почала збирати і сортувати папір. У Переяславській ЗОШ №3 діти знають не тільки те, що папір можна використовувати повторно, але і вміють утилізувати його правильно: “Ви знаєте, що папір, який вже змік десь там на смітнику, вже не підлягає переробці. Тому ми потихеньку проводили роботу з дітьми, проводили бесіди, знайомилися з екологічним маркуванням. Сьогодні варто вчити і дітей, і дорослих читати етикетки, знаки екологічного маркування, тому ми їх знайомимо зі “знаком Мебіуса”. Якщо це картонно-паперова продукція, целюлозна продукція — то у неї є маркування: 21, 22 або 23. Я вчу своїх дітей, батьків і всіх знайомих, що ні один виріб картонно-паперовий не можна викидати — все повинно сортуватися.

Ми влаштували в школі дуже цікавий захід — конкурс на кращий “пожирач паперу”. Це ємність для макулатури, кожен цей пожирач паперу — це дивовижний ящик, дуже гарної форми. Це стимулює, це привертає увагу, і дітям цікавіше викинути все-таки в цю ємність. Зараз, в кожній класній кімнаті стоять ємності для макулатури, і жоден папірець не йде в загальній сміттєвий ящик, все сортується окремо“.

Потім, в школі з’явився збір пластику і скла. Відходи цих категорій здають самі учні, через них же відходи передають і батьки.

“Ми в школі сортуємо пластик під номерами 1 і 2: PET, поліетиленові пляшки з-під напоїв, і HDPE — упаковки з-під миючих і дезінфікуючих засобів. Діти чітко це знають, вони дивляться на упаковку, де 1 або 2 — вони приносять в школу і розкидають по контейнерах. Зовсім недавно, ми також встановили ємність для скла: провели роз’яснювальну роботу, показали дітям як це скло робиться перш за все, як воно переробляється. На жаль, я можу сказати, що з дому приносять різні пляшки, не тільки з-під лимонаду. Це можуть бути пляшки з-під пива, шампанського — ми не сваримаося, не лякаємося. Це не означає, що ми таке в школі дозволяємо — такі речі приносять батьки.

Ще у нас є ящик для ресурсно-цінної сировини — це метал, банки з-під ананасів, консервованої кукурудзи і так далі. Я вчу екологічної культури: ми з’їли консерву рибну, і принесли до школи. Це неприємно, це створює запах неприємний, там якісь мікроорганізми можуть розвиватися. Тому, ми в ящик дозволяємо приносити тільки чисті, миті бляшані і металеві банки. Я вчу дітей, як це робити: повинна бути щіточка спеціально для цього, налили миючого, щіточкою, щоб не пошкодити руки об гострі краї, промили. Таким елементарним речам, що називається, життєвим компетенціям, ми сьогодні повинні навчати дітей“.

Зібрані відходи відправляються на переробку. Батарейки йдуть до вже згаданої мережі супермаркетів, решту — забирають компанії, зацікавлені в тому чи іншому типі вторсировини.

“До нас приїжджають, забирають пластик, макулатуру, скло ми здаємо тут, на місці, в Переяславі. За макулатурою і пластиком, на жаль, приїжджають не з нашого міста — це підприємці з іншої області, нас в них влаштовує цінова політика. Заробити гроші — це не наша мета, ми не заробимо багато грошей, здаючи пластик і скло. Але ми працюємо, ми хочемо мати якусь винагороду, адже школі постійно потрібні якісь дрібниці. Для них ми не просимо грошей ні у кого, ми заробили, здаючи сировину на переробку. Багато цікавих речей, які нам потрібні для роботи, для організації освітнього процесу ми можемо купити за виручені гроші.

Я можу сказати, що сьогодні потрібно змінювати політику збору відходів, потрібно якось людей стимулювати. Приймати скло не по 30 коп., а по 2 гривні, наприклад, пластик не по 2.50 грн, а по 5 грн. Це буде трохи людей стимулювати все-таки не викидати, не спалювати. На жаль, велика кількість громадян спалює пластик. Я пояснюю це дітям, пояснюю батькам, що це — катастрофа, цього робити ні в якому разі не можна. Зараз, ми пресуємо пластик брикетами, мінімум по 30 кг. У нас його забирають за 90 гривень, але туди потрібно збирати пляшки довго. Це невеликі гроші, але ми дуже раді, що це теж є. А ще більше — радіємо з того, що ці пластикові пляшки не спалені, або просто десь не лежать на узбіччі і не отруюють навколишнє середовище”.

Головне — наочність

Оскільки школа має 1-3 ступінь, серед учнів є як і першокласники, так і вже майже дорослі люди. Підхід до подачі інформації для них відрізняється, але незмінним залишається головний елемент — наочність: “Я повинен принести дітям, показати упаковку, скло, пластикову пляшку з маркуванням 1 і 2. Я повинен обов’язково з собою збільшувальний пристрій взяти, діти повинні збільшити і подивитися маркування екологічне. Я свої майстер-класи проводжу там, де знаходяться контейнери для збору. Потрібно дітям показати, дати кинути кожній дитині ту чи іншу річ.

