За кілька днів до 24 лютого переяславський аматорський театр РБК готував нову виставу для підтвердження свого звання «народний». Війна зламала мирні плани. Самодіяльні артисти відклали репетиції, життя наповнилося іншими турботами. Проте режисерка театру Людмила ЛЕЛЯК, 64 роки, все ж вирішила навіть у такий скрутний час відродити роботу самодіяльного театру – Переяслав.City
– Я зараз працюю волонтеркою у відділенні координаційного центру з допомоги тимчасово переміщеним особам. Та мені дуже хотілось відновити театральне життя і показати глядачам виставу про сьогоднішні події в Україні. Готового сценарію я на знайшла, то вирішила написати його сама. Коли він був готовий, зателефонувала своїм артистам із пропозицією зібратись. Вони прочитала сценарій і погодилися. Зазвичай від читання сценарію до прем’єри в артистів самодіяльного театру проходить близько року. У нас цей період скоротився майже удвічі. Десь за місяць уже плануємо прем’єрний показ.
– Пані Людмило, як називається вистава та про що у ній йдеться?
– Кого з акторів-аматорів ви залучили до участі?
– У виставі беруть участь 9 акторів. Головну роль мами Тетяни Тимофіївни виконує Тетяна Костюк. Її чоловіка грає Віктор Григорович. Подруг Тетяни Тимофіївни – Наталя Дола, Світлана Яценко, Наталя Белянкіна. Син Мишко – Владислав Підопригора, його дружина Оксана – Софія Кияниця, діти – десятирічна Діана Богатир та чотирирічний Владик Дем’яненко.
Акторська трупа без наймолодших артистів. Зліва направо: Тетяна Костюк, Наталія Белянкіна, Віктор Григорович, Наталя Дола, Людмила Леляк, Софія Кияниця, Владислав Підопригора, Світлана Яценко
– Я уже п’ять років в трупі народного театру будинку культури, – зауважує Тетяна Костюк. – Працювала з Інною Олійник, тепер ось із Людмилою Панкратівною. Дуже скучила за сценою. Я працюю на «Косталі», і не завжди через роботу мені вдається приходити на репетиції, проте знаходжу можливість присвятити якийсь час улюбленій справі.
– Я теж дуже люблю театр, – каже Наталя Дола, – хоча для нього і складно зараз знайти вільний час. Я сьогодні як пішла з хати о 7-ій ранку, і ось уже 20 година, а я дома іще й не була. На волонтерських засадах я працюю вихователькою із найменшими дітками вимушених переселенців, які проживають у таборі «Славутич». Це в мене зараз, якщо можна так сказати, друга робота після основної – турбуватися про свою родину, чоловіка, онуку. Хоча з початком війни багато чого в нашому усталеному житті змінилося.
Владислав Підопригора розповів, що в театральному гуртку почав займатися, іще коли навчався в ЦПТО. Тоді Інна Олійник вела в закладі театральний гурток і прищепила любов до цього мистецтва. Керівниця сказала, що в хлопця чудові акторські здібності, й порекомендувала вступати до театрального вишу. Вона допомогла йому підготувати програму на вступні іспити. Нині Владислав завершив навчання й працює в рідному ЦПТО керівником мистецьких гуртків та з задоволенням продовжує грати в переяславському народному театрі.
Представляючи інших учасників вистави, Людмила Леляк розповіла, що Світлана Яценко також починала свою акторську діяльність близько п’яти років тому, коли режисером театру працювала Інна Олійник. На пропозицію нової ролі у виставі «Справи родинні» відразу погодилась.
– Справжньою окрасою нашого колективу є Віктор Макарович Григорович. Він з юності займається в театрі, невимовно любить цю справу. Зіграв чимало ролей у п’єсах, які ставились у народному театрі. А ще він дуже гарно співає.
Режисерка Людмила Леляк особливо хвалить юних акторів – 10-річну Діану та 4-річного Владислава. Каже, що дітки надзвичайно талановиті, працьовиті й свої ролі, на відміну від старших, уже вивчили.
Людмила Панкратівна розповіла, як Владик не хотів називати головного героя Мишка татом. Хлопчина вперто промовляв, що в нього є тато й іншого йому не потрібно. До умовлянь долучилась навіть мама, яка привозила сина на всі репетиції. Чи вдалось умовити юного артиста, подивитеся на спектаклі, тож слідкуйте за анонсами.
