Третього грудня відомий розважальний колектив «Вар’яти» дав у переяславському університеті два концерти. За кілька годин до першого з них його очільник, а також шоумен та волонтер Сергій Притула (37 років) поспілкувався зі студентами. Зустріч відбулася у рамках проекту «Відкритий університет» у конференц-залі ім. В. Сухомлинського. Вільних місць не було, багато людей стояли попід стінами.

Як зазначив Притула в тексті анонсу, зустріч мала тривати доти, поки йому цікаво відповідати на запитання. Розмова зав’язалася не відразу.

– Чому ваше шоу називається «Вар’яти»? – запитав один із студентів.

– На це запитання ви знайдете відповідь, якщо зайдете в «Гугл». За вісім років існування шоу я це чув стільки разів, що в мене вже оскома. Давайте будемо спілкуватися конструктивніше. (Зал притих). Але це не означає, що запитання на цьому мають припинитися.

– Як ви навчилися так добре імпровізувати? Чи, може, це від природи?

– Якщо чогось дуже захотіти, то можна навчитися. Коли йдеться про імпровізацію, то це можна порівняти з відвідуванням спортзалу: хочеш мати кубики на животі, будь добрий, ходи туди двічі на тиждень і вкалуй.

Для вдосконалення цього є різноманітні вправи. Приміром, на першому курсі у мене з моїм найближчим колєгою була улюблена забава, тільки пообіцяйте зараз не ржати. Ми ходили у парк, бо там проходжувалися туди-сюди двоє свідків Єгови. (Всі засміялися). Ну я ж просив. Не подумайте, що я з неповагою ставлюся до тих чи інших церков. Просто ці хлопці були особливо добре підковані: знали Біблію напам’ять і за секунду знаходили у ній відповідь на будь-яке питання. І ми з ними любили посперечатися на теологічні теми. Практично завжди програвали, але ж училися вести дискусії з людьми, які заздалегідь були сильнішими у своїй сфері.

Не треба соромитися вчитися у сильніших. Завжди для цього наводжу ще один приклад. У старших класах я, м’яко кажучи, не був дуже спортивним хлопчиком. Але хотілося мати «п’ять» із фізкультури, бо я був відмінником. Всі, коли бігли стометрівку, обирали слабшого суперника, щоб прибігти першим і цим хизуватися. А я просився бігти з Русліком Михайловським, бо він був найшвидшим. Намагаючись наздогнати Русліка, я завжди вибігав на «п’ятірку».

– На які теми ви ніколи не будете жартувати?

– Я не жартую над фізичними вадами людей, хоча і є великим прихильником чорного гумору. В Ютубі час від часу переглядаю роботи американських коміків, які дуже активно експлуатують цю тематику, там взагалі ніяких «стопів» немає. Сам інколи пописував чорний гумор, який не можна оприлюднювати на екрані. Це щось на кшталт: «Наш марафонець впав за п’ять метрів до фінішу. І тільки приступ епілепсії допоміг йому перетнути фінішну стрічку». У «Вар’ятах» був один жарт, якому я противився, однак зрештою підкорився волі колективу: «Глухонімий так активно показував «допоможіть», що сам доплив до берега». Але це, скоріше, виняток із правила. Має все-таки працювати внутрішній редактор, щоб розуміти, де жарт, а де образа.

На нас частенько ображаються віруючі, бо маємо багато жартів про церкву. Ми не робимо акцент на якійсь окремо взятій християнській течії чи патріархаті. Ми стібемо священиків московського, українського патріархатів, ксьонзів. Наші священнослужителі самі дають для цього привід. Найбільше, що мене дратує: важкий стан у країні, народ скидається із власних кишень (особливо це стосується 2014-2015 рр.), щоб утримувати армію, а в нас, виявляється, тут ще є організації, які збирають з людей пожертви, податків не сплачують, армії допомагають хіба що тим, що кроплять машини, які купують волонтери. Мабуть, у кожного мера по всій Україні лежать запити з проханням виділити земельну ділянку на побудову чергового храму. Тобто в нашій країні не будуються бібліотеки, школи, дитячі садочки, зате на кожному кроці лупашать храми. Це прекрасно, питань нема, – посміхається, – але ж давайте, щоб і якась віддача була.

На мене багато нападок: «Хто ти такий, щоб сміятися над священнослужителями?» Я питаю: а хто вони такі, щоб потрапляти в ДТП в стані алкогольного сп’яніння з двома проститутками в машині? Хто вони такі, щоб повертатися в бар, де не поладили з барменом, з обрізом? Хто вони такі, щоб у час, коли у дитбудинках немає жодних умов для дітей, возити свої священні дупи на «Мерседесах» вартістю понад сто тисяч доларів?

