Сьогодні, 7 серпня, мешканці Переяславської громади знову схилили голови у скорботі. У селі Велика Каратуль назавжди попрощалися з Героєм-земляком Іваном Романенком, розповідає Proslav. На фронті захисник рятував своїх поранених побратимів, а його життя забрала ворожа снайперська куля.
Іван Романенко народився у Великій Каратулі 20 січня 1975 року. Попрощатися з воїном на подвірʼя його рідної хати прийшло багато людей. Вулиця Сахна, на якій жив захисник, пролягає через усе село і вся вона була встелена квітами. Іван був людиною направду доброї, світлої душі, у селі його любили й шанували, кажуть друзі дитинства.
Прямуючи до Храму Різдва Божої Матері, траурний кортеж на хвилину спинився біля гімназії – там пройшли дитячі роки Івана Івановича. Обабіч дороги, схиливши коліна, Героя стрічали її нинішні учні. Він віддав своє життя, аби в них було мирне, щасливе майбутнє.
Іван Іванович працював робочим на місцевому комбікормовому заводі. У грудні 2022 року його мобілізували. Служив у складі 67-ї окремої механізованої бригади водієм-санітаром медичного пункту другого стрілецького батальйону. Він евакуював з поля бою поранених захисників. Але 1 серпня, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Невське Сватівського району Луганської області життя 49-річного захисника обірвалося. Його вбила ворожа снайперська куля.
У Івана Романенка залишилися дружина Оксана, син Євген, донька Катерина. Лише два місяці тому син одружився, але через службу Іван Іванович не зміг бути присутнім у цей важливий для його родини момент. Та чи не найбільшим ударом загибель воїна стала для його старенької матері Надії Григорівни.
– Він дуже любив і шанував матір і батька, – розповіла рідна сестра захисника Світлана. – Але батько пішов з життя шість років тому, а з мамою він завжди, навіть у дорослому віці був близький. Коли телефонував нам, кожного разу говорив, що дуже нас любить, і наскільки йому легше служити, бо він знає, що ми його чекаємо і він тут потрібний.
Після панахиди настоятель храму протоієрей Олег Колос звернувся до присутніх:
– Сьогодні ми проводжаємо в останню путь воїна Івана. Його знали усміхненим, лагідним, добрим, але ворог забрав його життя. У скорботі й печалі ми запитуємо, чому це сталося. На жаль, крім добра, любові й чистоти у світі є зло і люди, які несуть це зло по всьому світу. Це ворог, який іде на нашу землю не перше сторіччя, щоб знищувати і вбивати. Молячись за душу Івана, ми схиляємо голови в скорботі й повазі. Ми маємо змогу жити завдяки його пожертві.
Очільник Переяславської громади Вячеслав Саулко сказав:
– Немає слів, щоб втішити згорьоване серце матері, дружини, дітей. Смерть Івана – це непоправна втрата для нашої громади й усієї країни. Серце розривається від болю, бо ледь не щодня ми отримуємо трагічні звістки. Вже 133 воїни з нашої громади загинули на війні. Ми не забудемо подвиг нашого Захисника та ціну, яку він заплатив за наш спокій та свободу. Вічна памʼять та слава Герою.
За дорученням І відділу Бориспільського РТЦК та СП до рідних, близьких та друзів полеглого воїна звернувся представник ДФТГ-2 Олександр Молоткін:
– Ми всі бачимо лінію фронту на карті, яка відділяє світло від темряви, життя від смерті. Ту лінію своїми тілами й серцями складають сотні тисяч таких воїнів як Іван. Вони забули про біль і страх, бо знають, за що стоять. Немає більшої хоробрості, ніж, коли проб’є час іспитів для всіх нас, забути про страх і стати на захист рідної землі.
Місцем останнього спочинку Івана Романенка стало кладовище у Великій Каратулі. Рідна земля прийняла його в свої обійми на пагорбі біля ошатного лісу, де пролягають стежки його дитинства, де зростав і мужнів наш захисник.
