Упродовж 15-17 вересня 2023 року ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур та кандидат історичних наук Леся Коцур брали участь у Міжнародному конгресі «Переосмислення України та Європи: Нові виклики для істориків». Під час триденних заходів у литовському Вільнюсі Віталій Вікторович зустрівся з ректором Вільнюського університету Рімвідасом Петраускасом та деканом історичного факультету Лоретою Скурвидайте. Керівники закладів узгодили алгоритм роботи щодо підписання договору про освітнє та наукове співробітництво обох закладів й можливі варіанти академічної мобільності студентів. Детальніше у хронографі поїздки – cайт Університету.

Відкриття Конгресу відбулося за участі Спікерки Сейму Литовської Республіки Вікторії Чміліте-Нільсен, ректора Вільнюського університету Рімвідаса Петраускаса та директора Литовського інституту історії Алвідаса Нікжентайтіса.

Міжнародний конгрес «Переосмислення України та Європи: Нові виклики для істориків», пов’язаний насамперед з воєнно-політичними викликами у Європі та світі, які сприяють зміцненню ролі національних держав на міжнародній арені та зростанню автократичних політичних режимів, які прагнуть до гегемонії. На додаток, війна РФ проти України спонукає істориків повернутися до наукового дискурсу щодо ролі та способів формування національних держав, під кутом зору як внутрішньодержавних, так і зовнішніх чинників.

Тому не дивно, що центральною темою Конгресу стала лекція, професора кафедри історії Абердинського університету (Велика Британія) Роберта Фроста на тему «Минуле в сьогоденні: переосмислення України, Європи та ролі національної держави у глобальну епоху». У своїй доповіді науковець актуалізував проблематику існування національних держав в сучасному глобалізованому світі, а також звернув увагу на роль об’єктивності у висвітленні історичного минулого, особливо таких аспектах, як державоутворюючі нації, пов’язавши це з тим, що свого часу дискусії навколо звеличення одних націй стали підґрунтям для заперечення ідеї існування інших націй. Водночас увага історика була зосереджена на тому, що попри усю складність геополітичного становища в Європі та Україні, історики сучасних країн мають бути об’єктивні при висвітленні національних питань, щоб не припуститися помилок кінця ХІХ – першої половини ХХ століття й не сформувати нових тоталітарних монстрів подібних до нацизму й фашизму.

«Вочевидь, така пересторога історика пов’язана з тим, що нині під час повномасштабної російсько-української війни українці та представники інших національностей спільно борються проти агресивного рашизму за гідне демократичне майбутнє суверенної України, ядро якої вони й сформують у майбутньому», – ділиться думками Леся Коцур.

Надалі відбулися презентації наукових фондів, які розширюють наукові можливості для українських науковців – Наукової ради Литви, Національного наукового центру (Польща), Німецького наукового фонду й Фонду Макса Вебера (Німеччина). Пізніше відбулися секційні обговорення актуальних проблем історії, з тематикою яких можна ознайомитися на сайті.

Свою роботу другий день конгресу розпочав з презентації роботи Українського культурного фонду; Фонду Герди Хенкель й Центру польсько-українських студій Віадріна (Андрій Портнов), відкриття якого заплановане на 30 листопада 2023 року.

Проте, чи не найважливішою темою першої секції була презентація «Медійної ініціативи за права людини». Учасники ініціативи намагались привернути увагу присутніх до проблеми цивільних в’язнів Кремля – громадян України, ув’язнених російськими окупаційними військами з політичних мотивів, яких вивезли до російських в’язниць. Мова йшла не просто про ув’язнення, а ті тортури яким системно піддають громадян України незгідних з ідеєю утвердження рашизму на окупованих територіях.

По опівдні розпочалися дискусійні панелі. Доповідь команди з Переяслава була представлена в межах секції «Розпад СРСР, російський експансіонізм і проросійський сепаратизм у Східній Європі, 1988–2022 рр». Леся Коцур виступила з темою «Активні заходи» Росії щодо Литви та України на початку 1990-х років: компаративний аналіз», у якій актуалізувала тему про масштабність й системність «заходів втручання», які здійснював Кремль щодо Литви й України у процесі унезалежнення цих країн та після відновлення ними незалежності.

