Учитель математики і фізики Переяславської ЗОШ I-III №3 Андрій БОВАН за кілька днів став відомим на всю Україну. Це відбулося завдяки фото, на якому він проводить онлайн-уроки прямо на блокпості. Ця світлина миттєво набрала близько 7 тисяч уподобань і майже 2 тисячі поширень. Про уроки у гарячій точці (коли під боком автомат), активну громадянську позицію педагогів, нинішню мотивацію до навчання й упущені уроки, про лайфхаки свого викладання і найголовніший нині аспект – психологічне здоров’я дітей – говоримо з уже знаним переяславчанином.

Люди, котрі залишали відгуки у мережі, таке викладання освітянина коментували дуже позитивно. Казали, що хоча він і не історик, але творить нову історію України. Висловлювали гордість, що є такі вчителі. Усіляко описували свій захват і впевненість, адже такий педагог користується беззаперечним авторитетом у своїх учнів. Окрім цього, відзначали, що це людина з великої букви і приклад для багатьох. А також – наголошували, що такий підхід є чи не найкращою мотивацією для дистанційного навчання. Утім, особливо щемким став коментар малолітньої доньки пана Андрія. Дівчинка зовсім по-дитячому, але вже з величезною гордістю за уміння батька поєднувати оборону країни з викладанням, написала так: «Це – мій тато і скоро буде ще й мій учитель!».

Андрій Бован – знаний педагог, лауреат Переяславського загальноміського конкурсу «Людина року – 2020» у номінації «Освітянин року». Його учні активно долучаються до роботи в Малій академії наук: цьогоріч, за два дні до війни, робота з математики його учениці посіла II місце в області (це – найвищий бал у своїй секції, першого місця не було). А ще він традиційно проводить турніри «Що, де, коли?» для лідерів учнівського самоврядування міста.

32-річний Андрій Бован навчався в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. Викладає у школі вже 10-й рік. Одружений. Дружина Ніна – також учителька. Подружжя виховує трьох дітей: донечок Євгенію і Наталію, синочка Віталіка. Попри те, що вже став мало не національним героєм в освітянському світі й не тільки, про свою працю говорить дуже скромно. Каже, війна – не привід зупиняти освітній процес. І додає, що, звичайно ж, рішення щодо викладання прямо на блокпості було виважене, не спонтанне. Адже сьогодні на першому місці – насамперед безпека всіх учасників освітнього процесу. На запитання «Освіти України», де його застала війна, розказує так:

– Я прокинувся дуже рано. Планував перед школою перевірити ще одну стопку зошитів, бо не встиг напередодні увечері – я фанат футболу, а саме був футбол, перший матч 1/8 фіналу Ліги чемпіонів між португальською «Бенфікою» та нідерландським «Аяксом». Забивши гол, українець Роман Яремчук, який грає за португальський клуб, зняв ігрову футболку та продемонстрував на камеру футболку із тризубом на знак підтримки України в боротьбі з агресією Росії. Ми, пригадую, тоді з деякими учнями іще переписувалися, наскільки це класний вчинок. Хтось із них, між іншим, спитав мене, чи я вже перевірив контрольні. На що я відповів: ну які контрольні, футбол же! І от настав ранок. Щоб не розбудити дружину і дітей, пішов із зошитами на кухню, бо пообіцяв сказати оцінки. І от сиджу, перевіряю, а телефон постійно позумкує – приходять повідомлення. Мене це так здивувало: хто о 5:20 може щось поширювати? Ну, хай поодинокі пости на ФБ, а це ж телефон не змовкає. Думаю, треба зайти поглянути, що люди можуть о цій порі так активно поширювати. І от саме доперевіряв один із варіантів, дивлюся у телефон, а скрізь – повідомлення про повномасштабне російське вторгнення.

Андрій Васильович розповідає, що, увімкнувши потім канал із новинами, намагався зрозуміти ситуацію більш детально. Пригадує, тоді одними з найперших меседжів були рекомендації їхати подалі від військових частин. Трохи пізніше, поки вирішував, що робити, в учительські чати поприходили оповіщення, що навчання у школі не буде – «дистанційка».

Так, ранок 24-го шокував усіх… Чимало людей до останнього не вірили, що росія нападе, що вже напала… Хвилини йшли тягуче. Пан Андрій розказує: оскільки його будинок близько до військової частини, то дітей і дружину вирішив відвезти до батьків у село відразу ж. Повернувшись, відгукнувся на повідомлення активістів у місцевій групі братися за лопати, запасатися мішками і йти будувати-оснащувати блокпости. Відтоді він уже постійно був на блокпості. Водночас принагідно зауважує, що насправді в Україні тепер – величезна кількість учителів-супергероїв! У них, окрім нинішнього загальнонаціонального, ще і свій власний фронт…

Так, своє викладання прямо на блокпості, попри щирий захват громадськості, коментує стримано, бо не вважає, що робить щось особливе. Каже, у них не активні бойові дії, тому відчував, що можливість це робити є. Але якби була більш гаряча точка, то складно сказати, що тоді б відбувалося. Ось що про це розповідає:

