Вишиванка – не просто традиційний одяг українців, а справжній світовий тренд, який нині переживає відродження. У Переяславі понад 60 років функціонує унікальне підприємство, де створюють автентичну національну красу – це фабрика художніх виробів ім. Богдана Хмельницького – Переяслав.City

Відтворюючи стародавні узори на сучасних виробах художнього ткацтва та вишивки – сорочках, сукнях, сценічних вбраннях, тканках, рушниках, скатертинах, переяславська фабрика здобула всеукраїнське визнання.

Полотна тут досі виготовляють вручну на старовинних ткацьких верстатах, дбайливо зберігаючи вікові традиції. Тож підприємство, яке, до слова, з 1960 року розміщується в будівлі колишньої центральної синагоги древнього Переяслава, – особливе місце, знане як туристичний магніт. Для охочих там проводили навіть екскурсії.

Раніше гості міста, включаючи перших осіб держави, неодмінно відвідували фабрику, щоб придбати собі на згадку ткані вручну вироби. Офіційні делегації Переяслава, куди б не їхали, везли на подарунок господарям тканий тут рушник чи скатертину.

Останніми роками підприємство переживає чи не найскладніший період свого існування.

“Фабрика художніх виробів” – єдиний запис в трудовій книжці майстрині Оксани Дикої. Сюди вона прийшла 16-річною дівчинкою відразу після училища, натепер за її плечима 42 роки стажу. Практично кожен витвір, що народився у цих стінах, – плід її творчої уяви, таланту та праці.

– Років п’ятнадцять тому на ярмарках могли вторгувати і 20 000 гривень за один день – значні кошти на той час, – згадує Оксана Іванівна. – Після Помаранчевої революції 2004 року вишиті сорочки почали вдягати не лише артисти на сцену чи делегації на свято, а вони стали модними серед молоді, люди просто так почали носити вишиванки.

Тоді ж, до речі, до нас на фабрику приїздив навіть президент Віктор Ющенко з дружиною Катериною – я особисто підбирала для неї сукню.

У 2020-2021 роках нас вибила з колії, так би мовити, епідемія коронавірусу. Це був найскладніший період, адже припинилися концерти, не проводилися культурні заходи, а основні наші оптові замовлення – для творчих колективів з усієї країни.

Під час карантину робота майстринь художньої вишивки та ткацтва стала менш затребуваною. Уся галузь відійшла на другорядні ролі.

Перебивалися надомною працею, самостійно шукали замовників. Звернулися за підтримкою до міської ради – влада придбала товару на 15 000 гривень, чим допомогла перекрити хоча б частину нагальних виплат.

Щомісячна оплата оренди, податки, комунальні платежі за воду й електрику, тож коштів не залишалось на зарплати працівникам. Задля економії останні роки приміщення не опалюється навіть взимку – жінки працюють в утеплених балонових штанях.

Тільки-но виробництво почало повертатися до нормального ритму, новим випробуванням наприкніці лютого 2022 року стала війна. Більш ніж на місяць фабрика зачинилася.

– У перші дні війни кожна з працівниць забрала додому частину виробів. Думали так: якщо, не дай, Боже, кудись прилетить, то таким чином десь частина нашої роботи таки вціліє, – розповідає директорка фабрики Ірина Зуєва. – Багато сценічного вбрання свого часу ми створили для ансамблів з Білогородки Бучанського району. Нині вона розбомблена. Село спалене разом з костюмами…

Автентичність ручної роботи у поєднанні з натуральними матеріалами – задоволення не з дешевих, особливо у непростий воєнний час. Жіноча сорочка коштує від 990 до 1400 грн, сукня – від 1500. Підприємство живе завдяки приватним замовленням та продажу вроздріб. Постійно намагаються вдосконалюватись, дивувати відвідувачів – під час війни створили інноваційний «кучерявий» рукав для нової моделі жіночої сорочки.

Цікавість до красивого національного одягу зростає й напередодні Дня вишиванки. Цьогоріч деякі екземпляри відправилися не лише до інших міст, а й країн – переселенці купують для себе або на подарунок родинам, до яких виїжджають на тимчасове проживання.

Полотно, яке щойно виткала пані Оксана, – для сорочок, які замовила бабуся для свого шестирічного онука. Хлопчик з мамою евакуювався за кордон, там пішов до школи. Аби кожного дня він приходив на заняття у національному одязі рідної країни, бабуся вирішила подарувати йому чотири вишиванки. Планує й п’яту, аби міг змінювати щодня, розповідає майстриня. Блакитну довгу сукню приміряє й переяславка Людмила. Каже, що одягне її на особливу подію.

Нинішня директорка закладу Ірина Миколаївна Зуєва зізнається: у колективі всі п’ять майстринь передпенсійного віку. До заслуженого відпочинку залишився кому рік, кому два. Власне й вона днями відзначила 60-річчя, тож збирається на пенсію, а опіку над фабрикою передасть Оксані Іванівні. Каже, що вони б залюбки поділилися всіма своїми вміннями і досвідом з молодими майстринями, якби хтось із них забажав перейняти цю професію, яка стала справою всього їхнього життя.

Юридично фабрика є дочірнім підприємством приватного акціонерного товариства “Укрхудожпром”. Проте засновники поки не озвучували планів щодо подальшої долі унікального переяславського виробництва.

Найближчі кілька років переяславські майстрині художнього ткацтва ще берегтимуть і свої традиції професії, і створені на фабриці зразки та лекала вишивок, як скарби народної культури. Все це вони створювали, збирали і плекали десятиліттями. Що буде після них? Чи збережеться ця унікальна фабрика, її традиції переяславського ткацтва й вишивки? Відповіді поки немає…