Джерело в цікавому місці – на нейтральній території між колишніми Баришівським і Переяслав-Хмельницьким районами. Якщо точніше, то це лісова ділянка між селами Харківці, Вовчків і Гланишів Переяславської громади та Пристроми Студениківської громади. З іншого боку – села, що належали до Баришівського району (нині – Броварського).
Це місце – такий собі невеличкий лісочок на дорозі, якою в давнину проходив старий шлях.
Цілюще джерело в лісі між селами Харківці, Вовчків, Гланишів і Пристроми на Переяславщині 
Дорога уздовж цілющого джерела через ліс. Сюдою з села Пристроми колись ходили на базар у Переяслав
Переяславцю-краєзнавцю, очільнику громадської ініціативи “Корінь нації” Миколі Богатирю старожили розповідали, як вони колись ішли цією лісовою “грунтівкою” із села Пристроми на базар у Переяслав – на волах, з товарами. Шлях має давню історію, як і сама криничка, що розташована тут. Вона існує вже не одне століття. За переказами, вода в ній має цілющі властивості. До речі, криничка входить до проєкту “Сім чудес Переяславщини”.
– Якщо їхати трасою Київ-Харків, через Поділля до Переяслава, то на відрізку автодороги Бориспіль-Баришівка можна звернути сюди, втамувати спрагу й напитися джерельної води, – каже Микола Богатир.
Освячення цілющого джерела провів отець Михайло Юрченко. Окрасою святкового дійства стали виступи народного аматорського колективу української пісні “Червона калина” з Вовчкова та народного аматорського колективу української пісні “Мальви” з Дем’янців. Микола Богатир представив також виставку фотографій криничок, облаштованих на місцях цілющих джерел у селах Переяславщини, розповів присутнім багато цікавих фактів і легенд про них.
Захід відбувся за підтримки КЗ “Переяславський ЦКМ ” Переяславської міської ради, ведучою була Людмила Леляк.
Освячення цілющого джерела в лісі на Переяславщині
Микола Богатир розповідає про кринички, облаштовані на місцях природних джерел у селах Переяславщини
Коли шлях вів до джерела
Цілюще джерело в урочищі “Піски” – це місце, обкутане легендами. За народними переказами, йому щонайменше 300 років. Тут завжди шанували силу води й силу молитви. Саме на Вознесіння Господнє сюди, за спогадами старожилів, вирушали жителі з навколишніх сіл, освячували воду, співали, святкували.
Тетяна Постолюк, староста села Вовчків, розповідає:
– Це було як друге храмове свято у Вовчкові. На Вознесіння Господнє люди зі священником ішли урочистою ходою до джерела і несли корогви. Все мало глибокий духовний зміст.
Староста Вовчків Тетяна Постолюк пам’ятає, як на Вознесіння тут відзначали другий храм села
Це місце здавна вважалося цілющим, додає староста. Ходили легенди про те, як тутешня вода та молитва допомагали позбутися недуг – сюди приїжджали хворі люди, а поверталися вже зціленими. У радянські часи відвідувати це місце заборонялося, але навіть тоді пам’ять про нього серед людей жила.
– Традицію освячення води ми намагаємось зберегти і передати далі. Я особисто, разом із багатьма з присутніх сьогодні – учасниками ансамблю, вчителями, мешканцями села – підтримали цю “естафету пам’яті”.
“…сюди приїжджали хворі люди, а поверталися вже зціленими”
Ось, стоїть директор школи – він колись приводив сюди діток. У нас навіть збереглися фотографії: дітям тоді було по сім-вісім років, а сьогодні це вже дорослі чоловіки. Я нещодавно переглядала архів і пригадала ті миті.
Нещодавно Олег Дима з товаришами полагодили колодязь, бо він прийшов у несправність і потребував косметичної реставрації.
Зі слів Тетяни Постолюк, тут раніше щороку проводилися служби, і для багатьох це місце залишається святим. У посушливі роки, до речі, селяни збиралися тут і молили Бога про дощ.
Освячення цілющого джерела в лісі на Переяславщині
Освячення цілющого джерела в лісі на Переяславщині
Віра як основа дива
Микола Богатир називає джерело “місцем сили” і “місцем віри”, де зцілення можливе не лише тілесне, а й духовне:
– Це місце – мальовниче, оповите багатьма історіями зцілень. Але найголовніше – усі вони сталися через віру. Через щиру, глибоку віру.
Я вірю переказам старожилів про силу цього джерела. Вважаю, в цьому щось є. Моя бабуся 1941 року народження. Вона розповідала, як приблизно в 1949-1950 роках, будучи малою, ходила сюди з мамою на свята. Люди сходилися з різних сіл, приносили їжу, ділилися, гуляли – діти бавилися цілий день. Більшість приходила пішки, хтось приїздив на конях.
