Вибійка, вибиванка, мальованка, друкованиця, димка – так називали в Україні тканини з візерунком, який наносили узорно різьбленою і змащеною фарбою дошкою. Вибійка існувала на Україні з давніх-давен. Фарбу для вибійок виготовляли переважно з природних барвників: чорну — із сажі шпилькових дерев, червону — з комашок червцю й ін. А полотно використовували льняне і конопляне домашнього ткання, рідше — бавовняні або шовкові тканини фабричного виготовлення. Оригінальність українських вибійок загально визнана. Дослідники часто називають їх «народною графікою». Вибійчані тканини були популярні в Україні; з них шили жіночий, дитячий і чоловічий одяг; плечовий — жіночі кабати, свити, поясний — спідниці, фартушки; для чоловіків штани; головні убори — хустини, намітки та ін.

Також цей вид мистецтва застосовується і в сьогоденні. Народні майстри часто прикрашають вибійчаними узорами свої вироби. Напередодні Дня святого Валентина люди традиційно готують подарунки для своїх близьких.

6 лютого учні 3-го класу місцевої ЗОШ І-ІІІ ст. №2  занурились у світ українських традицій. У Меморіальному музеї Г.С. Сковороди школярі власноруч виготовляли лляну серветку у техніці вибійка. Для цього вони застосовували акрилову фарбу для текстилю і дерев’яний вибійчаний штамп. Орнаментом для серветки обрали символ Дня закоханих – янгол.

Можемо стверджувати, що ручна вибійка — унікальне явище в сучасному українському  мистецтві.

Завідувач НДВ «Меморіальний музей Г.С.Сковороди»                  Тетяна Радіоненко