Впевнена, що всім переяславцям добре відомий старий двоповерховий будинок розташований на червоній лінії забудови по вулиці Можайській №5. Не одне покоління молодих людей здобували тут не тільки загальні знання, а ще й отримували професію. Та чи всі знають причину появи цього будинку, саме на цьому місці, його історію. А почалося все з ініціатив російських імператорів Олександра ІІІ, Миколи ІІ щодо впровадження державної монополії на виготовлення та продаж хмільних напоїв в місцевостях з єврейською осідлістю. Згідно реформи 1893 р. передбачалася наступна схема: приватники, які палили горілку, повинні були всю продукцію продавати державі, а державні структури відповідали за очищення горілки, виробництво спирту та їх продаж в казенних крамницях, які народ «охрестив» «монопольками». За своєю суттю закон був спрямований на виготовлення якісних міцних напоїв та надходженням до 
казни акцизу від їх реалізації. Міністр фінансів Російської імперії С. Вітте турбуючись про належне виконання царського бажання, видав розпорядження про введення монопольного казенного продажу міцних напоїв в імперії поетапно. Таке рішення зумовлювалося об’єктивними причинами: для ректифікації казенного спирту необхідно було створити належні технічні умови. Збудувати згідно вимог завод, встановити необхідне обладнання, знайти спеціалістів, тобто укомплектувати штати на кожному заводі. Однією з найперших губерній, де вводився з 1896 р. новий порядок виготовлення і реалізації «хлібного вина» стала Полтавська. Місто Переяслав, було вибране для будівництва винного складу не тільки за причиною концентрації єврейського населення, але й існування в повіті двох приватних винокурних заводів, а також старинської цукроварні. Наприкінці ХІХ ст. горілку палили в основному з хлібного зерна, картоплі, та цукрової патоки. Спирт з останньої сировини не користувався попитом на внутрішньому ринку імперії й переважно постачався за кордон. А от міцні напої з зерна цінувалися як за 
м’який смак, так і за барду (цінний корм для худоби). Окрім паточного спирту, в Полтавській губернії вироблялася пейсахова горілка. Зважаючи на релігійні вірування євреїв, уряд дозволяв їм виробляти міцний напій – пейсах (горілка з медових залишків, воскової води та родзинкових дріжджів) для потреб в релігійній обрядовості. І, от, в 1898 р. під наглядом акцизного відомства Полтавської губернії в Переяславі запрацював казенний №7 очисний склад вина. Насправді, під назвою «склад», малось на увазі цілий комплекс приміщень для зберігання, очистки й розливу спирту та горілки. Обов’язково споруджувалася велика двоповерхова камера для парових котлів і дінамомашин, окремі приміщення для фільтраційної, розливочної, камера для миття, деревного вугілля, контори, крамниці, кімнати для працівників. Місце для складу на Заальтиці було обране не випадково. Згідно технічних вимог до очисного складу можна було дістатися широким під’їзним шляхом, поруч водойма (р. Трубіж) для протипожежної безпеки, є джерело чистої питної води, та можливість стоку забрудненої води ( була велика, на той час, незабудована ділянка). Всі будинки казенних винних складів будувались за типовими проектами розробленими Техніко-будівельним комітетом Міністерства внутрішніх справ під головуванням Е. Жибера. Обов’язковою умовою було зведення цих будівель з цегли. Переяславський винний склад був 
зведений в характерному для промислової архітектури цегляному стилі. Прямокутний в плані , будинок первісно мав різні рівні. Чільний фасад акцентований посередині ризалітом, а от бічні рамена первісно були одноповерхові. Цегляна 2-поверхова середина складала д-9,1м ш-15,70м h-9м, а крила одноповерхової старої забудови: д-33,2м ш-14,9 м h-5м. Розпланувальна – просторова композиція підкреслює первісне призначення споруди. Центр корпусу займають східці на другий поверх. Протягом ХХ ст. будівля зазнала значних перебудов, що позначились в конструкціях та декорі. Наслідком перебування тут освітніх закладів стало внутрішнє перепланування. У 1943 році під час відступу німецької армії приміщення постраждало, тому в 1962 році корпус був реконструйований у 2-х поверхову споруду.
2 липня 1906 р. згідно царського указу казенні склади в Переяславі були безоплатно передані переяславському земству для влаштування і відкриття навчальної ремісничої майстерні для навчання слюсарно-столярному та ковальському ремеслам. Окрім цього, з 1 липня 1907 на подвір’я садиби колишнього винного складу, яке називається бондаркою, яке до цього було спеціально відремонтоване і обладнане була переведена пересувна навчальна ткацька майстерня. Вона була відкрита ще 1904 р. і з моменту відкриття розміщувалася в передмісті Підварки в найнятому приміщенні. Таким чином, за цією адресою, переяславські дівчата й хлопці, вже з 1906 року стали здобувати професійну освіту. На базі цих двох майстерень в 1920 р. тут була відкрита індустріальна професійна школа, яка в 1930 р. реформована була в Переяславську сільськогосподарську школу і випускала шоферів, трактористів, майстрів по ремонту с/г машин, зоотехніків і бухгалтерів колгоспів. З настанням ІІ світової війни, школа припинила навчання, але в серпні 1943 окупаційною владою школа знову була відкрита. Проте, після звільнення радянськими військами Переяслава від німецько- фашистських загарбників на території школи, розмістилась машино-тракторна станція. Та, усе ж заклад професійно технічного навчання повернувся до своїх пенатів в 1956 р. В 1982 р. до училища приєдналася школа фабричного учнівства швейної фабрики «Спецодяг». З 1993 року заклад відомий, як професійно-технічне училище №22.
