“Дій активно! Живи позитивно!”

Валентина Ігнатенко (50 років) працює вчителем хімії у Переяслав-Хмельницькій  ЗОШ №5. З 2010 року очолює шкільну студію «BOOM», де готує учнів до конкурсів КВК. Хоча склад учасників клубу веселих і кмітливих змінюється, команда стабільно показує високі результати. Перемоги в обласному профорієнтаційному конкурсі КВК «Обери майбутнє» зробили її відомою і за межами міста.

– Скільки себе пам’ятаю, постійно виступала. У п’ять років уже співала на сцені будинку культури в місті Христинівка Черкаської області, звідки я родом, – розповідає про себе Валентина Ігнатенко. – У мене вся родина творча. І батьки гарно співають, і сестра. Мама свого часу ще й танцями займалася. Коли збираємося разом, любимо поспівати. І в нас виходить хор, де в кожного своя партія. Ну а пожартувати, повеселитися по-дружньому – це, можна сказати, наш сімейний стиль.

– А коли почалося ваше захоплення грою КВК?

– Я була учасницею КВК і в школі, і в піонерських таборах. І тоді ми самі писали сценарії. Коли саме проявилися кмітливість, гумор, я не пам’ятаю. У мені їх помітили інші.

В університеті (Черкаський педагогічний університет – авт.) це захоплення переросло в щось більше. У нас були свої «хімічні» КВК. І на третьому курсі моя група, в якій навчалися лише дівчата, показала таку програму, що нас повним складом виставили від факультету на Кубок ректора. Ми, правда, трішки змінили сценарій. І виграли кубок! Нам вручили цікавий приз – акордеон. І ми не знали, що з ним робити (сміється). Я була капітаном команди. Сценарій писали втрьох. Тоді технічних можливостей не було. Моя одногрупниця Юлія, з якою ми зараз куми, прекрасно грала на фортепіано. Вона забезпечувала музичний супровід під час виступів. Хотіли вийти у вищу лігу КВК, але не вийшло.

– Як обираєте дітей у команду?

– Це найскладніший момент. Не тому, що важко знайти талановитих дітей. Навпаки, їх дуже багато. Адже в школі працюють вокальна і хореографічна студії. Охочих бути в команді більше, ніж потрібно. І найтяжче пояснити дитині, чому її не взяли.

Коли треба набрати нових учасників, організовуємо кастинг. Претенденти самостійно готують мініатюрку в гумористичному стилі, танець чи пісню. Можуть самі придумати, можуть взяти з інтернету. Головне, щоб вони показали свої сильні сторони. У комісію залучаю моїх кавеенщиків з досвідом.

Робила й по-іншому. Ставила скриньку з написом «Чому саме я маю бути в команді «BOOM»?». І діти відповідали прозою чи віршем. А за тими відповідями я запрошувала на кастинг.

Капітани в нас теж на конкурсній основі. Я закидаю в групу у Вайбері теми, і всі учасники команди пишуть коментарі. Обираємо того, у кого кращий експромт.

– У чому особливість команди «BOOM»?

– У команді немає фронтмена. Якщо танцюють, то всі десять, співають – теж усі. Бо це «BOOM»! У цьому році до нас прийшов новенький хлопчик. Каже: «Я не танцюю і не співаю, але я веселий». На першій репетиції співав так, що мало голос не зірвав. Особливість і в тому, що ми не використовуємо відомих, затертих жартів. Я не люблю плагіату. Коли команда бере в сценарій шматок із «Дизель-шоу» і показує на шкільному рівні – це дуже негарно. А ще нам казали, що наша команда медійна, тобто має гарний вигляд у кадрі.

– Сценарій – це колективна робота?

– Я приношу свій варіант, діти – свої сценки-заготовки. Але якщо навіть мій сценарій усім сподобався, у процесі підготовки він докорінно змінюється. Бо на репетиції хтось щось вдало «ляпнув», пішов експромт. Ми дружно посміялися і додали до програми.

