Четвертий рік поспіль у Переяславі проходить міжнародний фестиваль «Рок-булава». Всього ж він існує уже шість років. На спортивній базі «Переяславль» протягом 16-18 червня виступило близько шістдесяти гуртів зі всіх куточків України, а також кілька колективів із Білорусі. А хедлайнером був гурт O.Torvald, учасник цьогорічного Євробачення від нашої країни. Він закривав цьогорічну концертну програму.
На фестивалі побував і журналіст «Вісника».
Колір браслета має значення. Але невелике
Коли в редакції отримав завдання поїхати на «Рок-булаву», то не те, щоб засмутився, але сприйняв це без особливого ентузіазму. Ніколи не був фанатом подібних заходів, та й рок-музика мені не близька. І взагалі мені більше до душі реп. А, як відомо, ці дві культури між собою зазвичай мало не ворогували, лише в останні роки взаємна неприязнь наче трішки розвіялася. Втім робота є робота, тут не до «хочу-не хочу». До того ж, набути якийсь новий досвід – завжди корисно.
Гості фестивалю три дні жили в наметовому містечку
Білети коштували 300 гривень, на один день фестивалю – 150. На вході волонтери одягали людям на руки браслети, які були перепусткою до спортбази і відповідно до так званого фестивального містечка. Помітив, що браслети були двох кольорів: синього і помаранчевого. Але ніяк не міг зрозуміти, чому так, адже ніякої різниці між власниками різних браслетів не бачив. Ось, наприклад, за одним столиком відпочиває компанія у браслетах обох кольорів. Зрештою розкрили цю «інтригу» ведучі. Виявляється, помаранчеві браслети видавали винятково звичайним глядачам, які просто приїхали відпочити на фесті. Сині ж були в організаторів, артистів, які виступали, представників преси. Після цього я зрозумів першу особливість «Рок-булави» – тут немає якогось поділу: всі спокійно можуть познайомитися одне з одним, приміром, рокери – із простими фанами. А чи багато де ще таке буває?
На фестивалі було дві сцени: головна і альтернативна. Зрозуміло, що на головній виступали гурти, які вже мають ім’я або ж не вперше приїздять на «Рок-булаву». Альтернативна сцена значно менша і призначена для гуртів, які ще тільки починають свій творчий шлях і хочуть заявити про себе. Проте зазначу, що тут музика точно не була гіршою, ніж на великій сцені. Тим паче, на міжнародному фестивалі просто-на-просто не може бути слабких колективів.
Хоча атмосфера була доволі спокійною і дружелюбною, на території чергували поліцейські. На галявині прихильники року розгонули велике наметове містечко, там більшість із них жила протягом трьох днів.
Марта Фендер та Оксана Кнехт продають прикраси ручної роботи
«Поряд Дніпро, є дешева їжа. Більше нічого й не треба»
Неподалік від галявини – палатка, де торгують дві колоритні дівчини. На прилавку в них багато цікавих речей: різноманітні значки, сережки, кільця, прикраси для пірсингу та інше. Розповіли, що вони сестри із Тернополя, і представилися Оксаною Кнехт і Мартою Фендер. Коли я жартома запитав, чи дівчата зроблять мені пірсинг, Оксана відповіла:
– На фестивалях ми лише продаємо різні прикраси для пірсингу, але нічого не пробиваємо. Це робимо лише в домашніх умовах, аби не занести в тіло ніякої зарази. Я колись на фесті пробила собі губу, то вона страшенно розпухла, кілька днів сходила.
Взагалі ми із сестрою намагаємося не пропускати найбільших фестивалів. Продаємо отакі речі, виготовляємо їх власноруч. Купуємо лише дещо, що неможливо самим виготовить, типу кілець. Ціни на наш товар прийнятні – 20-80 гривень. На «Рок-булаві» ми вперше. Приїхали ще вчора (розмовляли ми в суботу – авт.), людей було зовсім мало, ми навіть злякалися, що даремно сюди завітали. Однак сьогодні народу вже більше і тут дуже класно. Поряд Дніпро, можна скупатися, на території спортбази дешева їжа. А що ще треба?
Наметів, де можна було придбати щось поїсти, справді вистачало. Пиріжки, сендвічі, плов, шашлики – все це продавали за, як-то кажуть, демократичними цінами (не набагато дорожче, ніж у закладах міста). Келих пива «Чернігівське» коштував 15 гривень. У зоні відпочинку кальян-бару «Koma Lounge» також було чимало відвідувачів. Рокери не відмовляли собі у задоволенні «попихтіти» кальянчиком за 180 гривень.
Коли ми з другом хотіли зайти до палатки «Koma Lounge», на нашому шляху стала дівчина в костюмі якоїсь тваринки. Довго наважувалася заговорити і все ж звернулася до мого друга:
– Вибачте, можна зняти ваші шорти?
– Не зрозумів, – відповів він.
– Мені треба зняти ваші шорти і відразу одягнути їх назад.
За столиком поряд сиділа її компанія і нестримно сміялася. Ми зрозуміли, що дівчина програла парі.
