Дитячо-юнацька спортивна школа «SEMEX KIDS» була створена наприкінці лютого минулого року братами Кривенками, відомими на Переяславщині футболістами та викладачами кафедри спортивних дисциплін, ігор та туризму педуніверситету. За цей час кількість хлопців, які в них займаються футболом, зросла із 15 до понад 60. Найбільше – переяславців, однак є і зі Світанку, Гайшина та Дем’янець. Про період становлення, перспективи школи та вихованців розповів журналістові «Вісника» Роман Кривенко (27 років).
– Коли було 15 дітей, на підгрупи ми їх не ділили, – зазначив тренер. – Ми з братом їздили по міських та деяких сільських школах, пропагували свою секцію. Дуже швидко назбиралося 30 осіб, а невдовзі, коли стало ще більше, розділили їх на вікові групи.
Наразі в «SEMEX KIDS» сформували чотири вікові категорії. Із двома – 2005-2007 та 2008-2009 р.н. – працює Роман Кривенко. Тренуються тричі на тиждень (понеділок, середа, п’ятниця) по близько 1 год. 20 хв. У кожній з цих груп займається по 15 хлопців. Інші дві категорії – 2010-2011 р.н. (15 осіб, три заняття на тиждень), 2012-2013 р.н. (20 осіб, по два заняття на тиждень) – тренує Юрій Кривенко (33 роки). Займаються на стадіоні університету, в холодну пору – в спортзалі ЗОШ №4.
– Юра хоче, щоб найменшу групу ми вели разом, бо одному важко, – пояснив Роман. – Там є й п’ятирічні хлопчики, непосидючі. Кожному треба щось розповісти, показати. А поки з одним спілкуєшся, інші вже десь порозбігаються. Утомлюємося ми не так фізично, як морально. Буває ж, треба тому, хто не всидить на місці, пояснити щось, бо він талановитий, має перспективи… Через це часом важко працювати. Але ми б не займалися цим, якби не отримували задоволення. Після роботи швиденько забігаємо додому, щось перехоплюємо і на тренування.
Я й сам свого часу навчався у спортивній школі в Черкасах (Кривенки родом із селища Чорнобай на Черкащині – ред.). Мріяв стати професійним футболістом, як і більшість хлопчаків, які йдуть до спортшколи. З м’ячем не розлучався тоді, дуже старався. Лише бігати не любив та й зараз не люблю (сміється). Мене навіть запрошували на перегляд до професійного клубу. Але не поїхав через сімейні обставини. Чи шкодую? Буває, що задумуюся, як би воно склалося, якби спробував. Не факт, що мене взяли б, проте варто було поїхати. А Юра в нас, як кажуть, самоучка. Він дуже багато працював над собою. І досягнув брат того, що ставав чемпіоном та володарем кубка Черкаської області.
– Як відомо, бути хорошим футболістом не означає бути хорошим тренером. Що допомагає розвиватися у тренерстві?
– Передусім переймаємо досвід у інших. У нас багато знайомих тренерів. Свого часу з нами займався Микола Гергель, ми досі у хороших стосунках. Близько року тому він тренував білоруський «Сморгонь» у тамтешній першій лізі. За фінансами команда дуже слабка, зараз вона на останньому місці. Проте при Миколі Васильовичу була в середині турнірної таблиці. Він має великий футбольний досвід: навчався в академії київського «Динамо», грав за черкаський «Дніпро», має тренерську ліцензію (не скажу, якої категорії, бо не знаю). Ми з ним постійно спілкуємося, дає нам багато порад, розповідає, які матеріали, літературу варто почитати.
– Юра півтора року тому розповідав мені, як працює із найменшими футболістами. Зокрема, зазначав, що їм треба якомога більше давати грати м’ячем, у 5-7 років вони все схоплюють буквально «на льоту». У чому особливості роботи із старшими хлопцями, яким по 13-14?
– Старшим хлопцям я пояснюю, що потрібно робити на полі. Тобто – куди бігти в тій чи іншій ігровій ситуації, як відкриватися, як віддавати передачу, як прискорюватися. Показую, що повинен робити гравець кожного амплуа. Навіть якщо ти нападник, повинен знати, як діє, приміром, центральний захисник. Також багато працюємо з м’ячем. Фізику розвиваємо із найстаршими, у їхньому віці пора закладати таку підготовку. Важко їм це дається – бігати, прес качати, віджиматися. Сільські хлопці загартованіші, їм дещо простіше.
У нас немає відбору, тому приходять хлопці з різною підготовкою. Навчити можна будь-кого. Наприклад, у мене один хлопчик був дуже слабкий, але завзятий та працьовитий. Зараз він один із «най-най». А ті, хто має хороший рівень, інколи на ньому й залишаються, бо не проявляють наполегливості. Дехто приходить на кілька тренувань і припиняє. Хочуть відразу навчитися класно грати, але так не буває – необхідний час. А ще ж, аби вирости професіоналом, треба самостійно займатися. Є в нас непогані хлопці, з яких, дай Бог, у майбутньому щось вийде. Якщо побачимо, що футболіст готовий переходити на новий рівень, забезпечимо йому перегляд у якійсь команді, маємо багато знайомств. Професійні клуби є і в Києві, і в Полтаві, і в Черкасах.
– Де ваші підопічні здобувають ігрову практику?
– Влаштовуємо товариські зустрічі із Золотоношею, Черкасами, Рогозовом, Яготином, Борисполем. То ми до них їздимо, то вони до нас. Також заявилися командою 2010 р.н. на міжнародний турнір у Броварах. Він відбудеться у вересні, приїде 16 команд. Хотів заявити найстарших хлопців на чемпіонат нашого району в першу лігу. Ми з братом були б граючими тренерами в цій команді. Але все-таки вони ще малуваті, страшнувато запускати їх туди. А коли дізналися, що на першому етапі всі команди грають між собою, то куди вже? Самим важко тягатися із Семенівкою чи ще кимось, а хлопчакам… Є думки наступного року подати заявку в дитячо-юнацьку лігу Київщини. Але в такому разі нам доведеться як футболістам відмовитися від своїх матчів, бо діти ж по вихідних гратимуть.
Фінансово підтримує ДЮФК «SEMEX KIDS» В’ячеслав Саулко (ТОВ «Сімекс Україна»).
Віталій Усик (“Вісник Переяславщини”)
Набір до ДЮФК «SEMEX KIDS» триває постійно. Вартість – 200 грн/місяць.
Детальна інформація за тел.: 097-998-43-97 (Юрій Олександрович), 093-325-90-07 (Роман Олександрович), залежно від вікової категорії.
