17 травня ми в скорботі схилили голови в пам’ять про жертви тоталітарно-репресивної машини. Сьогодні, 18 травня, минають 76-ті роковини депортації кримськотатарського народу з Криму в 1944 році. Того дня до Середньої Азії з півострова був відправлений перший ешелон з корінним народом Кримського півострова. Близько 200 тисяч людей за брехливими звинуваченнями стали вигнанцями з рідної землі.

Вшановуючи пам’ять жертв радянського терору, будьмо свідомі своєї відповідальності за болючий досвід минулого та знання, яке відкриває нам шлях до майбутнього. Трагічний досвід депортації кримських татар став не лише свідченням жорстокого ставлення тоталітарного режиму до національних меншин – застосована практика “колективної відповідальності” вкотре продемонструвала зневагу до громадянина, людини, особистості.

Цими днями у багатьох родинах кримських татар згадують про своїх рідних, які зі зброєю в руках пройшли фронтами Другої світової у боротьбі з нацизмом: ці епізоди людського переживання війни жодним чином не вплинули на долю їхніх сімей у травні 1944 р. Системний етноцид набув ознак геноциду: неможливість зберігати та розвивати набутки національної культури у панівному шовіністичному середовищі владної партійної диктатури, завершився фізичним знищенням тисяч невинних людей і під час депортації, і на нових поселеннях далеко від дому.

Крим як національно-духовна реальність упродовж багатьох десятиліть продовжив свою історію в Узбекистані, Казахстані, Таджикистані, на Уралі та в Марійській АРСР… Незламність духу живила прагнення поколінь повернутися на Батьківщину і розбудовувати її в незалежній державі. Як не парадоксально, але через десятки років геополітичний досвід боротьби з тоталітарним екстремізмом знову став актуальним – і вже сьогодні через дії того ж московського окупанта і за подібних воєнних умов кримські татари зберігають та утверджують свою ідентичність поза межами омріяного історичного простору.

 Пам’ять про трагедію депортації кримських татар – це наша українська пам’ять: депортації та репресії стосовно українців відбувалися синхронно. Пам’ять про трагедію – це великий виклик і стимул для нас працювати і творити те, чого не змогли осягнути батьки. Пам’ять про трагедію – це спонука зберегти традицію й культуру у модерний час і з перспективи майбутнього відповісти загарбнику новітніми технологіями та здобутками. Пам’ять про минуле – це також усвідомлений шлях до звільнення від болючих синдромів жертви та впевнений крок з вірою до нашої перемоги!
Вічна пам’ять усім постраждалим від тоталітарного радянського режиму.

Крим – це Україна!
Слава Героям України!

Переяславська міська рада

Виконавчий комітет

Міський голова                                                                            Тарас КОСТІН