Я вчу дітей, як робити це правильно. Якщо це макулатура — наприклад, упаковка з-під чаю, — вона може стати макулатурою тільки коли я проведу з нею деякі маніпуляції. Це дуже прості маніпуляції, вона проситься, ця упаковка — “зверни мене”. Важливо, щоб я її розклав і потім — викинув. Тобто не просто дитина підходить до контейнера і кидає якусь паперову упаковку — вона повинна її розірвати сплюснути і викинути. Так само і з пляшкою: коли не було у нас пресу, у нас це було дуже цікаво. Коли пляшки потрібно було сплюснути, іноді ми говорили: “Хто хоче?”, або “У кого настрій поганий?”, “Хто погану оцінку отримав?”. Потрібно якось розрядитися — можна стиснути, можна тупнути на пляшку, стрибнути на неї або скрутити в баранячий ріг“.

Школа-переможниця 

Завдяки активності директора та педагогічного колективу, школа не тільки налагодила екологічне навчання всередині, але й постійно бере участь в різних екологічних ініціативах і конкурсах. У багатьох з них, невелика Переяславська школа перемагає на Всеукраїнському рівні.

“У 2018 році ми приєдналися до проекту “Компола”. Це досить цікавий проект з компостування відходів шкільної їдальні. Ми стали переможцями цього проекту, і як подарунок — наш навчальний заклад отримав компостер. Ми сьогодні відходи шкільної їдальні компостуємо, і я думаю, вже через місяць зможемо використовувати компост для підживлення зелених насаджень. У 2019 році ми приєдналися до проекту Zero Waste School, організаторами якого є Фонд Кличко і Фундація Coca-Cola. Знову-таки, нам було приємно, що ми теж увійшли в перелік 25 шкіл-переможниць, і в подарунок для навчального закладу ми отримали прес для пластикових пляшок“.

Проектами займається весь викладацький колектив — Володимир каже, що вчителі та заступники часто говорять, що хочуть брати участь у всіх можливих ініціативах. Маючи солідний досвід і досягнення, школа №3 вчить і допомагає іншим навчальним закладам налагодити сортування або почати навчання дітей екології.

“Моя заступниця з виховної роботи вже є ментором проекту Zero Waste School. Як школа-переможниця, ми повинні вчити інші навчальні заклади і громади. В цьому році, конкурс проходить в онлайн-режимі, ми будемо вчити їх онлайн.

Ми дуже цікаві проводимо командні тімбілдінгові вправи, які ми самі і створили. У минулому році, ми повинні були в школі провести Zero Waste Day в своїй громаді. Ми зібрали всі освітні заклади міста та цілий день з ними працювали — вчили, організовували різні майстер-класи. Я думаю, що у нас все вийшло, було дуже-дуже цікаво, і люди не хотіли йти з нашої школи. Ми багатьох змусили замислитися над своєю екологічною поведінкою. В цьому році, Переяславська міська гімназія приєдналася до цього ж проекту, і я сподіваюся, що вони теж будуть серед переможців“.

Дивіться наш відеосюжет зі школи:

“Це легко — варто лише цього захотіти”

Зараз, як і всі українські школи, Переяславська ЗОШ №3 закрита на карантин. Проте, педагогічний колектив обговорює участь в інших проектах і думає про те, що ще можна зробити в стінах свого навчального закладу.

“Я думаю, що на даний момент ми повинні розвиватися і працювати в тому напрямку, які ми поки що обрали. Великий обсяг завдань може вплинути на результативність. Це скрупульозна робота, знаєте, як священик систематично звертається до людей: “Не лихослов, не ображай, люби” і т.д. Так і дітям потрібно говорити, систематично нагадувати, тому що діти — вони маленькі, вони забувають. І батькам потрібно постійно нагадувати. Інших ідей і планів у нас насправді дуже багато. Єдине, що хочу сказати — мені здається, що в плані сортування у держави у нас трішечки немає бажання це розвивати і над цим багато працювати. Думаю, що ситуація буде змінюватися, і дуже хотілося б, щоб у нас було так, як в Німеччині, в Іспанії, і так далі. Я думаю, що все буде добре, у нас ще все попереду, але потрібно працювати“.

Головне, чим 3-тя школа зобов’язана своєму успіху — це ініціативність і цілеспрямованість. Володимир дуже здивувався запитанню про те, з якими труднощами зіткнулася школа при організації всіх екологічних ініціатив: “Це абсолютно просто, це легко — варто лише цього захотіти. Тут нічого немає складного, ніяких проблем ніколи не було на нашому шляху. Ми хотіли — ми робили, і ми знали, ми були впевнені в тому, що все буде добре, все вийде. Не може бути проблем і перешкод абсолютно ніяких для того, щоб проводити з дітьми якісь екологічні заходи, акції та таке інше“.

“Наше основне завдання на сьогодні — вчити дітей елементарним речам. Навчити дітей і батьків сортувати і якось менше продукувати сміття,” — говорить Володимир. Дивлячись на його ентузіазм і вже досягнутий результат, легко переконатися в тому, що маючи належне бажання будь-яка школа або навчальний заклад може так само вчити дітей простим, але важливим екологічним компетенціям. І цей внесок є нітрохи не менш важливим, ніж ратифікація міжнародних екологічних договорів або підтримка зеленої енергетики.

Джерело