Донедавна Владислава Столяренка (24 роки) у Переяславі-Хмельницькому та районі знали, як найкращого бомбардира футбольної команди «Костал» і одного з лідерів ФК «Переяславщина». Проте останнім часом він майже не грає у футбол, хоча на поле виходить регулярно. Хлопець вирішив спробувати себе у ролі арбітра і з 2014 року вже відпрацював понад 120 офіційних матчів на різних рівнях. Про свої успіхи на новому поприщі, різноманітні цікавинки роботи футбольного судді він розповів журналісту «Вісника».

ПРО ПОЧАТОК КАР’ЄРИ

– Три роки тому на Кубку Кравченка у Жовтневому (зараз Студеники – авт.) спробував трішки посудити ігри, – розпочав розповідь Владислав. – Можливо, я зробив це й поганенько, якщо оцінювати зараз, але дуже загорівся цією справою. Дізнався, що у Київській області проходить набір до Національної школи арбітрів. Через півроку після мого вступу її очолили такі видатні футбольні люди, як Сергій Бойко, арбітр ФІФА, і Вадим Шевченко, який був куратором комітету арбітрів ФФУ до приходу італійця П’єрлуїджі Колліни. Лекції проводили відомі українські арбітри.

ПРО ЕТАПИ ПІДГОТОВКИ

Передусім ми вивчали правила футболу. Без досконалого їх знання у суддівстві робити нічого. Спочатку була начитка, потім вивчення і перевірка знань.

Після цього ми перейшли до методики прийняття рішень. Давалися відео різноманітних суперечливих епізодів у матчах Ліги чемпіонів або Ліги Європи, і ми детально їх розбирали. Наприклад, коли арбітр фіксує фол, у нього в голові за мить пролітає близько п’яти запитань. Перше – чи була можливість у гравця, який порушив правила, влучити у м’яч, а не ногу? Якщо так, то фол не карається жовтою карткою; якщо десь 50 на 50, то карається; якщо не було навіть можливості зіграти в межах правил, то це має бути пряме вилучення. Друге – чи гравець перервав своїми неправомірними діями перспективну атаку? Третє – вкотре гравець фолить? Якщо за короткий проміжок часу футболіст порушив правила кілька разів поспіль, то слід попередити його спочатку усно, а якщо й це не допоможе, то жовтою карткою. Четверте – чи висловлює гравець незгоду з рішенням арбітра? Якщо він це робить та ще й у грубій формі, то це жовта. У разі фізичного контакту (поштовх арбітра чи подібне), потрібно вилучати футболіста з поля. Проте завжди слід пам’ятати, що рішення приймаються за духом гри. Арбітр має відчувати гру і робити так, щоб те чи інше його рішення не зламало її.

ПРО ПСИХОЛОГІЮ

Арбітру дуже важливо бути впевненим на футбольному полі. Якщо він вже на початку матчу прийме якесь рішення і після цього нахилить голову, боячись поглянути гравцям в очі, то це капець. Можна вважати, що він провалив гру. Всі помітять його слабкодухість і морально тиснутимуть при кожному суперечливому епізоді. Важливо навіть те, як саме показувати жовту картку. Приміром, футболіст явно порушив правила, сам це чудово розуміє, кається, тож варто спокійно до нього підійти і продемонструвати картку. Якщо ж ти кинешся до такого на всіх парах і ткнеш картку мало не в самісіньке обличчя, всі подумають, що з тобою щось не в порядку. Мовляв, і так же все зрозуміло – навіщо ці вибрики?

Таким, дещо агресивним, чином треба діяти, коли гравець заслуговує так званої «помаранчевої картки». Тобто фол вартий мало не вилучення з поля. Тоді ти, арбітр, маєш своїми діями показати, що розізлився, що ось-ось виженеш порушника геть. Після цього, більше всього, він заспокоїться, охолоне.

Також арбітр може дещо підказувати футболістам під час гри. Наприклад, якщо бачиш, що двоє суперників ідуть у небезпечне зіткнення прямими ногами, краще голосно вигукнути: «Обережно!» Вони на підсвідомому рівні приберуть ноги, і гра триватиме без фолу, покарань і суперечок.

ПРО ДЕБЮТ

Під час навчання у школі арбітрів мене потроху допускали працювати на матчах дитячо-юнацької ліги області. Коли ж минув рік, і я став випускником, слід було виходити на новий рівень. Мене запросили на серйозний зимовий товариський турнір – Меморіал Макарова. Там спершу був асистентом арбітра. Це дуже серйозний досвід, адже можна побачити, як діє головний. Вже на тому турнірі два матчі я провів головним арбітром.

Потім мені дали змогу проявити себе і в чемпіонаті Київщини. Пам’ятаю свій перший матч – вища ліга, Вишневе – «Патріот» (Баришівка). Я, мабуть, перегорів ще до початку гри. Розумів, що це дуже серйозне протистояння. Боявся, що якось вплину на результат. В одному епізоді я все-таки припустився помилки: не вилучив гравця за позбавлення явної нагоди для взяття воріт. Мені навіть асистент показував (у нас є своя мова жестів): «Вилучай», але я не наважився. Через це мені й знизили оцінку, але на наступний тур все одно призначили. Взагалі в мене такого не бувало, щоб на якийсь період відсторонили від суддівства за неуспішність.