Микола Богатир, краєзнавець, очільник ГІ “Корінь нації”
Сусідка з Харківців розповіла, що її бабуся, 1899 року народження, також згадувала традицію освячення кринички. Часто траплялося, що після освячення збиралися хмари й падав дощ. Що цікаво – до освячення завжди була сонячна погода. Як кажуть, у переказах багато істини.
За увесь час існування джерела вода в криниці неодноразово зникала, а потім з’являлася знову. Свідком цьому був і я. Пам’ятаю, як на Різдво, здається, ми з Димою Анатолієм Миколайовичем зустрілися – їхали велосипедами з боку нинішнього села Довга Гребля (колись це був хутір Леніна). Мороз був мінус 18 градусів за Цельсієм, а ми приїхали сюди – і побачили, що вода знову є. За місяць до того її не було зовсім. Джерело ніби “ожило”. Це було дуже радісно. А згодом криничка знову висохла.
“Що цікаво – до освячення завжди була сонячна погода”
З яких причин так відбувається, не відомо, але дякуємо добрим людям, які не залишили це джерело напризволяще. Пʼять років тому, коли вода зникла, вони долучилися до відновлення. І важливо, що це робили не лише жителі Переяславської громади, а й Студениківської.
Пробили скважину поруч із криничкою Володимир Толочко з села Пристроми разом зі своїми друзями. Чоловік давно переїхав до Києва, але в Пристромах має дачу і коли сюди приїжджає навідується до джерела.
Двічі чистили, а тоді пробили скважину
На освяченні води цього року Володимира Толочка не було, але раніше чоловік розповідав, що бабуся водила його до джерела по воду з п’яти років.
“Ми йшли до Переяслава-Хмельницького, і ця криничка стояла просто на нашому шляху. Потім з батьками тут ще й гриби збирали. Вона закарбувалась у моїй пам’яті.
У 2018 році приїхав – води вже не було, залишилась тільки сама криниця. Тоді ми з друзями вирішили її відновити. Криницю ми чистили двічі – викопали десь на 2,5 метра, води не було. Але десь через два-три місяці вода з’явилася. Весною, у травні, вона була – а влітку знову зникла. Ми пробували підкопувати, прочищати – марно. Тоді вирішили зробити свердловину. Тож пробурили її, облагородили місце – і вода пішла, є й досі.
Місце ожило, люди почали сюди стежки протоптувати, машинами їздити. Одні – відпочити, інші – грибів зібрати, а ще щоб води набрати.
Ми робили аналіз води – дуже хороший. Немає нітратів, хімікатів. Жорсткість – низька, вода м’яка. Сухий залишок також хороший. Один мій знайомий, хворий на діабет, приїжджав бідонами цю воду брав – казав, що цукор знижувався. Вода має трохи мутності – але це від мінералів. Як у Карпатах: якщо вода мінеральна, то завжди не ідеально прозора”.
(Фрагмент інтерв’ю з Володимиром Толочком, записане Іванною Данюк у 2020 році)
Володимир Толочко з села Пристроми. 2020 р.
Цілюще джерело в лісі між Вовчковом і Харківцями. 2020 рік.
Добрий знак
Збереження традицій – це спільна, потрібна і важлива справа, перконаний Микола Богатир.
– Пам’ятаю, як у 2018 році відбулося освячення. Наступного дня я знову приїхав сюди й побачив сільських голів з Василинівки, Поділля та Масківців Баришівського району. Вони зустрілися тут і сказали: “Наша традиція – раз на рік зустрічатися саме в цій мальовничій місцевості”. І це справді зворушливо – коли традиції живі, а люди гуртуються навколо духовних цінностей.
Це місце надзвичайно спокійне. Я тут часто бував, коли працював над проєктом “Подорожуй Переяславщиною”. Воно мене надихає – тиша, затишок, людей немає. Тут хочеться зупинитися і просто побути, відпочити, подумати.
Відродження традиції освячення цілющого джерела в лісі між Вовчковом і Харківцями – це прояв колективної пам’яті, кажуть організатори. Це данина предкам і нашій культурі, жива традиція, що оберігається людьми, силою віри та легенд.
Цікаво, що цього року в криниці, хоч і мутна, але знову з’явилася вода. Люди вважають це добрим знаком!
Освячення цілющого джерела в лісі на Переяславщині
Народний аматорський колектив української пісні “Червона калина” з Вовчкова та народний аматорський колектив української пісні “Мальви” з Дем’янців, Микола Богатир і отець Михайло 
Народний аматорський колектив української пісні “Мальви” з Дем’янців
Народний аматорський колектив української пісні “Червона калина” з Вовчкова, Надія Мель та отець Михайло
 відбулося…){kind=link}