– Тільки шорти. Не більше, – сказав друг.
Ох, і насміялися тоді ми всі. Цей епізод підняв наш і без того чудовий настрій.
А, крім цієї дівчини, цікавих особистостей було ще дуже багато. Приміром, біля сцени, пританцьовуючи, ходив хлопець із каструлею на голові. Я не міг стриматися, щоб не запитати:
– Навіщо ти натягнув на голову каструлю?
– Я сьогодні зранку готував вермішель. Ми її з’їли і я одягнув порожню каструлю на голову. Друзі посміялися і сказали, що мені дуже личить. Тому я вирішив тепер ходити в ній.
– А як тобі взагалі на фестивалі?
– Дуже круто! Я соло-гітарист гурту «Whiskey Бар». Вчора ми виступили і тепер можна відпочивати досхочу.
«Вперше приїхали на фестиваль такого рівня»
Поблизу альтернативної сцени побачив фургон, біля якого готувався якийсь гурт. Було видно, що хлопці серйозно налаштовуються на виступ. Проте фронтмен Дмитро Войнаровський, 30 років, люб’язно погодився трішки поспілкуватися зі мною.
Гурт “Штучне дихання” приїхав на “Рок-булаву” на власному фургончику
– Наш гурт називається «Штучне дихання» (фото на 1 стор.), ми із Хмельницького, – розпочав він. – У колективі зараз чотири учасники, хоча ще місяць тому було лише двоє. Нові хлопці потихеньку звикають до нашого стилю, підлаштовуються, адже і до цього у нас вистачало готового матеріалу. Взагалі гурт створено давненько, змінювалися склади. А більш-менш схожим на теперішній він став у 2011 році.
Раніше у нас було багато виступів. Якось навіть зайняли перше місце на рок-фестивалі у Хмельницькому. Брали участь у фестивалях «Червона рута», «Тарас Бульба». Та згодом вирішили, що треба підвищувати свій рівень, попрацювати над звуком. І ми «замкнулися» в репетиційній залі. раніше в рідному місті нас впізнавали, люди знали, що ми рок-група. Але після майже дворічної паузи для підготовки про нас трішки забули. Тепер ми повертаємося на сцену. У планах – зробити великий сольний концерт у Хмельницькому.
Наша музика доволі різнопланова. Є у ній і моменти альтернативи, ньюметалу, прогресіва, панку та й попса проскакує. У квітні вийшов наш сингл на пісню «Потім». Її я написав ще у 2005-му, виношував у собі аж шість років, поки ми взялися її робити. Мабуть, саме ця пісня і є нашою візитівкою, бо ми її співаємо скрізь, де виступаємо. Скоро плануємо випустити міні-альбом. Там буде 4-5 пісень. А вже після цього почнемо працювати над повноформатним альбомом, матеріалу в нас вистачає.
– А як ви почали займатися музикою? – запитую.
– Співаю я, можна сказати, з дитинства. Навчався у музичній школі. Пробував вступати в університет на «вокал», але не вийшло, бо був величезний конкурс – лише два бюджетні місця. Платити ж за навчання не мав можливості. Я люблю рок і у певний момент зрозумів, що хочу створити свій колектив. У деяких моїх друзів уже були гурти. Я приходив на їхні репетиції, дивився, що до чого. І так зрештою дійшов до «Штучного дихання».
– Як вдається поєднувати рок і особисте життя?
– В принципі музика – це і є наше життя. Але ясно, що слід десь працювати, адже, щоб робити якісну музику, треба серйозно вкладати в неї. Мало не весь наш заробіток витрачаємо на гурт.
Що перше спадає на думку, коли говорять про місто Хмельницький? Звичайно, базари. Ось і всі учасники нашого гурту працюють на базарі. Після роботи йдемо на репетицію і «валимо» свої пісні. Після того, як я розлучився з дружиною, весь вільний час присвячую музиці.
– Скільки разів ви бували на «Рок-булаві»?
– Це вперше, «оупен ейр» такого рівня для нас дебютний. Дуже нервуємо. Підготували серйозну програму на 45 хвилин. Всі виступають по 30, але ми чисто технічно не можемо скоротити свій виступ, бо задіяли ще й плейбеки на комп’ютері. Їх ніяк не виріжеш.
Сподіваюся, людям сподобається те, що ми підготували. Хочеться «розірвати» так, щоб усі сказали: «Їм не місце на альтернативній сцені. Їм потрібно йти на велику». І наступного року ми вже маємо бути саме там. Якщо чесно, мені подобається те, що ми робимо. Якби я пішов на фестиваль і почув щось подібне, то був би вражений.
Дмитро дотримався своєї обіцянки і «порвав» публіку. Навіть я переглянув своє ставлення до року. Однак уже пора було збиратися додому. На жаль, ці вихідні я ще раніше запланував так, що не міг довше залишитися на «Рок-булаві». Та тепер я впевнений, що наступного року зберу друзів і ми проведемо на цьому фестивалі всі вихідні. Побувавши на «Рок-булаві» хоча б раз, неможливо не повернутися сюди знову.
