Відповідно до розпорядження голови КОДА від 04 лютого 2020 року № 52 «Про призначення стипендій голови Київської обласної державної адміністрації видатним діячам культури області на 2020 рік» призначено у 2020 році стипендії голови Київської обласної державної адміністрації видатним діячам культури області, серед яких письменник з нашого міста Микола Іванович Дубович. Вітаємо!
Текст розпорядження: відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації», рішення Київської обласної ради від 19 грудня 2019 року № 813-32-VII «Про обласний бюджет Київської області на 2020 рік», Програми розвитку творчого потенціалу та культурного простору Київської області на 2017-2020 роки, затвердженої рішенням Київської обласної ради від 19 травня 2017 року
№ 315-14-VII (у редакції, затвердженій рішенням Київської обласної ради від 19 грудня 2019 року № 776-32-VII), розпорядження голови Київської облдержадміністрації від 20 лютого 2003 року № 88 «Про стипендії голови Київської обласної державної адміністрації видатним діячам культури області», зареєстрованого в Київському обласному управлінні юстиції 05 березня
2003 року за № 11/414, враховуючи пропозиції комісії з розгляду питань щодо призначення стипендій голови Київської обласної державної адміністрації видатним діячам культури області та подання управління культури, національностей та релігій Київської облдержадміністрації:
Призначити на 2020 рік стипендії голови Київської обласної державної адміністрації видатним діячам культури області у розмірі 500 гривень щомісяця кожному.
Інформаційна довідка: Дубович Микола Іванович; народився 12 вересня 1948 р., с. Буда-Варовичі (Поліський район) Київської області — український письменник, поет, прозаїк, член Національної спілки письменників України. Мати працювала в колгоспі, а згодом у радгоспі “Хабне” робітницею. Батько пішов служити в армію і не повернувся в сім’ю. 1955 року пішов до першого класу сільської школи-восьмирічки. Найбільшу схильність мав до мови та літератури, любив хімію, біологію, історію. Ще з дитинства був закоханий у природу свого Древлянського краю, в ліси, гаї, луги, луки, хлібні поля, у квіти й пташині пісні. Мабуть, любов до природи і до своєї лісової рідної землі і були поштовхом до перших літературних спроб у поезії й прозі. Свої перші вірші почав писати ще юнаком у віці 15 років. Після закінчення восьмирічки ходив до Варовицької середньої школи ( це 9 кілометрів туди й назад щодня ). Далі вчився в СПТУ – 159 селища Шоптиколь (Баянаульський район), Павлодарської області (Казахстан), працював трактористом у радгоспі «Карасуський». Повернувся на Україну, служив у армії, працював завклубом у рідному селі, завідував книжковою крамницею після навчання в школі продавців. Навчався заочно в Московському університеті мистецтв, опісля на курсах іноземних мов. 3 травня 1970 року почав регулярно друкуватися в Поліській райгазеті «Радянське Полісся». На сторінках районки з’явились вірші, оповідання, нариси, статті про передових механізаторів, рільників, хмелярів, доглядачів телят. Пізніше письменнику випало деякий час жити в Ірпені, Черкасах, Києві. Та любов до рідного краю переважила і він повернувся додому. Волею випадку пішов працювати в пожежну охорону, закінчив Вінницьку школу воєнізованої пожежної охорони. Службу починав рядовим бійцем-пожежником, а згодом – начальником караулу Вільчанської професійної пожежної частини (ППЧ) №59. 26 квітня 1986 року, коли сталась аварія на четвертому блоці ЧАЕС, разом з друзями брали участь у ліквідації пожежі. За це їх нагородили медалями «За відвагу на пожежі». Часто гасили пожежі в лісах та виселених селах Чорнобильської зони. 10–11 жовтня 1991 року знову з друзями брали участь у гасінні пожежі на 2-му блоці ЧАЕС. Великий вплив на літературну творчість мав односельчанин і сусід, на кілька років старший від нього, Олександр Куракса, котрий навчався в Київському університеті на філологічному факультеті і, як і Микола Дубович, писав вірші. Сашко дуже вимогливо рецензував поетичні твори, давав цінні поради, справедливо критикував невдалі вірші. Дорогу в літературу Микола Дубович долав уперто й тяжко, адже не мав відповідної освіти. Доводилось самотужки вчитись і вдосконалювати поетичну та прозову майстерність. Так це робили і всі поети й прозаїки минулого. У серпні 1996 року разом з сім’єю переселились із Поліського району, отруєного радіацією, в м.Переяслав-Хмельницький Київської області. Тут, у Переяславі, і побачили світ збірки віршів та прози: «Осіння пісня», 1998 р. , «Чорнобильська зона», 1998 р. , «Мелодії землі і серця», 2000 р. , «Яблуня життя», 2002 р. , «Свічечка віри», 2004 р. , «Сторона моя Поліська», 2004 р. , «Дорога любові», 2007 р. , збірка поем «Рідна сторона», 2012р. , повість «Голгофа і Едем», 2012 р. , повість «Небо отчої землі», 2013 р. , збірка віршів «Столиця душі», 2014 р. , повість «Атлантида», 2019 р. . Написані дві повісті «Повернення з вирію», 2018 р. та «Руда Латка», 2018 р. . Нині Дубович Микола Іванович проживає у м. Переяслав, і продовжує збагачувати свою літературну творчість.
Видані збірки віршів та прози
- «Осіння пісня»,1998 р.
- «Чорнобильська зона», 1998р.
- «Мелодії землі і серця», 2000р.
- «Яблуня життя», 2002р.
- «Свічечка віри», 2004р.
- «Сторона моя Поліська», 2004р.
- «Дорога любові», 2007р.
- збірка поем «Рідна сторона», 2012р.
- «Столиця душі», 2014р.
Повісті
Написані дві повісті, які ще не дійшли до друку:
