У суботу, 25 листопада, у Переяславі провели мітинг до Дня пам’яті жертв Голодоморів поблизу пам’ятного знаку, передає Proslav.
У цей день містяни вшанували пам’ять мільйонів українців, яких було свідомо знищено комуністичним тоталітарним режимом у 1932-1933 роках.
«Цього року ми вдруге вшановуємо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни, яка супроводжується геноцидними діями росії проти українців. Трагічні події та злочини, які розгортаються на наших очах, демонструють: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані», – зазначила ведуча заходу Людмила Леляк.
У 1932-1933 роках Україна пережила страшну трагедію – масовий голодомор, що виник у результаті адміністративних засобів радянської влади. Його жертвами, за різними оцінками, стали від 7 до 10 мільйонів людей.
«У ті роки наша країна не дорахувалась 25% власного населення, втрачаючи його по 25 тисяч осіб щодня, по тисячі – щогодини, по 17 – щохвилини», – озвучила страшні цифри пані Леляк.
Метою злочину було знищення українського народу, як національної групи. Комуністичний тоталітарний режим через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл і цілих районів, заборону виїзду за межі, охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії проти незгодних, створив для українців умови, несумісні з життям.
За словами ведучої, на Переяславщині померло від голоду 3811 людей. Так, в селі Велика Каратуль проживало 2989 людей, померло мученицькою смертю – 1017. В селі Віненці проживало 2065 осіб, загинуло – 530. У селі Воскресінське проживало 782, замучено голодом – 530. У хуторі з 420 осіб залишилось 30 живих. У селі Гайшин проживало 1375, померло – 300. У селі Дем’янці проживало 3374, помело – 900.
«На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистики смертності унеможливлюють встановлення точної кількості загиблих невинних людей і вичерпного поіменного списку жертв», – додала Людмила Леляк й закликала завжди пам’ятати про жахіття ХХ століття заради майбутніх поколінь.
Присутні вшанували жертв голодомору в Україні 1932-1933 років хвилиною скорботи.
«В умовах нинішньої російської агресії наша пам’ять про Голодомор 1932-1933 років є чинником суспільної мобілізації українців і світової спільноти для протидії агресору. Станом на жовтень 2023 року визнали Голодомор актом геноциду парламенти 28 держав», – розповіла Людмила Панкратівна.
Вшанування пам’яті жертв Голодомору проходить під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!»
Виступ міського голови Переяслава Вячеслава Саулка
Голова Переяславської громади Вячеслав Саулко підкреслив, що цей день є страшним в історії всього людства.
«Геноцид. Голодомор. Війна. Сотні років агресор ставив за мету єдине – знищити нас, українців. Ми стоїмо на землі, залитій кров’ю… Ми пам’ятаємо ті роки, коли більшовизм намагався знищити Україну. Мільйони наших людей піддались геноциду», – зазначив мер Переяслава.
Також він згадав 47-роки, коли штучний голод знову повернувся на українські землі після Другої Світової війни, а сучасна Україна потерпає від російської агресії.
«Ми кожного дня чуємо страшні новини з фронту. Ми бачимо, що відбувається в Україні, починаючи з 24 лютого. Наші міста піддаються щоденним знущанням: вбивства, зґвалтування. Геноцид. Україна знову потерпає від російської агресії», – сказав Вячеслав Володимирович й закликав пам’ятати якою страшною ціною українці протягом усієї історії виборювали власну свободу.
На пам’ять безневинних жертв Голодомору Православна Церква України провела екуменічну панахиду
«Неупокоєні душі тих, кого в 33-му не відспівали, не оплакали, не провели, не пом’янули, стукають в наші серця неспокоєм і болем», – сказала пані Леляк.
Тож, під час мітингу представники Православної Церкви України провели екуменічну панахиду.
Виступ голови ГО «Шевченківське товариство “Тарасовий Заповіт”» Юрія Авраменка
Про події, що відбувались у період Голодомору на Переяславщині розповів голова громадської організації «Шевченківське товариство “Тарасовий Заповіт”» Юрій Авраменко.
Він розповів, що спільно з іншими авторами видали книгу «Голодомор 1932-1933 років на Переяславщині», у якій зібрано близько 250 спогадів очевидців, багатьох з яких вже немає в живих. Юрій Володимирович поділився спогадами його матері.
«Вона народилась 26 вересня 1926 року у селі Циблі. Її батьки були звичайними хліборобами, селянами, не мали нахилів до політики. Але у період проведення колективізації, батько мами чомусь категорично не хотів вступати в колгосп. Він казав, що там багато людей, які ледарюють й не бажають працювати. Тож, він з ними не хотів мати нічого спільного», – розповів пан Авраменко.
Активіст зазначив, що дружина батька його матері намагалась переконати у зворотному. Однак той не погоджувався. Тож, восени 1932-року до родинного помешкання прийшли люди й забрали усі продукти харчування.
«Важко у це повірити, але забрали усе: зерно з погребу та гарбузи, які були заховані під підлогою… Нічого не залишилося. Як виживати? Що робити? Завдяки тому, що батько матері, Денис Гнатович, був досить розумним, розважливим та рухливим, обмінював речі дружини на продукти», – поділився деталями Юрій Володимирович.
Він також розповів, що батько його матері спочатку займався таким обміном на території Переяславщини, згодом – в області, а після побував на території білорусі, воронезької області та Північного Кавказу. За словами Авраменка, так як виїжджати у ті часи з України було заборонено, а квитки не продавались, то Денису Гнатовичу доводилось мандрувати на дахах потягів.
Голова сім’я періодично повертався додому й привозив з собою пару кілограмів чогось їстівного: борошно, зерно, сухарі тощо. Одного разу, зі слів Юрія Володимировича, його дідусь вислав з білорусі два кілограми сушеної картоплі, яка була порізана тонкими кільцями й мала темно-бурий колір. Таким чином й доводилось виживати одній з мільйонів сімей українців 1932-1933 років.
Покладання свічок пам’яті й квітів до пам’ятного знаку жертв Голодоморів
«З давніх часів в Україні люди у пам’ять про померлу людину запалювали свічу і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. Вірю, що наші розповіді дійшли до кожного серця, згуртували нас з вірою у перемогу над ворогом.. Ніч гасить день, – ми запалюємо свічки у місті, в кожному селі Переяславської громади. Горітимуть вони, зігріваючи зорі і небо, й душі тих, кого у 32-му та 33-му убили голодом», – підкреслила пані Леляк.
Присутні піднесли до пам’ятного знаку лампадки й квіти, щоб вшанувати пам’ять безневинних жертв Голодоморів.
