Документальне кіно — головний жанр на сьогодні в Україні. Адже війна триває, й українські документалісти ризикують життям, щоб показати злочини країни-агресора. Про у проєкті “КіноХаб“ телеканалу “Дім” розповів сценарист, теле- та кінопродюсер, режисер Олекса Гладушевський.
Гладушевський зазначив, що як би цинічно це не звучало, але через повномасштабне вторгнення на українське кіно почали звертати неабияку увагу у світі. Він представив топ-5 документальних стрічок, які повинен подивитися кожен.
Фільм “20 днів у Маріуполі” (2022) режисера Мстислава Чернова здобув “Оскар” у 2024 році в категорії “Найкращий повнометражний документальний фільм” і став першим фільмом-переможцем від України.
“20 днів у Маріуполі” — це подвиг українських журналістів, які у лютому-березні 2022 року знімали злочини армії РФ під час облоги Маріуполя, їхні кадри були єдиним джерелом інформації для усього світу.
Фільм “Порцелянова війна” (2024) режисера Слави Леонтієва про українських художників, які боронять Харків. Стрічку цього року показували в Конгресі США за кілька днів до голосування, за результатами якого Україна отримала пакет фінансової допомоги від Штатів.
Порцеляна — матеріал, який можна розбити, зламати, розтерти в пил, але неможливо знищити. Саме такою бачать Україну під час повномасштабного вторгнення автори фільму. “Порцелянова війна” — історія про трьох українських художників-керамістів, котрі вирішили залишитися в Україні й боротися не тільки за допомогою зброї, а й за допомогою мистецтва. Попри зміни навколо і всередині себе, герої зберігають вміння бачити красу навіть серед жахіть війни та намагаються ділитись цим з іншими.
Режисерам стрічки — американцю Брендону Белломо та українцю Славі Леонтьєву — вдалося поєднати кадри реальних військових дій та вишукану анімацію, яка оживляє на екрані порцелянові вироби.
“День українського добровольця” (2022) — повнометражна документальна стрічка режисера Володимира Тихого. Світова прем’єра фільму відбулася на третьому за величиною фестивалі документального кіно — Sheffield DocFest (Шеффілд, Велика Британія), де картина отримала спеціальну відзнаку.
Дія “Дня українського добровольця”відбувається в Україні протягом однієї доби — 14 березня 2022 року. За перші кілька тижнів великої війни Київ виглядає як апокаліпсис. У фільмі ми бачимо один день з життя попспівачки, відеоінженера, історика, реставраторки та пенсіонерки. Цей картина про простих людей, які були змушені радикально змінити своє життя. Це портрет жертв цієї війни та тих, хто, попри шок і жах, одразу знайшов в собі сили протистояти російському злу.
“Король Лір. Як ми шукали любов під час війни” (2023), режисер Дмитро Гришко. Світова прем’єра фільму відбулась на фестивалі SEEfest у Лос-Анжелесі.
На початку березня 2022 року десятки тисяч українців, рятуючись від війни, знайшли прихисток в місті Ужгород на заході України. Місцевий режисер вирішив залучити непрофесійних акторів-переселенців до втілення своєї давньої мрії — поставити виставу “Король Лір” Шекспіра і зафіксувати це на камеру. Актори в п’єсі — це Олексій, вчитель англійської мови, який виїхав з Ірпеня; Руслана з Харківщини; Юлія з Чугуєва; Олена з Харкова; Софія з Кривого Рогу. Фільм починається з того, що кожен з них розповідає режисерові про те, як вони зустріли 24 лютого, про що думали та що відчували. Театральна вистава допомагає їм віднайти своє призначення в новому світі, де протікає війна, а режисерові — знайти відповідь на одвічне питання “що таке любов?”.
“Співає Івано-Франківськ теплокомуненерго”, режисерка Надія Парфан. Кіно створено ще до початку повномасштабної війни у 2019 році. Цей фільм — світла, щемка історія, яка точно розчулить глядача.
Головний герой — Іван Васильович, він вже багато років очолює профспілку комунального підприємства “Івано-Франківськ теплокомуненерго”, а також хор, у якому співають диспетчери, ремонтники, слюсарі, бухгалтери. Вони виступають на різноманітних заходах і навіть отримують почесні нагороди.
Дуже яскравим у фільмі є контраст між виступами та щоденною рутинною роботою комунальників. Надії Парфан вдалося задокументувати життя комунальників як рідних людей. І це не дивно, адже деякі члени її родини працюють в “Івано-Франківськ теплокомуненерго”.
“Після цього фільму хочеться стати трошки добрішим. Починаєш більше розуміти, з якими труднощами щодня борються прості люди, які відповідають за тепло в наших оселях”, — зазначив Олекса Гладушевський.
