Роман Мотузок: «Я вчився з Гапчинською, то вона щоранку ставала за мольберт, а мені натхнення треба»

У приміщенні Переяславської художньої школи імені Петра Холодного 19 грудня відбулося урочисте відкриття виставки картин «Переяславські мотиви», автором яких є відомий художник Роман Мотузок. Для цього мистецького проєкту він надав двадцять дві роботи з зображенням мальовничих краєвидів Переяслава. На заході побував і Переяслав.City.

Роман Мотузок не тільки художник, а й музикант. Для відвідувачів виставки грав на гітарі та флейті

Роман Миколайович захоплюється також музикою, тому перед відкриттям виставки потішив глядачів власним чудовим виконанням на гітарі та флейті інструментальних композицій.

До присутніх із привітальними словами звернулися директор художньої школи Ірина Кузьмицька та начальник відділу культури і туризму Переяславської міської ради Валентин Шуткевич.

– Зараз, як ніколи, дітям та й дорослим необхідно від часу занурюватися у світ прекрасного, хоч на мить відходити від повсякденності, і ці прекрасні пейзажі дуже цьому сприяють. Адже подивіться уважно на них: власне, простенькі мотиви – ось ліс, ось річка, ось музей, ось поворот за третьою школою на луг – але на них хочеться дивитися, вони торкаються якихось таємних струн у серці, – зазначила Ірина В’ячеславівна.

Пригадую, як Роман Миколайович мені розповідав: колись узимку довго писав, захопився, а вже вечоріє, треба повертатися додому. І дорогою він раптом бачить останній промінь сонця, який падає на засніжений дах і грає, іскриться багряною смужкою на синюватому сніговому покриві. Ось, ось воно – «зупинися, мить»! Він кидає все, забуває, що холодний і холодний, дістає мольберт, пензлі і похапцем, бо сонце сідає швидко, накидає на полотно фрагмент зимового вечора. Усі пейзажі, усі його роботи містять часточку його доброї душі, передають любов до природи та рідного краю.

– Хочу ще додати, що одним із найскладніших завдань для художника є передати те, як падає світло, як воно виокремлює фрагменти пейзажу чи натюрморту, і в Романа Миколайовича це відмінно виходить. Я часто показую його роботи дітям, і вони для них є зразком того, як, наприклад, зображений сніг – там використано багато кольорів, а виглядає він білим, як справжній, – підкреслила Ірина Кузьмицька.

Відвідувачі милувалися роботами художника, питали, чи вони продаються і скільки коштують. Особливий інтерес у жінок викликав натюрморт із рожевими квітами. Гості цікавилися, як він усе встигає – і викладати, і грати, і малювати? У відповідь Роман Мотузок пожартував, що малює навіть уві сні, і додав, що художником треба бути, а не видаватися, треба цим жити, і тоді на мистецтво час знайдеться завжди.

Голова ГО «Шевченківське товариство «Тарасовий «Заповіт» Юрій Авраменко попросив влаштувати майстер-клас із живопису для «ветеранів» — людей елегантного віку. Художник погодився, але запропонував повернутися до цього питання навесні.

– Романе Миколайовичу, чи є на Вашій виставці роботи, створені під час війни? Як війна вплинула на Вашу творчість?

– Так, звичайно, є, – швидко йде по залу і показує – одна, друга, третя, і ось ця також… Майже половина пейзажів – «нові», а частина – ті, що написані раніше і вже демонструвалися на виставках. У мене є роботи, де чітко видно вплив війни, відображено якийсь депресивний стан, смуток, але їх треба доопрацювати, і тут я їх не показую свідомо. Адже це художня школа, нехай діти бачать світлі, життєствердні картини.

Узагалі ж мистецтво – це стан моєї душі, я пишу завжди, без цього не можу. Особливо ж надихає на творчість Музей просто неба – рідко так буває, що я туди пішов і нічого не зробив, хіба що сильний дощ завадить. Він завжди змінюється – має кожного дня інший «настрій», що дуже спонукає до творчості.

Іноді щось і не виходить, сидиш-сидиш – усе ніби й так, а чогось найголовнішого в картині немає. Встанеш, відволічешся, а погляд зупиниться на світлотіні, на вигині гілки, на поєднанні кольорів – і ти зрозумієш, що треба, щоб картина «заграла», біжиш до неї і пишеш.

Я навчався разом із Женею Гапчинською — ось у кого мені треба повчитися! – сміється. – Шоста ранку – хоче вона чи не хоче, бачить щось в уяві чи ні, а стає за мольберт і малює. Кожнісінького дня! Я ж не такий, мені треба натхнення.

– Крім пейзажів, у Вас є й така собі портретна галерея?

– Є, я писав Шевченка, Сковороду, інших відомих постатей. Є й портрети жителів міста, – хитро посміхається. – Але там уже графіка, виставки з таких робіт треба компонувати по-іншому. Це теж цікаво, колись зробимо в музеї!

Виставка пейзажів Романа Мотузка триватиме до 15 лютого 2024 року.