Мешканці Переяслава Вадим і Тетяна Аврамичі подорожували від Ужгорода до Будапешта на велосипедах. Вони й поділилися враженнями від поїздки й порадами, як організувати цікаву й безпечну веломандрівку – інформація із ресурсу Переяслав Сity.

Вадим і Тетяна Аврамичі – власники популярної в місті кав’ярні «Just coffee». Обоє прихильники активного способу життя: відвідують тренажерний зал, катаються на велосипедах і на лижах. Велотуризмом захопилися в 2013 році.

– Почалося з того, що мій друг купив собі гірський велосипед. Я подумав: “Тобі скоро 30 років, а ти надумав кататися на велосипеді!” Але згодом зрозумів, настільки це класно. Купив собі гірський велосипед, а потім і Тані подарував, – розповів Вадим. – Нам подобалося їздити велосипедами в ліс. А потім з’явилася ідея покататися на Трахтемирівському півострові. На той бік Дніпра нас переправили човном. А вже поверталися ми з Трахтемирова до Переяслава велосипедами. Найдовший наш маршрут був з Українки до Переяслава (через Канів).

Рік тому подружжя замислилося про веломандрівку до Будапешта (столиці Угорщини).

– Ми давно хотіли побувати в цьому красивому місті, – каже Вадим. – Подорож велосипедами нам здалася найцікавішим варіантом, бо можна побачити більше, насолодитися природою, є можливість зупинятися, де хочеш, та й менші транспортні витрати.

– Як готувалися до поїздки?

– Спеціальної фізичної підготовки не було. Ми стараємося постійно кататися. Не кожного дня, бо є робота, але як тільки з’являється вільний час, – каже Таня. – Переважно збирали інформацію. Є цікаві ютуб-канали “Adventure Team” , “It’s a good trip”. Люди подорожують на велосипедах, знімають відео і дають корисні поради мандрівникам. Радимо дуже крутий україномовний проект «Двоколісні хроніки», де родина (чоловік, дружина і їхній маленький син) подорожує світом на велосопедах. Веломандрівник із Одеси Руслан Верін веде власний блог, де є багато пізнавального. Для тих, хто хоче подорожувати, корисної інформації в інтернеті вистачає.

– На яких велосипедах подорожували?

– Пів року тому ми купили турінгові велосипеди (призначені спеціально для подорожей – авт.) фірми «Specialized». У них сталева рама і багато кріплень для багажу. Тепер у нас чотири велосипеди, – каже Вадим. – Але найголовніше – не транспорт, а бажання. Можна їхати на будь-чому. Той самий Руслан Верін здійснив першу мандрівку на старому велосипеді. Хоча, звичайно, на туристичному подорожувати легше. Хороший турінговий велосипед коштує від 700 доларів. Ще б я порадив веломандрівникам придбати шкіряне сидіння фірми “Brooks”. Воно ідеальне для довгих поїздок.

– Розкажіть про свій маршрут.

– 10 серпня ми сіли в потяг у Києві, наступного дня були в Ужгороді, – розповів Вадим. – Доїхали велосипедами до села Малі Семенці (за 20 кілометрів від Ужгорода). Там є можливість для пішохідного і велосипедного перетину кордону. Далі були Словаччина та Угорщина. Їхали переважно сільською місцевістю. Орієнтувалися по навігатору Maps.me. Це безкоштовний додаток для смартфонів. Він прокладає велосипедні маршрути і може працювати без інтернету. 16 серпня фінішували в Ужгороді.

Сподобалося, що в селах усі будиночки охайні, вкриті черепицею, низенькі паркани і в дворах дуже багато квітів. Перший день Таня чи не біля кожного будинку ставала, щоб сфотографувати. Ми часто зупинялися, зачаровані природою.

Неприємно здивували циганські поселення, типу бараків. Старалися якнайшвидше їх минати.

– Чи є якісь правила перевезення велосипедів у потягах?

– В Україні з цим дуже складно. Треба, щоб велосипед був розібраний, як мінімум, одне колесо зняте, і запакований у чохол. У нас не було чохлів, бо ми не хотіли возитися з ними. Одягали на велосипеди сміттєві пакети і обмотували харчовою плівкою. Цього достатньо, але займає багато часу. Надалі плануємо подорожувати з чохлами.

До Ужгорода їхали в купе. Провідник дозволив поставити велосипеди в тамбурі. А назад поверталися в плацкартному вагоні. Поклали їх на треті полки.

