Щороку 22 червня український народ вшановує світлу пам’ять мільйонів земляків, життя яких обірвала Друга світова війна…
22-ге червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить…, і шквал крові, болю і смерті. Горем і болем ця мить увірвалась в кожну українську домівку, кривавою лінією пройшла через кожне серце, кожну долю.
Друга світова війна (01.09.1939 – 02.09.1945) – найкривавіший глобальний конфлікт, у ході якого загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. Саме як страшну трагедію її пам’ятають і згадують в усьому світі. Упродовж 21 місяця цієї війни СРСР та Третій Рейх виступали як союзники, а від 22.06.1941р. вступили у військову конфронтацію, що увійшла в історію як німецько-радянська, або, у радянській історіографії, Велика Вітчизняна війна 1941–1945 років.
Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і часом вбивати інших українців. У розгромі нацизму брали участь українські солдати в лавах Радянської армії (понад 6 млн), вояки УПА (понад 100 тис.). Друга світова війна для України не обмежувалася лише бойовими діями та окупацією її сучасної території, а й включала участь українців у бойових діях на всіх воєнних театрах.
Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок цієї війни. Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн. військових і підпільників, понад 5 млн. цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу, до 5 млн. жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, значна частина з яких не повернулася. Загалом, безповоротні втрати України склали 8-10 млн. осіб. Матеріальні збитки становили 285 млрд. тогочасних рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 28 тис. сіл. За кілька місяців бойових дій територія України була повністю завойована. Мільйони людей опинилися в окупації, надалі з тавром «зрадників» прийнявши на себе тягар лихоліття, поки країна збиралася із силами, щоб дати відсіч ворогові.
У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років.
Ми пам’ятаємо! Пам’ятаємо тих, хто так і не повернувся з війни, тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар, і тих, чиї життя були покалічені і зруйновані.
І наш святий обов’язок – передати молодому поколінню ту пам’ять про страждання народу і його героїзм в часи страшного лихоліття, бо його обов’язок — оберігати спокій і злагоду в нашій суверенній незалежній Україні задля майбутнього народу, задля світлої пам’яті тих, хто ціною свого життя виборов мир на нашій землі.
Сьогодні, потерпаючи від кривавої військової агресії на сході країни, ми особливо гостро усвідомлюємо ціну свободи, миру та безпеки. Кращі сини і доньки українського народу знову, зі зброєю в руках, захищають наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір.
Вічна пам’ять полеглим на полі бою,
Честь і слава – живим героям!
Переяслав-Хмельницька міська рада,
виконавчий комітет
Міський голова Тарас Костін