Вечірні завершальні дискусії: «Чи мають історію Україна та Центральна Східна Європа?» та «Historia i politika zagraniczna. Jak należy rozwiązywać konflikty?» стосувалися методологічних питань написання історії, пов’язаних з болючими й трагічними сторінками української, польської та литовської історії й пошуком консенсусів для порозуміння (Антон Дробович, Гжегож Мотика, Альвідас Нікжентайтіс); переоцінки концепції нації, як елементу декомунізації (Андрій Портнов) тощо.

Упродовж першої половини дня відбувалися заключні тематичні дискусії істориків. Команда з Переяслава відвідала надзвичайно важливу для вивчення української історії секцію «Радянські репресії: причини, масштаби, наслідки».

Розмірковуючи над сказаним доповідачами упродовж виступів хотілося б висловити наступні рефлексії з цього приводу. Насамперед у цьому тексті, Леся Коцур, ділячись враження, пропонує розташувати доповідачів не у послідовності їхніх виступів, а дещо інакше.

Розпочати варто з доповіді Ольги Коляструк (Vinnytsia) на тему «Генераційно-антропологічний вимір повсякдення в радянському тоталітаризмі і репресивних практиках». У представленому матеріалі дослідниця під новим кутом зору розмірковує над взаєминами радянського режиму з суспільством; над роллю людини в радянській системі. І приходить до висновку, що людина потрібна була системі виключно для побудови «покоління однотипної уніфікованої керованої спільноти», яка б покірно виконувала усі забаганки Партії. Задля будівництва такої спільноти система мала «обнулити» вже наявне суспільство і для цього використовувались найрізноманітніші практики. І не буде перебільшенням сказати, що теми наступних доповідачів чітко ілюструють всю сутність антигуманних, антилюдяних й цинічних практик радянської тоталітарно-репресивної машини з «обнулення» українського сегмента суспільства.

Зокрема у своїй доповіді «Конструктори радянської цивілізації: українська літературно-мистецька інтелігенція у політичних кампаніях на селі в роки колективізації та Голодомору» Ольга Рябченко (Kharkiv / Cambridge), проілюструвала глибокий цинізм і моральне збочення радянського режиму, який у розпал найстрашнішого Голодомору 1932-1933 рр. використовуючи творчу інтелігенцію (письменників, співаків, митців) намагався насадити «світлі» ідеї комунізму вже «обнуленим» (голодним й знесиленим) селянам.

Інна Чернікова (Lviv), у доповіді «Радянські репресії української інтелігенції міста Харкова (1933 рік)» розкрила іще один аспект «обнулення» непокірного тоталітарно-репресивній системі елементу суспільства – творчої інтелігенції. Цей прошарок суспільства потрібно було не просто знищити фізично, а вбити морально. Приклад з Харковом це чітко проілюстрував, адже система спочатку створила цим людям бажану позитивну ілюзію щастя, а потім показала свою справжню сутність. Безсилим письменникам й митцям лишалося тільки чекати смерті. Система також показала, що вона ні кому, ні чого просто так не давала. Все має свою ціну, як проілюстровано у документальному фільмі: «Будинок «Слово»».

І можливо хтось наївно сподівався, що з «обнуленням» суспільства покінчено, проте цікаву доповідь присутнім представив Андрій Koгут (Kyiv) на тему «Радянські депортаційні політики щодо України після Другої світової війни» та Лілія Циганенко (Dortmund) – «Репресії та вимушена міграція як ознаки процесу радянізації у Південній Бессарабії (1940, 1944–1953 рр.)». Ці теми про втрати, про долі людей, про сотні тисяч доль і життів, про підходи і «креативність» злочинних практик з етнонаціонального «обнулення» суспільства; про системну злочинну діяльність репресивного апарату, про постійний страх.

«Звісно, перелічені практики не розкривають усього спектру злочинної майстерності радянської тоталітарно-репресивної машини, проте вони свідчать, що людина в цій системі не мала жодної цінності. І найстрашніше те, що усі ці садистські рішення також приймали люди… і виконували їх також – люди!», – підкреслює Леся Коцур.