За кордоном зовсім інша ситуація. У кожному вагоні є місця, куди вішаються велосипеди. Навіть сумки не потрібно знімати. Їдемо у сусідньому купе і бачимо велосипеди через віконце. Єдине, що за велосипеди треба доплатити.

Взагалі у Європі велорух добре розвинений. У містах і селах облаштовані велодоріжки, спеціальні світлофори для велосипедистів, вздовж маршрутів розташовані хостели, кемпінги, кафе. Європейські водії поводяться дуже чемно з велосипедистами. Та й самі велолюбителі поважають дорожній рух. Їздять у світловідбивальних жилетах, шоломах. На велосипедах обов’язково є фари. Нам ще потрібно повчитися, — зазначили переяславці.

В угорському потязі є спеціальні місця для велосипедів Вадим Аврамич

– Скільки проїжджали за день?

– Ця подорож була для нас відпочинком. Тобто ми їхали заради задоволення, а не для результату, – каже Таня. – Попередньо планували їхати по 100 кілометрів. Але не завжди це виходило. Наприклад, одного дня була спека +37. Ми змогли проїхати лише 45 кілометрів. А в останні два дні подорожі була комфортна погода, проїхали 116 і 104 кілометри.

– Скільки загалом кілометрів подолали?

– З Ужгорода до Будапешта – 420 кілометрів. А загалом проїхали велосипедами 470. Бо з Будапешта ми доїхали потягом до угорського прикордонного міста Захонь (неподалік українського міста Чоп –– авт.). А звідти велосипедами – до Ужгорода. Можна було увесь зворотній шлях проїхати велосипедами, але ми були обмежені в часі.

– Що брали в дорогу?

– Намет, спальні мішки, надувні подушки, каремати, кип’ятильник на газовому балоні, одяг, – каже Таня.

– Найголовніше – гаманець з карткою, – додає з усмішкою Вадим.

Подорож у цифрах: Тривалість – шість днів Маршрут – 470 кілометрів Фотографії – 600 (на двох) Бюджет поїздки – 500 євро

– Тобто ви ночували в наметі?

– Ми планували, що будемо зупинятися в кемпінгах і ночувати в наметі. Але так складалося, що до населених пунктів добиралися вночі. Не зажди могли зорієнтуватися, де розміщений кемпінг. А стихійне встановлення наметів у європейських країнах заборонене. Тож ночували здебільшого в хостелах і готелях. У наметі – тільки один раз. Це було в угорському місті Токай. Кемпінг там розміщений на березі річки Тиса. Закрита територія, є душові, туалети, пральна машина, газова плита, кафе. За додаткові послуги треба доплачувати. Ми заплатили за ночівлю в кемпінгу 3 євро, – розповів Вадим. – Хоча це був понеділок, людей у кемпінгу було багато, переважно туристи. Хтось приїхав велосипедами, хтось мотоциклами чи автомобілями.

– Зустрічати ранок на березі річки – це щось неймовірне. Нам дуже сподобалося в цьому кемпінгу, – додала Таня.

Подружжя зупинилося в кепінгу на березі Тиси Вадим Аврамич

– А як ви харчувалися?

– Ми брали сублімовану (суху) їжу. Вона виготовляється методом дегідратації, при цьому зберігаються всі корисні властивості, — пояснює Вадим. — Додаєш окропу – і через 10 хвилин повноцінна страва готова. Все, що брали, не з’їли, бо часто харчувалися в кафе. Все-таки ми були на відпочинку й хотілося спробувати тамтешні страви.

– Були якісь непередбачувані ситуації?

– Подорож минула благополучно, – розповіла Таня. – Я лише одного разу колесо пробила. Для такого випадку ми взяли спеціальні латки і насос. Заклеїли і через десять хвилин поїхали далі. Аптечкою взагалі не користувалися.

– Єдине, ми не заплановано провели день у Мішкольці, – додав Вадим. – Тільки в’їхали в місто, почалася злива. Через “Booking” (система інтернет-бронювання готелів – авт.) знайшли хостел за 40 євро. Переночували і зранку прийняли рішення залишитися в місті, бо за прогнозом погоди весь день мав йти дощ.

Мішкольц – це четверте за величиною місто в Угорщині. Дещо нагадує за архітектурою Львів. Сподобалися їхні кав’ярні, деякі ідеї взяли для нашого закладу. Але так вийшло, що на Мішкольц ми витратили той час, який планували провести в Будапешті. Приїхавши в Будапешт, ми встигли лише випити кави перед відправленням потяга. Взяти квитки на пізніше не могли, бо могли спізнитися на поїзд в Ужгороді. Але ми ще обов’язково повернемося в Будапешт.

Юлія Строчинська