Григорій Сковорода – наш провідник у майбутнє 

(до 296 річниці від дня народження видатного філософа)

Григорій Савович Сковорода є філософом, вчення якого про любов, свободу і життя зберігає актуальність через багато століть після смерті автора. Його називають проповідником філософії любові і свободи. Розроблена філософом концепція життєвої мудрості вражає навіть людей в 21 столітті, яких здивувати чим-небудь нелегко.

Він розуміє, що всі радощі життя й біди, досягнення й втрати залежать від високого духовного рівня та сили волі людини.

«На майбутнє ми надіємося, сучасне зневажаємо; ми прагнемо того, чого немає, нехтуємо тим, що існує, так ніби те що минає, може вернутися назад або на певно мусить здійснитися сподіване».

Григорій Савич є першим і єдиним у світі мандрівним філософом, який поєднував життя з вченням, постійним удосконаленням самого себе. Усім своїм життям він довів, що щастя людини не залежить від місця і часу, плоті або крові, не міститься в високій посаді, владі або багатстві.

«Істинне щастя всередині нас. Безперервно думай, щоб пізнати себе».

Створені Г. Сковородою вірші, прозові твори, притчі глибоко занурені в національну конкретику й відображають в особі письменника, «філософа громадського обов’язку» національної та особистісної свободи в її раціональному розумінні.

Філософ щиро вірить, що лише моральна стійкість, працьовитість, справжня, а не показна, релігійність, чесність, скромність, наполегливість у досягненні мети, реалізації своїх здібностей й бажання служити добру, громадянська принциповість і національна жертовність здатні врятувати людину, націю, державу, людство від деградації та руїни.

«Де труд, там і спочинок, де турбота, там і радощі».

Значення філософської спадщини Г. С. Сковороди в тому, що на неї можна спиратися в наш непростий час, коли людина накликає на себе небезпеку результатами своєї ж праці, коли при збільшенні числа храмів зберігається зростання злочинності, коли праця людини втратила всяку привабливість, а життя стало безцільним.

Його вчення полягало у тому, що людина повинна знайти свій шлях у цьому житті, визначитись зі своїми цілями і способами досягнення своєї мети. А сьогодні багатьом цього не вистачає: усвідомити, що є важливим у житті, а що — ні.

Хтось може назвати Сковороду людиною без уподобань. У нього дійсно не було родини, домівки в звичному розумінні слова. Але вражає те, що він при цьому відчував себе неймовірно щасливим і гармонійним. Навіть пішов спокійно і радісно. Останні дні життя провів у колі друзів, розмовляючи на філософські теми і граючи на сопілці серед природи. Він сам вирив собі могилу, знаючи день свого відходу. Вмився, надів чистий одяг, помолився, ліг спати і більше не прокинувся.

Комусь життя цього філософа здається занадто далеким від сучасності. Адже нам так часто доводиться робити не те, що ми насправді хочемо: заради своєї сім’ї, щоб вижити, досягти благополуччя. Але людині не так вже й багато потрібно для щастя. Сонце і небо дається даром! Пам’ятаєте? Ганяючись за примарним матеріальним щастям, ми порушуємо божественний закон, який полягає в тому, що всім на світі управляє любов. Ми робимо те, що не любимо, живемо з тими, кого не любимо, поруч з нами знаходяться чужі люди, яких ми так і не навчилися любити. Врешті-решт, ми не любимо навіть самих себе. Ми не слухаємо і не чуємо свого серця.

Анастасія Циганкова,

студентка філологічного факультету Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди