Сьогодні музика стала зброєю, яка додає наснаги рухатися вперед. З перших днів війни музичний фронт не лише підтримує бойовий дух українців, а й проводить концертні заходи з метою збору коштів на підтримку української армії. Чим у непростий період займалися переяславські музиканти, призупинили діяльність чи продовжують співати та писати пісні – вони розповіли Переяслав.City.

«Драбадан»

Під час благодійного ярмарку в «серці Переяслава», приуроченого до Дня вишиванки, у виконанні рок-гурту «Драбадан» прозвучали коломийки – жартівливі пісеньки у танцювальному ритмі, що зародились в Карпатах. Композицію було обрано невипадково – музикантам хотілося збадьорити містян, для яких за останні два місяці це дійство лунало мов свято. Для самого гурту це був хвилюючий виступ – перший з початку війни.

– 19 лютого відбувся наш крайній концерт у ЦКМ провели «Вечір року», після якого натхненно будували плани, збиралися писати нові пісні, – згадує фронтмен гурту Андрій Корж. – Хоча настрій був дивний – тоді вже всі обговорювали можливий початок війни, але ж ніхто не міг повірити, і ми теж.

Напередодні ми зібралися на вечірню репетицію, готувалися до фестивалю «Рок Булава». А вранці прокинулися від страшних новин. Нашого барабанщика Вову Бурлака у перший же день мобілізували він мав військовий досвід у зоні АТО, інші хлопці записалися до лав тероборони. Ми з басистом почали активно волонтерити, шукали й передавали необхідне на передову. З колегами по відділу на заводі «Костал», де я працюю, організували виробництво перископів для воїнів.

З одного боку в той період було не до музики, руки не тягнулися до інструментів. Але ж у нас є солістка Інна – енергія і душа нашого гурту. Поки у перші дні всі були на паніці, вона написала кілька пісень про війну. Демо композиції «24.02» – драматичної, сповненої болю, ми оприлюднили на ютубі, і вона знайшла відгук в серцях людей.

Та з новин доносилися не лише трагічні звістки. Українці посміхалися, дізнаючись про вкрадений у орків танк, збитий банкою огірків ворожий безпілотник, Чорнобаївку. Я сказав: «Інно, досить сумного, давай писати позитивне, підійматимемо бойовий дух». Приходжу на обідню перерву – а в неї вже готові куплети «коломийок», цей жанр набув особливої популярності серед меломанів завдяки Кузьмі Скрябіну. Ми записали пісню на студії і кинули клич нашим слухачам – попросили їх написати свої куплети. Незабаром нам накидали кілька десятків варіантів.

У той же час Андрій Іващенко, співорганізатор благодійного ярмарку до Дня вишиванки, запропонував нам виступити. Ми залюбки долучилися, адже метою перформансу був збір коштів на підтримку ЗСУ. Там ми й виконали народні переяславські куплети коломийок. Я впевнений, що хлопці, які захищають нас на фронті, стоять там не для того, щоб ми тут ридали під звуки сирен, тим паче один з членів нашого гурту теж там. Музика завжди була і буде на часі, особливо, коли несе ще й благодійну місію. Переяслав має звучати!

Крім того ми взяли участь у благодійному віртуальному фестивалі «СХІД-РОК». На онлайн-захід люди купували квитки, а 9 наших пісень ще й звучали у торговельних залах магазинів «Аврора» та АТБ. Цей фестиваль зібрав близько двох мільйонів гривень. А «РокРадіо», де ротуються наші треки, має виходи на іноземні радіостанції, тож наші пісні лунали і на хвилях приймачів інших європейських країн. Надходять запрошення заграти для воїнів – якщо їм це потрібно, якщо наша музика їх зарядить позитивом, ми обов’язково поїдемо!

Розповім і про внутрішні робочі моменти, які зазнали змін. Музичний дистриб’ютор, який поширював наші треки на стримінгових платформах, співпрацював з російським ринком, тому ми відмовилися від контракту з ним. Після припинення роботи ми навіть втратили зароблені з цих майданчиків кошти, але для нас це була принципова позиція. Знайшли шведську компанію, яка не підпорядковується російському ринку і наші пісні знову з‘явилися на Spotify, Apple Music, YouTube Music та інших майданчиках.

Олександр Максименко

У березні популярний переяславський гурт «X-RAYS» презентував пісню «Героям» на своєму Youtube-каналі. Лідер гурту Олександр Максименко зізнався, що вірші до цієї композиції він написав 8 років тому, присвятивши їх подіям Революції Гідності. А тепер вони здаються пророчими. Оновлений реліз вийшов у супроводі відеоряду з кадрами нинішньої війни.

– Поезію продовжую писати, як і раніше, але твори поки не публікую. А от музику з початком війни перестав і створювати, і слухати. У перші тижні війни з ранку й до ночі слідкував за новинами, навіть прокидався вночі, щоб переглянути стрічку. Емоційний стан був на дні, як і у багатьох українців. Оскільки працюю звукорежисером, не припиняв взаємодіяти з музикою, але раніше я міг слухати її цілодобово, а тепер стало мов не до неї. Тільки останній місяць як вирішив максимально абстрагуватися від новин, і направити енергію в роботу.

Хоча гурт вже більше року перебуває на тимчасовій паузі, оскільки деякі музиканти виїхали за кордон і там працевлаштувалися, я продовжував писати пісні і нові сольні треки планував випустити на початку весни. В них переважала тема пошуку себе у житті, я, мабуть, переріс тему кохання. Наприкінці лютого збирався в подорож до Італії. Плани змінила війна, але після перемоги я обов’язково їх презентую.

Борис Любченко

Крайній відеокліп на пісню «Доня» вийшов на каналі співака Бориса Любченка восени минулого року. До війни музикант активно виступав, з 24 лютого призупинив співочу діяльність. Однак працював як звукорежисер та аранжувальник, допомагаючи записувати композиції колегам з творчого цеху.

– Поки виступати не мав можливості, для музикантів зараз важкий період, тому що вся робота зупинилась. Але пісні писав. Сподіваюся, прем‘єра буде зовсім скоро.

Роман Мотузок

Відомий на Переяславщині та за її межами художник і музикант, старший викладач кафедри мистецьких дисциплін і методик навчання переяславського університету Роман Мотузок, з початком війни усвідомив свою нову роль: більшу частину часу приділив волонтерству. Його Роман Миколайович перемежовував зі своїм професійним завданням. Багато його студентів з перших днів війни опинилися на окупованих територіях. З ними він дотепер тримає зв’язок, надає моральну підтримку у будь-який час доби, передає допомогу й медикаменти.

Однак розуміє, що потреба українців у музиці та творчості нікуди не поділася, а, можливо й навпаки – народжує нові сенси. Та й сам відчуває внутрішній потяг взятися за інструмент. Поки ж здебільшого приділяє увагу викладацькій діяльності.

– Виступати під час війни не доводилось, але творчі ідеї та задуми є, каже Роман Миколайович. – Найближчим часом плануємо зробити виставку. Щороку у червні ми проводимо пленер, куди приїздять художники з усієї країни. Зрозуміло, що цього разу він можливий лише в зміненому форматі. Але презентувати роботи, створені за цей період є бажання, підвязавши подію до благодійної мети. Зараз такий час, що потрібно працювати там, де є потреба. Якщо потрібно розгрузити чи відвезти гуманітарний вантаж – робитиму це, а до творчості неодмінно повернемось.