5 грудня у нічному клубі «Адреналін» відбулося шоу «Skovorodance». Це – наймасштабніший танцювальний конкурс в історії переяславського педуніверситету. Організувало його Наукове товариство вишу. Шість пар, у кожній з яких було по одному викладачу та студенту, показували свої танці. Накращих визначили за підсумками голосування журі та інтернет-голосування глядачів. Перемогли представники філологічного факультету: доцент кафедри іноземної філології, перекладу та методики навчання, викладач французької мови Микола Шабінський та студентка другого курсу Катерина Харченко. Вони поділилися із журналістом Переяслав.City своїми враженнями, та спершу трохи розповіли про себе.
– У 2014 році я переїхав сюди із Луганська, – говорить Микола Шабінський (58 років). – Там я працював у Східноукраїнському національному університеті. Мої батьки та брат через стан здоров’я померли під час війни, не було умов, щоб вчасно і якісно надати їм медичну допомогу. Там залишилися квартира, будинок, гараж із машиною. Інколи волонтери звертаються до мене, допомагаю їм зв’язатися із потрібними людьми зі Станиці Луганської та інших прифронтових міст, щоб надати певну допомогу. Живу в університетському гуртожитку. Син уже дорослий, зі своєю родиною живе під Києвом. Донька навчається у Польщі на журналіста. Дружина – спеціаліст швейного виробництва, контролер техніки в іноземній компанії, тому багато часу проводить у відрядженнях за кордоном. А щодо танців, то в молодості любив ходити на дискотеку. Але зараз взагалі не маю такого досвіду, цей конкурс був викликом самому собі.
– Я на філологічному факультеті вивчаю англійську та німецьку мови, – долучається Катерина Харченко (18 років). – Танцями займаюся із другого класу. Коли навчалася у школі, була учасницею колективу «Каприз» (керівник Анжеліка Ярема). В університеті ми з подругами організували власний колектив «New Face».
– Коли і як вам запропонували взяти участь у «Skovorodance»?
– Я чудово пам’ятаю той ранок десь півтора місяця тому. Зателефонувала одногрупниця, яка працює в Науковому товаристві, і мало не плачучи попросила: «Катю, будь ласка, піди, бо всі відмовляються». Подумала, я ж люблю це діло, а тут є можливість спробувати себе у класичному танці, а не лише в сучасних, як у колективі. Микола Євгенович на той момент уже погодився брати участь, але мені до останнього не повідомляли. Проте здогадувалася, що моїм партнером буде саме він. Жодного іншого викладача із нашого факультету я чомусь не бачила в цій ролі.
– Кілька разів я відмовлявся, тому що знав: у нас є молодші, артистичніші викладачі, – продовжує Микола Євгенович. – Думаю: навіщо мені ганьбитися? А коли сказали, що вже всі відмовилися… Я людина обов’язкова, честь факультету – це честь факультету. Погодився, сказав: «Результату не гарантую, але робитиму все від себе залежне». Був спеціальний день зустрічі, коли пари знайомилися. Кажуть: «Оце вона, обійміться», ми й обнялися. Я Катю вперше бачив, бо французьку вона, на жаль, не вивчає. Але мені вона сподобалася, вирішив, що намагатимуся відповідати її високому танцювальному рівню.
– Як проходили ваші репетиції?
– Ініціаторка та ідейниця цього конкурсу – голова Наукового товариства Оксана Луцик, – каже Шабінський. – Вона завдяки своїй енергії змусила весь університет крутитися навколо цього проєкту. Сама все контролювала: «музику» носила, вмикала все, дивилася танці, радила, як краще. А з художнього боку з нами займався хореограф, викладач університету Борис Шевчук. Він теж, так би мовити, поклав себе на алтар цієї ідеї, півтора місяця буквально щодня репетирував із парами. Навіть коли хворів, відрами пив чай, але продовжував працювати.
