Зранку подвір’я гімназії наповнилося сумом, шаною, болем і гордістю. На фасаді закладу встановили дошку пам’яті Борису Дудці – випускникові школи, захиснику України, людині честі.
– Борис Іванович Дудка – простий хлопець із добрим серцем, скромною посмішкою та великим почуттям обов’язку. Минуло багато років відтоді, як він залишив шкільні стіни, та не зрадив жодному з тих принципів, які тут засвоїв: бути гідним, справедливим, мужнім. Ми відкриваємо тут меморіальну дошку йому не лише як знак пам’яті, а як нагадування кожному з нас, що свобода має ціну. І Борис Дудка заплатив її сповна, – сказала ведуча Влада Черненко.
Захід розпочався виконанням Гімну України, хвилиною мовчання на пошанування пам’яті всіх полеглих українських Героїв і продовжився спогадами про життєвий і військовий шлях воїна Бориса Дудки.
Влада Черненко розповіла, що він народився у Переяславі, був тихим, добрим і справедливим хлопцем. Любив футбол, завжди допомагав друзям, не виділявся, але був надійною опорою поруч. Після строкової служби в Артемівську (нині Бахмут) й Конотопі, повернувся додому, вивчився на зварювальника, 20 років віддав службі в міліції, а вже на пенсії продовжував працювати охоронцем.
У 2022 році 52-річний Борис Дудка добровольцем став до лав захисників. Служив у 45-й окремій артилерійській бригаді, пізніше – у 28-му стрілецькому батальйоні. Пройшов бої за Бучу, Ірпінь, Авдіївку. Навіть попри проблеми зі здоров’ям, у червні 2023-го повернувся на передову – бо не міг інакше.
2 серпня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу Новогродівки Донецької області, він загинув.
Меморіальну дошку відкрили мама Героя Ганна Юхимівна Дудка та його син Владислав. У цей момент – жодних слів, лише погляди, сльози і невимовний біль рідних та близьких у чиїх серцях навічно житиме образ рідної людини.
Виготовила і встановила меморіальну дошку в пам’ять про сина власним коштом Ганна Дудка. Освятив дошку отец Іван Будняк. До слова були запрошені міський голова Вячеслав Саулко і люди, які знали Бориса Дудку особисто – полковник міліції у відставці Василь Ревега, кум і друг родини Валерій Мільгевський, однокласники Микола Болілий та Людмила Федосєєва, директор гімназії №4 Анатолій Чуян.
– Він все своє життя віддав людям. Якщо взяти по роботі, це була чесна, добросовісна, дуже скромна людина. Був дуже чуйний, віддавав себе всього роботі, дружив з хлопцями, допомагав усім, – розповів яким пам’ятатиме свого колегу Бориса Дудку полковник міліції у відставці, у минулому начальник служби боротьби з економічною злочинністю Василь Ревега.
– Коли він воював, його дружина розповідала: командир казав, що коли потрібно було виїжджати на завдання, – хоч о п’ятій чи шостій ранку, – Борис Іванович вставав ще раніше, за годину. Його побратими були впевнені: автомобіль буде готовий, усе буде вчасно, і вони повернуться. Він був надійним.
Його руками зроблено дуже багато і для міста, і для людей. Якщо не зварювальні роботи – то щось з електрикою. Він завжди приходив на допомогу. Дуже тяжко. Його немає. Немає частинки Бориса в нашій родині… Але я хочу сказати: хоча його вже нема, пам’ять про нього житиме в наших серцях вічно. Його пам’ятатимемо не лише ми – пам’ятатимуть і наші діти.
Вони передаватимуть історії про Бориса, про всіх героїв, які загинули. Про те, як хлопці дійсно захищали нас і нашу Україну від кацапських варварів, – промовив Валерій Мільгевський.
“Його останні слова при зустрічі з Борею були: “а чи ще ми побачимось?”. Не побачились…Сумно,боляче,несправедливо! Лишилась тільки пам’ять про нього. Світлого, з сором’язливою посмішкою хлопця, дуже доброго і надійного”;
“Боря був хлопчиком із сонячною усмішкою та веселим настроєм. Його зовнішність говорила про доброзичливість і готовність завжди допомогти. Він не боявся труднощів і найважливіше: він мав твердий характер”, – ведуча зачитала спогади побратима Анатолія Яковченка та однокласників Миколи Болілого і Людмили Федосєєвої.
Меморіальна дошка Борису Дудці стала другою, яку відкрили на фасаді гімназії №4. На першій увіковічений Сергій Тарасюк
Це вже друга меморіальна дошка на фасаді Переяславської гімназії №4. Першу відкрили Сергію Тарасюку 6 травня. Загалом під час повномасштабної російсько-української війни вже загинули 12 випускників школи, зазначив Анатолій Чуян, директор гімназії. Розповів Анатолій павлович і про те, яким був Борис Дудка, яку освіту здобув після середньої і про його захоплення у шкільні роки:
– У 1978 році Борис Іванович прийшов до першого класу. Його привела мама – Ганна Юхимівна. У той період вона влаштувалася працювати продавчинею у шкільному буфеті. Думаю, вона зробила це, щоб мати змогу бачити, як росте її син, і бути поруч.
Наша школа стала для Бориса місцем натхнення, де формувалися основні риси його характеру: відповідальність, самовідданість, працелюбність і надійність. Він дуже любив спорт. Оскільки жив неподалік, майже весь вільний час проводив на шкільному стадіоні або в спортзалі. Там же відвідував секцію боротьби.
А ще Борис захоплювався радіоелектронікою – займався в гуртку, який діяв у нашій школі.
У 1986 році він закінчив наш заклад. Вступив до Переяславської автошколи, здобув професію водія. Того ж року його призвали до лав радянської армії. Службу проходив в Україні, зокрема – в теперішньому Бахмуті. Дослужився до звання сержанта, був командиром відділення.
Після армії закінчив Переяславське професійно-технічне училище, здобув спеціальність зварювальника. З 1991 року до 2011-го служив у Переяславському районному відділенні внутрішніх справ, у службі охорони.
Його син Владислав – теж учень нашої школи. Коли у 2019 році Борис Іванович привів Владика до нас у сьомий клас (до того він навчався у сьомій школі), я запитав:
– А чому ви переводите сина до нас? Вам же ближче сьома школа.
І він відповів:
– Я закінчив цю школу. І хочу, щоб і мій син також її закінчив.
Владик дуже схожий на батька — зовні і, думаю, внутрішньо теж.
Дуже боляче, що такі люди, як Борис Іванович, гинуть. Але, Владиславе, ти маєш чим і ким пишатися. Не кожен чоловік, особливо у 52 роки, добровільно йде боронити свою Батьківщину. А твій тато – пішов.
2 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Новогродівка на Донеччині разом із Борисом Дудкою був і переяславець Руслан Бордюк. Захисники-побратими загинули в один день. Нещодавно у пам’ять про Руслана меморіальну дошку відкрили на фасаді Переяславського ліцею імені Володимира Мономаха.
Борис Дудка і Руслан Бордюк – захисники України з Переяслава, побратими