Більше того, сценарій коригується на різних етапах конкурсу. Виступили у відбірковому турі, побачили недоліки, усуваємо. Бувало, що і фінальну пісню міняли, і фінальний танець.

– Музичний конкурс – це ваша фішка. Хто займається звуком?

– Я навчилася скачувати пісні, обрізати, клеїти, накладати звук, міняти гучність, темп, тональність. Як кажуть, горе змусило (сміється). Я в команді і сценарист, і звукач.

Поки донька з нами жила, я всі сучасні пісні знала, бо вона постійно музику слухала. Інколи підказувала мені, яку пісню використати. Зараз Таня живе окремо. І тепер я сама слухаю, щоб бути в курсі новинок. Мию посуд і готую тільки під музику. І діти приносять пісні, які їм подобаються. На заняттях студії переслуховуємо різні варіанти і вибираємо. А тоді починаємо придумувати до них тексти.

– Як часто відбуваються заняття студії?

– Це залежить від того, до чого ми готуємося. Команда бере участь не лише в КВК, а й у військово-патріотичній грі «Джура», у заходах будинку художньої творчості, у шкільних святах. Коли конкурс близько, збираємося щодня. Репетиції можуть тривати і до 20-ї години. Неважливо, чи це вихідні, чи святкові дні.

– Розкажіть про успіхи команди.

– Ми чотири рази грали в шкільних КВК на Кубок мера. Один раз перемогли і двічі були другими. Сім років поспіль беремо участь в обласному профорієнтаційному конкурсі «Обери майбутнє». Два рази вигравали гран-прі, двічі займали перші місця. Лише одного разу залишилися без призів. Тоді команда виступала в оновленому складі, так як попередні учасники закінчили школу. Цей конкурс нам не набридає. Нові перемоги надихають, і цінні призи, які дають кожному учаснику, неабияк стимулюють.

Брали участь у грі веселих і кмітливих юних інспекторів дорожнього руху. Виграли DVD-караоке для школи. З 2014 року цей конкурс проводиться онлайн. Але нам такий формат не підходить.

Маємо запрошення на фестиваль гумору (у Білу Церкву) від Олександра Пугачова. Це капітан легендарної команди «Харківські менти» з університету внутрішніх справ, яка виступала у вищій лізі КВК. Сподіваюся, що ми туди потрапимо.

– Важко прощатися з учасниками команди, які закінчують школу?

– Дуже важко. Це завжди обнімашки, сльози, ностальгія. Найбільше припали до душі перші учні, з якими назву команди придумували, логотип розробляли і тканину для костюмів підбирали. Я хотіла іншу тканину, а вони схопилися за цю клітинку. Самі придумали фасони костюмів.

З багатьма учнями і зараз підтримую стосунки. Цікавлюся, як склалося їхнє життя. Андрій Левченко, один із наших капітанів,  навчається в Києві, створив свою команду КВК. Женя Лой закінчив університет культури і мистецтв у Києві, професійно займається хореографією. Він був у сотні кращих учасників телепроекту «Танцюють всі». Маша Левченко – професійний хореограф, гастролює із колективом за кордоном. Настя Хмара навчається в переяславському педуніверситеті, вона учасниця факультетської команди КВК. Саша Боярин, минулорічний випускник, виграв грант на безкоштовне навчання в Київському університеті культури і мистецтв.

– Підготовка до КВК забирає багато часу. Як ставляться до такого захоплення ваші рідні?

– Донька Таня на всі ігри КВК зі мною їздила в групі підтримки. Навіть коли була на сьомому місяці вагітності! І зараз приходить на виступи команди. Вона моя фанатка. Чоловік спочатку сердився, що репетиції припадають на вихідні. А потім звик. У цьому році, коли виграли гран-прі, радів за нас.

Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.

Юлія Строчинська

Фото надане Валентиною Ігнатенко