#Переяслав_Nabok_історія Вулиця Богдана Хмельницького є головною вулицею нашого міста, розташована в мікрорайонах Давньоруському, Заальтицькому, Вокзальному, Андруші, Бабачиха. Напрямок зі сходу на захід. Починається від річки Трубіж, перетинає річку Альту та три площі: Богдана Хмельницького, Борисоглібську, Привокзальну, має криволінійне трасування. Сучасна планувальна структура вулиці складалась протягом декількох століть. Найдавнішою частиною вулиці безперечно є та, що розташована в центрі міста. Топографічно ця місцина уявляє собою рівне плато між річками Трубіж та Альта і забудова тут розпочалась ще в ХІ ст., хоча вулиць в середмісті не було майже до початку ХІХ ст. Існували квартали, які перетиналися кривими проїздами й тулилися купками попід фортечними валами. Проте, вже з ХVІІ століття між цими кварталами чітко означений був один з головних проїздів, а саме дорога між річками, якою пролягали головні транспортні та поштові шляхи де відповідно були влаштовані брами Ковальська (шлях до Дніпра) та Гайшинська (шлях на Яготин, Лубни). Ось такою була передісторія появи головної вулиці міста Переяслава, планувальна структура якої закріплюється у 1832 році, згідно генерального плану реконструкції 1810 р. Саме тоді цьому проїзду відвели роль головної магістралі. Трасування вулиці починалося від Трубізького мосту, доходило до кварталу сучасної вулиці Магдебурського права де повертало вправо і пролягало до сучасного будинку міської ради де шлях знову повертав, але ліворуч й прямував до Альтицького мосту де й закінчувався. До початку ХІХ століття назви вулиця не мала, лише після затвердження генерального плану отримала назву Головнотрактової на планах, або у вжитку назви Центральної. Саме від середини ХІХ ст. вулиця набула значення не тільки головної транспортної магістралі, а й адміністративної, торгівельної, адже перетиналася торгівельним майданом та житлової. Вулицю максимально випрямили і забудовували найважливішими будинками соціально – громадського призначення: поштової станції, міської управи, повітового училища, друкарні, лікарні, аптеки, у 1888 р. постав будинок Земства, у 1905 жіночої гімназії Протягом 1904 – 1941 років тут розміщені були крамниці, амбулаторія, суд, пожежна команда, страхові товариства, годинникова майстерні, заклади харчування, цирульні, пекарня, музей, готель. З початку ХХ століття і до 1921 року вулиця називалася Центральна, а з 1921 до 1954 року була перейменована на Шевченківську, або ще вживається назва Шевченка. Хоча, зауважу, що майже до 1926 року в офіційній документації актів цивільного стану громадян частенько вживаються обидві назви тобто народжуються на вулиці Шевченка, а помирають на Центральній. Такі казуси щезли з документів вже на початку 1930-х років. Після 2-ї світової війни межі вулиці були розширені, утворена нова площа, де постав новий адміністративний центр, готель. Вулиця збагатилася новими сучасними цегляними будівлями пошти, гастроному, ательє індпошиву, швейної фабрики. Була знесена стара житлова забудова і споруджені перші багатоповерхівки, комбінат побутового обслуговування декілька житлових поверхівок. Щодо частини сучасної вулиці Б.Хмельницького від Альтицького мосту до виїзду/в’їзду в місто, то ця ділянка також має свою історію трасування та декілька назв. До другої половини ХІХ століття вулиці там не існувало, був лише шлях на Київ, обабіч якого, особливо після будівництва в’язниці, переяславці стали активно забудовувати житлом. В другій половині ХІХ столітті колишнє передмістя долучили до загальної площі Переяслава. Згідно генерального плану 1810 р., від Альтицького мосту до в’язниці була запроектована вулиця, яка отримала назву Київська. Головна увага в проекті була надана майдану навколо Борисоглібської церкви. Планувалось надати площі круглої форми, адже вона здавна виконувала роль транспортної розв’язки, але в дійсності масштабних робіт проведено не було. Лише історично складений шлях був розширений, впорядкований і отримав статус вулиць. Окрім Борисоглібської церкви на вулиці та приватної забудови, у ХІХ столітті стояли одноповерхові будинки товариства Черкаського цукрово-рафінадного заводу з крамницею (лавкою), богадільні Полтавського губернського земства, бараки інвалідної команди, закінчувалась вулиця спорудами в’язниці та лікарні, а далі були тільки хутори: Бабачиха, Трубайлівка, Кірасірщина Перша, Чубаря, Яковенка, Покотила, Вєтрова, які у своєму плануванні мали однорядну забудову. З початку ХХ століття і до 1943 року вулиця в документах називається Борисо-Глібська. На короткий проміжок часу з 1.09.1943 по 21.09.1943 перейменована окупаційною владою на Широку. Про перейменування цієї ділянки на назву Шевченківська поки що архівних відомостей не виявлено. З 1954 року вулиця отримує назву Богдана Хмельницького, тоді ж до меж міста долучили хутори Трубайлівської сільради, які розташовувалися на правому березі Альти, а з 10.07. 1958 вулиця Б.Хмельницького була продовжена по головному шляху поселень Бабачиха. Наприкінці 60-х років ХХ століття за цією ділянкою вулиці Богдана Хмельницького остаточно закріпилась роль транспортної артерії міста. Тут були сформовані дві важливі площі міста, що зберігають своє значення до сьогодення: Привокзальна, Борисоглібська (до 70-х років Базарна, потім Леніна), Вздовж вулиці розташовують важливі соціальні закладі: лікарняне містечко, автобусний вокзал, крамниці, дитячий садок, багатоповерхові житлові будинки. Враховуючи комунікативну роль прилеглої вулиці Б. Хмельницького ширину дороги збільшили вдвічі.
P.S.Таким чином вважаю, аргументація про “повернення історичної назви” цій вулиці, є некоректною адже з переліку дійсно історичних назв сучасної вулиці Б.Хмельницького, вихоплена назва певної її частини й певного часового простору. Трасування сучасної вулиці Б.Хмельницького криволінійне, тому називати її проспектом, який повинен мати перспективу, або бульваром, який повинен мати широку алею посередині шляху, не можна, бо вулиця не має цих ознак.
