Майже 20 тисяч українських дітей викрала Росія від початку повномасштабного вторгнення. І це лише ті, про кого стало відомо. Повернути за весь час повномасштабної війни вдалося лише 522 неповнолітніх, з них 387 змогли забрати безпосередньо з російської території. Кожне повернення — це величезна робота родичів, дипломатів, громадських організацій, а іноді навіть керівництва інших країн. Про непростий шлях додому для українських дітей розповідає Центр громадського моніторингу та контролю.
Викрадення та загроза армії
У листопаді Україна дізналася історію Богдана Єрохіна — 17-річного сироти із окупованого Маріуполя. Юнак пережив жахи війни у місті, яке рівняли із землею військові РФ. Бачив смерті людей, зокрема, й найкращого друга. Росіяни вивезли Богдана спершу до окупованого Донецька, а згодом до Підмосков’я, де хлопця передали під опіку тамтешньої родини. Хоча в Україні у нього залишилась двоюрідна сестра, яка хотіла забрати юнака. Богдан двічі намагався виїхати на батьківщину самотужки, але Росія не відпускала: його ловили та повертали до Підмосков’я. А з наближенням 18-річчя над хлопцем нависла нова загроза: потрапити до російської окупаційної армії. Щоб повернути Богдана додому знадобилося більше року зусиль родичів, адвокатів, Офісу українського омбудсмана і міжнародних правозахисних організацій. Також у справі допомагали ЮНІСЕФ, фонд Orphans Feeding Foundation та держава Катар.
Злочини за “методичкою”
Історія Богдана — не вийняток. Росіяни роблять все, щоб діти не поверталися в Україну. За словами Уповноваженої президента України з прав дитини Дар’ї Герасимчук, у РФ навіть діє своєрідна “інстуркція”: коли і про що говорити з українською дитиною, щоб та не прагнула покинути Росію. “Рівно через 4 тижні починалися розмови про те, що батьки вас покинули, ви не повернетесь додому. Це була методичка, там прописано все, терміни, що треба обов’язково з дитиною наодинці говорити, що треба кожні 2 місяці дітей розділяти, щоб у них не було відчуття єдності, щоб вони не гуртувалися”, — розповіла Герасимчук.
Ще гірша ситуація із малюками, які не пам’ятають, звідки вони, де і з ким раніше мешкали. Таких дітей у Росії намагаються якнайшвидше віддати на усиновлення, змінити їм прізвища та документи, щоб максимально ускладнити можливі пошуки.
За словами Герасимчук, українські неповнолітні потрапляють до Росії різними шляхами: це і організований виїзд сиротинців із окупованих територій, і вилучення дітей у батьків чи опікувані під час так званої фільтрації. На окупованих територіях росіяни навіть залучають медиків, які вигадують неповнолітнім різноманітні діагнози, лиш би тільки змусити батьків до виїзду з України. “У здорової дитини раптом з’являється діагноз, який потребує лікування або реабілітації на території РФ”, — пояснила Герасимчук.
Кожне повернення — величезна робота
Як пояснюють у фонді “Save Ukraine”, який допомагає повертати дітей із РФ та окупованих території: якщо росіянам не вдається відмовити дитину від виїзду додому, то роблять все, щоб максимально ускладнити її шлях. До прикладу, вимагають, щоб батьки приїхали за неповнолітніми особисто. Часто це неможливо, якщо тато чи мама є українськими військовими. Та й для цивільних родичів така поїздка є надзвичайно складною і сповненою ризиків.
“Одній мамі довелося проходити дводенний допит у ФСБ в аеропорту Бєлгорода. Їй заборонили залишати територію, відібрали паспорт та телефон. Жінка не розуміла, що відбувається. Її постійно допитували, а вперше запропонували їжу лише через добу після затримання. Після двох днів допиту її депортували до Білорусі, де білоруські спецслужби продовжили свої допити ще на один день”, — розповіла юристка фонду “Save Ukraine” Мирослава Харченко.
Потрібно діяти швидко
Як визволяти викрадених неповнолітніх, обговорили під час першої зустрічі Міжнародної коаліції за повернення українських дітей, незаконно депортованих до РФ. Подія днями відбулася у Києві за участю президента України та низки глав держав європейських країн. За словами Володимира Зеленського, ордери Міжнародного кримінального суду на арешт Володимира Путіна та російської дитячої омбудсменки Марії Львової-Бєлової є переконливим свідченням того, що депортації дітей не залишаться безкарними.
Водночас, президент зауважив, що у повернення дітей на батьківщину — велике значення має час. Адже важливо, щоб маленькі українці не втратили дитинство на чужині, а жорстокість російських державних злочинців не зламала їхнього звʼязку зі рідною країною.