– Розкажіть про фільм «Секс і нічого особистого» з вашою участю.

– Прекрасний фільм, – відповідає з награним сарказмом. – Це моя дебютна робота в кіно. Моя мама ще не бачила трейлер, але я вже маю клопіт. Якось так вийшло, що в першому фільмі, в якому я знявся, мені дісталася роль секс-інструктора. За сценарієм я вчу головного героя, де клітор, що з ним робити… Мама мені говорить: «Чуєш, коли там у тебе прем’єра? Може б, ми разом пішли?» Прем’єра у мене 17 грудня, і я думаю, що, певно, візьму маму, жінку, двох дітей і ми підемо… на новий фільм Зеленського.

А насправді стрічка цікава. Продюсер Влад Ряшин придбав її за франшизою. Цей фільм уже був надзвичайно успішним у Канаді та Литві. Щоправда, сценарій ми достатньо сильно адаптували. І попри гучну назву, цей фільм радше не про секс, а про видозміну лузера, про те, що треба цінувати справжні стосунки.

– Які враження від університету та міста?

– З того, що я побачив в університеті (цей конференц-зал та бібліотеку), все дуже сподобалося. Далеко не кожен виш в Україні може похвалитися ось цими ось прибамбасами, – показує на мікрофони, інше сучасне обладнання. – Якби у часи мого студентського життя у нас були такі аудиторії, я б тут не сидів. Я б уже міг отако робити, – вмикає мікрофон, пародіює типового депутата: – «Шановні колеги, а-а-а…»

Про місто нічого сказати не можу. Заїхав у нього за тридцять хвилин до нашої зустрічі, встиг випити кави, після розмови з вами перейду в сусідній зал і матиму два концерти, які закінчаться достатньо пізно. Після цього я сяду в бус, приїду додому і спробую заснути, що дуже важко після концертів. Але тішуся, що ми сюди приїхали. Радий, що буде аж два концерти, це великий аванс для нашого колективу.

– Можете щось порадити сучасній молоді?

– Потрібно чітко розуміти, чого ви хочете від життя. Прикро, коли у молодої людини немає ніяких амбіцій, і вона більше покладається на волю батьків. Я сподіваюся, що тут ви навчаєтеся не тому, що це було рішення ваших батьків або що сюди було найлегше вступити. Вчитися треба того, чим хочеш займатися упродовж життя. Ніколи не бачив щасливої людини, яка б працювала там, де їй дискомфотно. Я жодного дня не працював за фахом. Коли мені було 20-24 роки, я взагалі дуже мало спав, працював на п’яти роботах одночасно і отримував від цього задоволення. Я не розумію, як молода людина може дозволити собі спати вісім годин на добу. Це таке марнотратство! Та виспитеся на пенсії! Не лінуйтеся, вкалуйте, здобувайте досвід, знання, не проводьте занадто багато часу в соцмережах, вони нічого корисного не дадуть. Якщо ви чогось не можете пригадати, напружтеся і пригадайте, а не лізьте відразу в «Гугл». «Гугл» вбиває кору вашого головного мозку – тренуйте пам’ять. Згадайте, коли ви востаннє просто милувалися небом. Ми постійно ходимо, втупившись у свої гаджети. Просто живіть, все решта – неважливе.

І ще величезне прохання до вас – не продавайте свої голоси на виборах. Тут стоїть кілька сотень осіб. Впевнений, що кожен скаже, що ніколи не продавав. Але, на жаль, статистика свідчить зовсім про інше. Я переконаний, що навіть тут може бути людина, якій у якийсь момент дуже знадобилося триста гривень. І за ці триста гривень, прогуляні в найближчі вихідні на дискотеці, вона продала не просто свій голос, а життя якогось регіону на п’ять років вперед. Якщо ви бачите, що людина хоче купити ваш голос, маєте зробити все, щоб вона не потрапила у парламент.

Знаю, що багато з вас вважає, що на найближчих виборах немає за кого голосувати. Але все одно ідіть і робіть свій вибір, щоб вашим бюлетенем не скористалися. До того ж я більш ніж переконаний, що ви, як молоді люди, не будете голосувати за популістів, за тих, хто поведе нашу країну назад. Ви маєте зробити це принаймні з поваги до своїх ровесників, хлопців, які назавжди залишаться молодими, які загинули на Майдані та на Сході.

Зустріч Сергія Притули зі студентами тривала понад півтори години. Зокрема, багато говорили про політику, патріотизм та волонтерство…

Віталій Усик (“Вісник Переяславщини”)