Молодший сержант, боєць третьої штурмової Максим Ярош
25-річний захисник Максим Ярош із Переяслава з 15 листопада 2023 року вважався безвісти зниклим на полі бою біля селища Хромове Бахмутського району Донецької області, а 21 листопада підтвердилося, що Герой загинув у день зникнення, рятуючи життя побратиму.
Ярош Максим Вікторович народився 28 лютого 1998 року. Навчався спочатку в ЗОШ №3 (нині гімназія №3), а з 2004 по 2012 – у ЗОШ №1 (нині гімназія №1). Уже тоді проявляв лідерські якості, відповідальність, сумлінність та наполегливість.
Відкриття меморіальної дошки Максиму Ярошу
Його мобілізували 18 березня 2022 року. Службу розпочав у 95-ій окремій десантно-штурмовій бригаді, обороняючи північний кордон. Потім – 58-ма окрема мотопіхотна бригада, де він пройшов жорстокі бої на сході: Бахмут, Ізюм, Куп’янськ… Мав звання молодшого сержанта, служив у складі третьої окремої штурмової бригади, в яку перетворився підрозділ сил спеціальних операцій “Азов”. Був заступником командира бойової машини – навідником-оператором першого механізованого відділення механізованого батальйону.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку молодший сержант Ярош Максим Вікторович Указом Президента України № 256 від 1 травня 2024 року нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
– Побратими Максима дали йому позивний “Бйорн”, бо вважали його таким же розумним, рішучим і принциповим, яким був легендарний вікінг Бйорн, – розповіла Переяслав.City дружина Героя Катерина Ярош.
Дошка пам’яті Герою
15 квітня біля Переяславської гімназії №1 зібралися рідні, побратими, вчителі, учні, представники міської влади, аби вшанувати полеглого Героя – Максима Яроша. Саме тут, поруч із пам’ятною дошкою іншому загиблому під час АТО, Олександру Довгому, з’явилося нове ім’я – і нова тінь болю й пам’яті. Захід організував та провів колектив школи.
Встановлення меморіальної дошки Максиму Ярошу на фасаді його рідної школи ініціювала дружина Катерина:
– Я сама замовила меморіальну дошку в пам’ять про чоловіка. Я хочу, щоб пам’ять про Максима, його мужність і самовідданість, жила в наших серцях, словах і справах. Його портрет нагадуватиме про страшну ціну вільного майбутнього України.
Вітер війни по душах мете,
Пил від гармат на роки опадає,
Годинник життя безупинно іде…
Лиш пам’ять, лиш пам’ять усе пам’ятає.
Відкрили пам’ятну дошку загиблого Воїна Катерина та його маленький син Іван.
Дружина Максима Яроша Катерина і його син Іван відкривають меморіальну дошку Герою
Маленький Іван Ярош показує мамі, що там його тато. Портрет Героя тепер закарбований на дошці…
Начальник 1 відділу Бориспільського РТЦК та СП, підполковник Іван Шкуропацький, звертаючись до присутніх, наголосив:
– Сьогоднішній захід – це нагадування про ціну нашої свободи, про цінності, за які ми боремося вже понад три роки в умовах повномасштабної збройної російської агресії. Ми схиляємо голови в пам’ять про того, хто з перших днів війни став на захист нашої Батьківщини та грудьми закривав рідну землю.
Директорка гімназії №1 Валентина Дем’яненко, не стримуючи, сліз розповіла, яким навіки запам’ятала Максима – крихітним, білявим і дуже світлим хлопчиком:
– Ой, як важко… На дошці закарбувалося обличчя дитини, яка особисто в моїй пам’яті – це маленький білявий хлопчик, дуже такий дрібненький. Але така щира, відкрита дитина. І ця пам’ять залишиться з нами назавжди, тому що наші діти старші за 17 років ніколи для нас не бувають.
Як не хочеться, щоб ця слава приходила до нас, щоб вона викарбовувалася такими дошками. Ох, як не хочеться… Ми ніколи не пробачимо. Ніколи не пробачимо, наше покоління ніколи не забуде і не пробачить. Він повинен був ростити свого сина. Він повинен був допомагати своїй матері. А сьогодні ми тільки бачимо його портрет, викарбуваним на цих стінах.
Я хочу, щоб наша алея пам’яті не збільшувалась, хоч вона вже збільшилась на одне дерево. Я не хочу більше цих дошок на нашій школі. Діти, живіть, будьте щасливі в нашій країні, розбудовуйте її і хай швидше закінчиться ця страшна війна.
У пам’ять про тих, кого війна забрала в домовину, гімназисти запалили свічки.
Плаче свічка, плаче небо, плачуть люди
І від болю рветься серце на куски…
Серед нас, живих, не буде їх, не буде…
Після цього присутні поклали квіти до меморіальних дошок Максиму Ярошу та Олександру Довгому.
Вічна пам’ять вам, герої-земляки!
Тобі я дякую, Герою, за майбутнє,
Тобі вклоняюся я низько, до землі,
Бо лиш твоя незламність і відвага
Припинять війни на землі.