ПРО НОРМАТИВИ ТА ІСПИТИ

У квітні 2016-го мене рекомендували від області на арбітра ФФУ. Для цього слід було пройти деякі тести. Фізичний іспит був неймовірно складний. Щоб його скласти, треба за 35 секунд пробігти 100 метрів, пішки (за 30 секунд) – 50 метрів і знову за 35 секунд – 100 метрів. І таких 24 відрізки підряд! З горем навпіл із цим завданням я впорався.

Теоретичний екзамен також мав свої нюанси. Запитання були такими, що просто на голову не налазять. Ось наведу приблизний приклад запитання. Під час гри ти помічаєш, що на полі росте деревце. Воно невеличке, не вище, ніж трава. Але згодом ти бачиш, що деревце підросло і почало заважати гравцям. Що ж робити? Є певні варіанти відповіді. А правильний такий: якщо м’яч може відскочити від деревця і змінити напрямок руху, то рослину слід оцінювати як сторонній предмет. Команда-господар має видалити його з поля, а гру потрібно відновити введенням «спірного» м’яча.

Загалом я впорався, і в якості арбітра ФФУ допускався до проведення матчів дитячо-юнацької ліги України (хлопчаки 14-15 років), а також Аматорського національного чемпіонату. У вільний час також продовжую працювати у першості області.

Чесно кажучи, якщо порівнювати Аматорський чемпіонат і чемпіонат Київщини, то останній значно сильніший і відповідно складніший для суддівства. Після дебютного матчу в аматорів, який я провів ідеально, мене навіть запитали: «Який це ти вже матч проводиш?» Недаремно ж до обласних змагань часто залучають арбітрів з прем’єр-ліги: Кутакова, Бойка, Балакіна. Вони навіть зізнавалися, що “на області” трапляються значно складніші епізоди, аніж у вищій лізі чемпіонату України.

ПРО ФІНАНСИ

За матч вищої ліги чемпіонату Київщини платять 800 гривень, першої – 600. Тобто якщо у суботу і неділю попрацювати в обох лігах, можна непогано підзаробити. На турнірах під егідою ФФУ платять удвічі менше. І це трішки демотивує на підсвідомому рівні. Розумієш, що якщо хочеш зростати в плані кар’єри, то маєш працювати на всеукраїнських змаганнях, але ж і від хорошого заробітку відмовитися складно.

Втім мені дуже хочеться пов’язати життя із цією професією. Якщо все піде добре, то мене можуть призначати на матчі ліги U-19. Там грають молодіжні команди професійних клубів. Потім у так званих кар’єрних сходинках – друга ліга, перша ліга і Прем’єр-ліга України. Якщо добре зарекомендувати себе, то зрештою на тебе зверне увагу ФІФА. А це вже – такі престижні турніри, як Ліга чемпіонів, Ліга Європи, чемпіонати світу та Європи. Звичайно, поки що це все лише мрії. Головне – не розслаблятися і в кожному моменті бути кращим за конкурентів. А конкуренція в чоловічому арбітражі надзвичайно велика.

ПРО ПІДГОТОВКУ ДО МАТЧІВ

Професійні арбітри готуються до кожного конкретного матчу. Вони дивляться відео і вивчають можливості футболістів, тактику команд. Скажімо, грає «Барселона» і суддя знає, що вона буде влаштовувати круговерті біля штрафного майданчика суперника, тому треба перебувати поблизу. Або ж якщо отримує м’яч Мессі, варто бігти за ним, бо на таких технічних гравцях найчастіше фолять.

У мене можливості готуватися просто немає. Адже матчі рівня, на якому працюю я, не знімають на камеру. Важко знайти хоча б якесь відео. Тому доводиться розбиратися вже по ходу. Помітив, що гравець технічний – за ним треба уважніше слідкувати, бачиш, що хтось дерев’яненький – краще далеко не відходити, бо обріжеться і тоді самому слід буде нестися через півполя, аби тримати ситуацію під контролем.

ПРО ГОЛОВНИЙ МАТЧ

Цієї зими я вдруге працював на Меморіалі Макарова, цього разу постійно головним арбітром. Тут у мене й відбувся найсерйозніший матч. Грали донецький «Олімпік» (Прем’єр-ліга) і «Колос» із Ковалівки (перша ліга). Склади були майже основні, тому зірок українського футболу на полі вистачало. Уявляєте, взимку я відсудив матч «Олімпіка», а вже восени він стартує у Лізі Європи! Переживав дуже сильно. І рівень відрізняється між ними і аматорами: як у ігрових аспектах, так і у позафутбольних. Часто футболісти мені допомагали, не провокували, не симулювали… Але й впливати на мої рішення їм вдавалося. Помітили, що я молодий і ще не маю достатньої моральної стійкості. Все-таки я відсудив непогано – на «четвірку». Матч закінчився із рахунком 2:2.

Лише одним епізодом по-справжньому незадоволений. Я побачив на футболці гравця «Колоса» Віталія Лисицького (колись грав за збірну України) кров і, згідно з правилами, попросив його переодягтися. Він-то переодягнувся, проте робив це настільки довго, розслаблено: на шляху до кромки поля уже зняв футболку, комусь її кинув, йому кинули іншу. Про красу футболу не йшлося. А я ніяк не вплинув, хоча мав це зробити.

ПРО СКАНДАЛЬНІ ЕПІЗОДИ

Серйозних скандалів у моїх матчах не траплялося. Бійок, дострокового завершення гри не було. Одного разу припустився результативної помилки. На зимовому Меморіалі Щанова на перших хвилинах не наважився призначити пенальті. Зрештою це вплинуло на результат, бо рахунок залишився 0:0. Після гри президент клубу, який я “засудив”, до речі, дуже серйозний чоловік, «популярно» мені пояснив, що треба ставити пенальті, якщо воно справді є. Та я і сам чудово розумів, що дав маху.

Взагалі дуже важко переживати невдалі матчі. Постійно думаю про свої помилки, заглиблююся в себе. Від цього страждають і близькі. Зазвичай це триває до наступної гри, всі емоції тоді перемикаються на неї. Зате як же приємно, коли відпрацював добре! Обидві команди тобі вдячні, хороша оцінка від інспектора, підвищується впевненість у собі. Важко це все передати словами.

ПРО КУМИРІВ

У кожного арбітра свій особливий стиль, і я намагаюся від кожного щось узяти для себе. Навіть коли дивлюся футбол по телевізору, якось підсвідомо більше уваги звертаю на дії судді, а не футболістів. Із зарубіжних арбітрів найбільше мені імпонують англієць Клаттенбург, росіянин Карасьов, серб Мажіч. З-поміж українців подобається Микола Балакін. У 27 років він уже арбітр ФІФА. У 26 він провів перший матч у Прем’єр-лізі, а зараз уже отримує призначення рівня «Шахтар» – «Дніпро». А в таких матчах завжди дуже велика напруга.

ПРО СУДДІВСТВО НА ПЕРЕЯСЛАВЩИНІ

У чому головна проблема нашого районного суддівства? У тому, що багато команд вважають, що до них арбітри ставляться прискіпливо. Та насправді це не так. Просто нашим суддям елементарно не вистачає знань усіх тонкощів правил. Вони намагаються судити за духом гри і керуючись своїм досвідом, але нерідко цього замало. У багатьох епізодах треба діяти лише згідно з правилами. Я, коли граю за «Костал», з арбітрами не розмовляю взагалі, бо розумію, що можу скомпрометувати їх. Гравці ж знають, що я таки розбираюся в правилах, і почнуть ще сильніше морально тиснути на суддю. А після цього футболу, як такого, вже не буде.

Буває, що наші арбітри показують дуже високий клас. Наприклад, у матчі четвертого туру чемпіонату району «Костал» – Вовчків двоє гравців з різних команд постійно сперечалися, фолили один на одному, провокували. Якщо б їх вчасно не зупинили, то завелися б усі. Спочатку суддя їх усно попередив, після того, як вони продовжили підривати дисципліну, дав по жовтій картці. І футболісти зрозуміли, що ще один такий епізод і вони покинуть поле. Далі гра проходила спокійно.

Минулого року я відповідав за арбітраж у нашому районі, цьогоріч мене замінив Мехман Дола. Я мав плани для покращення суддівства, але без належного фінансування втілити їх неможливо. Дуже серйозна проблема – асистенти арбітра. Не мають ними бути представники від команд. Я хотів набрати молодих хлопців із сіл району і провести для них тримісячні курси. За такий період вони б стали більш-менш кваліфікованими. Потім я б призначав їх на матчі і, звичайно ж, вони б отримували зарплату. Однак коштів для цього ми, на жаль, не маємо.

ПРО ФУТБОЛ

У футбол я не грав десь півроку, за цей період провів більше сорока матчів арбітром. Вперше зіграв у третьому турі цього чемпіонату – з «Грандом». Зіграв погано: забив лише один гол, змарнував три виходи віч-на-віч. Більше хотілося послідкувати за перебігом подій, оцінити ту чи іншу суперечливу ситуацію. Коли через тиждень грав із Вовчковом, то уже призвичаївся, забив переможний гол.

Безперечно, фізично важче арбітрам. У середньому за матч гравець пробігає 11 км, а суддя – 15. Футболіст має змогу трішки відпочити, коли на його позицію немає тиску. В арбітра ж такої можливості немає, він завжди зосереджений і перебуває у вирі подій. Розслабишся хоч на секунду і можеш припуститися рокової помилки, яка коштуватиме тобі кар’єри.

Віталій Усик, міськрайонна газета “Вісник Переяславщини”