– Спочатку репетиції тривали по дві години два-три рази на тиждень, – зазначає Катя. – Коли танець удосконалився, то відповідно й менше часу було потрібно для репетицій. Ідея нашого танцю належить Оксані Луцик. Я у ньому – красива незалежна дівчина, яка при цьому прагне уваги від одного чоловіка. Спочатку підходжу до барної стійки, щоб пофліртувати із хлопцями. Це все заради того, щоб привернути увагу того самого чоловіка. Зрештою це вдається, він мене забирає і починається танго. Протягом усього танцю я демонструю, що мені до нього байдуже, а наприкінці розвертаюся і йду геть.
– У чомусь виникли труднощі?
– Оскільки маю певний досвід, для мене особливих складнощів не було. У мене є й постава для танцю, і м’язова пам’ять таких рухів. Більше переймалася тим, як впорається Микола Євгенович. Бо найбільше навантаження на партнері – він повинен виконувати підтримки. Тому був страх, що в якийсь момент не втримаюся і впаду.
– Як виявилося, танго – досить складний танець, – зізнається партнер. – Треба було вивчити рухи, були серйозні фізичні навантаження і партнерку ж шкода – щоб ноги їй не відтоптати, не впустити, нічого їй не поламати, бо були моменти, коли мав хапатися за неї дуже міцно. З акторством простіше, власне, не було й потреби грати. У мене все виходило якось природно. Взагалі ж танцювала Катя, а я намагався не впасти і не впустити її (сміється).
– Як вам власний виступ?
– На репетиціях якось наче краще виходило, але не провалили, то й добре. Ми подивилися виступи колег. Зрозумів, що танці гідні у всіх, однак стилі різні, тому складно оцінити, хто кращий. Мені дуже сподобалися пари Юрія Козубенка та Людмили Голуб (третє місце), Катерини Вариводи та Вадима Бовшика (п’яте), Романа Мотузка та Вікторії Марченко (четверте). Судді оголосили, що за їхніми балами наша пара претендує на третє місце. Чули, що за вигуками філологічний факультет не переважає, тому особливо не покладалися на голосування публіки. Але так вийшло, що за нас проголосувало найбільше – 195 голосів (у найближчих переслідувачів Лесі Тірбах та Артема Усенка – 119 – ред.). Потім підходили люди з інших факультетів і казали, що віддали голоси саме за нас.
– Які подарунки отримали?
– Комплекc «Три коня» усім чоловікам надав сертифікати для кінної прогулянки.
– Дівчат до виступу готувала студія краси «Komilfo», – продовжує Катя. – А наприкінці подарувала всім учасницям власні сертифікати. Ще нам дали скляну статуетку, де вказано, що здобули перше місце, та торт.
– Не вірилося, що ми перемогли, – зазначає Микола Євгенович. – Нас представляють, вітають, а ти стоїш, усміхаєшся, і в голові це не вкладається. А потім уже – зірка, всі фотографуються з тобою, дуже приємно. З’явилося відчуття гордості за факультет.
– Катя тепер найпопулярніша дівчина на філфаці?
– В університеті, я б сказав, – усміхається Шабінський.
– Я так не думаю. Я просто студентка, яка взяла участь в університетському конкурсі. І раніше особливо не була популярною: як була подругою для всіх одногрупників, так і залишилася. Я люблю танцювати, і вдалося собі довести, що ще можу в цьому ставати кращою.
– Наостанок опишіть кількома фразами одне одного.
– Катя – скромна, професійна, артистична, дуже здібна, сповнена шарму. До речі, про французьку мову – Катю, варто подумати, вивчити треба. Танець же має французьку філософію.
– Микола Євгенович – гарний викладач, професіонал своєї справи. У нього справді є французький шарм… Як в анонсі писали, зі шлейфом французького парфуму.
– Чи коньяку, – сміється чоловік.
– Кому що більше до вподоби, тому те й чується, – усміхається Катя.
*Фото – Наукового товариства університету
