Від початку війни на території Переяславської громади зареєстровано понад 4 тисячі внутрішньо переміщених осіб. З­поміж них є немало родин з дітьми. Їхніми проблемами та потребами опікується насамперед Центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді міськради – Переяслав.City

Директорка центру Юлія ЛЯЛЬКА розповіла, яку конкретну допомогу вони надають таким сім’ям.

– Насамперед зазначу, що до нашої громади прибули на тимчасове проживання люди з Броварського району, Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Чернігова, Маріуполя та інших міст Донеччини.

Якщо ж це родини з дітьми, то їх далі направляють до нашої служби. Ми видаємо їм продуктові набори, засоби гігієни, дитяче харчування, підгузки, відповідно до їхніх першочергових потреб. Одяг і взуття дорослим та дітям видають в координаційному центрі, що діє при Центрі культури і мистецтв.

Якщо ж є потреба вести родини ВПО і надалі, то ми їх беремо під свою опіку. Фахівці нашого центру проводять детальну оцінку потреб таких родин, надають як інформаційну та гуманітарну допомогу, так і психологічну підтримку.

За словами Юлії Ляльки, протягом усього періоду війни до них звернулося 57 сімей. Зазвичай вони потребують сприяння щодо тимчасового прихистку, облаштування побуту та пошуку роботи.

Якщо це завдання адміністративного характеру, то таких людей скеровують до відповідних служб і відслідковують, як вирішується їхнє питання.

Із приводу пошуку роботи чи отримання статусу безробітного надають контакти Центру зайнятості, направляють до ДРАЦСу, якщо є необхідність поновити або ж оформити документи – це свідоцтво про народження або про смерть. Якщо ж потрібно відновити паспорт, то це до Центру надання адміністративних послуг.

– Але найголовніше, що майже всі сім’ї, особливо з маленькими дітьми, які перебували в епіцентрі бойових дій, потребують психологічної консультації чи й повноцінної реабілітації, – зауважує директорка центру. – З такими сім’ями наші спеціалісти працюють постійно, допомагають їм адаптуватися в нових умовах проживання.

Ефективним є залучення родин ВПО до загальноміських заходів чи організованих спеціально для них. Саме таким був тематичний тренінг, який приурочили до Дня матері.

Юлія Лялька каже, що з сім’ями вимушених переселенців спілкуватися складно, бо після стресу від пережитого вони замкнулися, не готові відразу йти на контакт.

– Ми шукали підхід до кожної родини окремо. З кимось спілкувалися індивідуально, хтось погоджувався на групові бесіди. Але чимало було жінок, особливо дітей, які ніяким чином спочатку не хотіли спілкуватися. Та все ж із часом вони адаптувалися і ми вирішили проводити для них невеличкі заходи, щоби хоч якось відволікати. Після місяця роботи з деякими сім’ями маємо хороший результат. Їхній соціально­психологічний стан покращився.

Проте майже всі вони згодом кажуть одне: «У вас тут дуже гарно: і люди, і місто красиве, та все ж ми віримо, що невдовзі війна закінчиться і ми повернемося додому».