У Центрі культури і мистецтв провели виставку-конкурс дідухів від майстрів громади. Кращий виріб представлятиме Переяславщину на обласному конкурсі дідухів у Києві, повідомляє Proslav.
Колись дідух, який створювали з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопів, замінював нашим предкам ялинку. За ініціативи Київського обласного центру народної творчості, напередодні Різдва у столиці проведуть конкурс цих самобутніх українських оберегів. До участі запросили усі міські громади регіону.
У понеділок, 11 грудня, у Переяславі провели відбірковий етап. Свої авторські роботи презентували:
- Ростислав Дьолог (учень 3 класу Дем’янецької гімназії)
- Лариса Лебединець «Дідух-корочун»
- Катерина Галенко «Різдвяний дідух»
- Великокаратульський сільський будинок культури
- Любительське об’єднання «Творчі» Вовчківського сільського будинку культури
- Жителі села Гайшин «Різдвяний дідух» з Ангелом Перемоги
- Костянтин Тесля (викладач Переяславської художньої школи імені Петра Холодного)
- Євгенія Демченко та команда КЗ «Переяславський центр культури і мистецтв»
Також на виставці експонували дідухи, виготовлені працівниками Переяславського центру культури і мистецтв у 2018-2022 роках і малюнки з зображенням дідухів від вихованців художньої школи імені Петра Холодного.
За результатами відбіркового туру, на обласний конкурс поїде виріб Євгенії Демченко та команди Центру культури і мистецтв «Дерево українського роду». Стовбур у вигляді будинку, в якому світяться віконця, уособлює життя сучасних українців, міцне коріння – силу наших пращурів, а гілки могутнього дерева, створені з маленьких дідухів, всипані квітами – це діти, майбутнє України.
– Ідея цієї роботи – поєднати два важливі для нашого народу символи – дідух і родовідне дерево. В одному образі перегукуються минуле, теперішнє й майбутнє. Як писав Шевченко, «І мертвим, і живим, і ненародженим…», – зазначила майстриня.
Ведуча заходу Людмила Леляк розповіла про традицію українців ставити дідуха на Різдво.
Традиція ставити Дідуха на Різдво та що він символізує
Дідух – українська різдвяна прикраса, символ пожертвування найкращого збіжжя у хліборобських культурах. Його назва пов’язана із духом предків, дідів. До хати дідуха вносили напередодні Різдва, а зберігали до Водохреща. Дідух ставили на найпочесніше у хаті місце – під образами. Після свят дідуха спалювали, і це символізувало те, що душам померлих час повертатися на небо.
Колоски пшениці, жита, вівса для дідуха заготовляли ще влітку. Найкрасивіший сніп зберігали аж до зими, а перед святами плели дідуха, додаючи сухоцвіт. За традицією, тільки-но у Святвечір зійшла перша вечірня зоря, господар вносив в оселю дідуха та сіно, вітав усю родину, ставив сніп у куток на сіно і запрошував на вечерю усіх живих і мертвих.
Сіно було символом народження Ісуса, а дідух – оберемку соломи, якою Йосиф закрив щілину в стайні, щоб зігріти Немовля. Без цієї традиції ніхто не сідав до столу, бо саме цей обряд символізував надвечір’я Різдва. Казали: «Сніп – до хати, біда – з хати».
Біля дідуха залишали ложку для померлих родичів. Цей символ вказує на те, що сім’я пам’ятає своїх померлих предків. Тоді вважали, що духи родичів оберігають, допомагають у господарстві, але тільки тоді, коли їх шанують. Тому й на Святвечір важливо було дотриматись усіх традицій, які пов’язували світ живих і мертвих. До речі, вважалося, що саме в дні Різдва, межі між цими світами зменшуються.