– У перші дні війни навчання було дистанційним офіційно. Тоді у нас із хлопцями було так багато роботи на блокпості, що не було коли не те що відпочити, а й, як кажуть, навіть перекурити. Та й узагалі, зовсім не про те були думки. Потім були два тижні канікул по всій країні, а у Київській області вони затяглися ще більше. Та наразі, оскільки ситуація в нас на блокпості спокійна, атмосфера дружня, із 12-годинного чергування я виділив 2 години «обіднього часу» на ведення онлайн-уроків. Побратими мене підтримали, сказали, що підстрахують. Тому, звичайно, така підтримка дуже мотивує. Буває, вони мені й самі кажуть-нагадують: іди вже до дітей на урок, ми тут самі все зробимо! Узагалі, іще під час вимушених канікул, переписуючись із дітьми, зрозумів, що вони чекають на мої уроки. Це теж був один із факторів, щоб почати викладати навіть на блокпості.

Так, учитель підтримує зі своїми учнями дуже теплі відносини, часто спілкується у соцмережах, тому для більшості його поява на онлайн-уроку у військовій формі не стала несподіванкою. Звісно, знімати блокпост, показувати, як там усе виглядає, він не може. Але, наприклад, продемонстрував дітям сітку, яку ті у школі сплели, тож принагідно подякував особисто і від імені усіх добровольців. Проводити уроки у такий непростий час, коли перерви між тривогами іноді, як ми всі знаємо, сягали і кількох рекордних секунд, є дуже відповідальною справою. Тож запитую у співрозмовника, який найкоротший за тривалістю урок був у нього на блокпості і яку їхню кількість він узагалі там проводить за день.

– Перший місяць вихідних не було, але потім ситуація стабілізувалася, в нас став позмінний графік. Це збіглося з відновленням навчання у школах. Напевне, це частково також уплинуло на вибір проводити уроки, бо я розумів, що через день це точно будуть якісні повноцінні відеоконференції. Тож, звичайно, коли вдома, заняття відбуваються повноцінно, у форматі відеоконференції. Коли ж на посту, то все варіюється. Наприклад, із усіх уроків два точно ведуться у відеоформаті. А може бути, що й усі 5-6 уроків є, проте лише по 10 хвилин: діти під’єднуються, всіх побачив, запитав, як у кого справи, коротко пояснив тему, розповів, що їм потрібно зробити, і скинув додаткові відео й документ. Я з вечора готую детальний конспект теми, розписую задачі, роблю його так, щоб, як на мій погляд, було дуже зрозуміло все розписано: послідовно, з логічними висновками, аби максимально зрозуміли й ті, хто не був на включенні. А щодо найкоротшого уроку, то було таке, що планував заняття провести повністю, але через повітряну тривогу воно тривало всього 3 або 4 хвилини… Узагалі, в учителів у такому випадку все уже відтреновано до дрібниць. Ми максимально спокійно говоримо дітям: не панікуємо, вимикаємося із зустрічі, слідуємо в безпечне для вашої сім’ї місце. Сьогодні дуже багато наших дітей перемістилися в інші регіони країни. Я їм постійно кажу: якщо у вас повітряна тривога, ви про це обов’язково кажете й одразу йдете в безпечне місце. Ваша безпека – понад усе! – наголошує співрозмовник.

Спілкуючись із паном Андрієм, дізнаємося, що і його співробітники також мають активну громадянську позицію, гідно її виявляли і продовжують це робити.

– Я вважаю своїх колег неймовірними, бо вони проводили щоденні (зокрема, і в неділю також) зустрічі з дітьми під час канікул. Тоді вони з учнями спілкувалися на різноманітні теми, грали в ігри… Для школярів такий формат, надто в цей складний час, дуже важливий, – каже він.

Чимало вчителів волонтерили і досі продовжують допомагати з доставкою вантажів, формуванням гуманітарної допомоги. Під час канікул усі вони дуже активно долучалися до приготування їжі для воїнів у шкільних їдальнях, плетіння маскувальних сіток, передаючи їх на його блокпости в місті та в область. А наприклад, учитель фізкультури теж із перших днів війни на блокпості…

Сьогодні є дуже багато розмов про психологічну підтримку дітей, адже ніхто з дорослих не знає, як нинішні складні реалії можуть відображатися потім… Тому зрозуміло, кожен педагог наразі стає ще і психологом для своїх учнів. Водночас постає багато запитань – а як працюється і живеться самим освітянам? Адже насправді їх ніхто не готував до таких умов викладання, а отже – у фахівців галузі самих величезний стрес. Де в таких умовах знайти своє місце сили?

У світлі всього цього Андрій Бован коментує, що вислів «Учитель – це покликання» насправді не заїжджена фраза, як, можливо, хтось вважає. Він наголошує: якщо людина йде працювати до школи, то це передусім свідчить про наявність великої любові до дітей. А отже, саме вони, діти, мотивують знаходити внутрішні ресурси, навіть у найскладніші часи розуміти, для чого це взагалі потрібно. Більше того, як особливо наголосив пан Андрій, дивним чином виходить так, коли на початку навчання приходять учні, то учителі беруть зовсім чужих дітей, а випускають уже зі школи – своїх.

– Особисто мене дуже сильно мотивували реакції дітей на мої якісь сторіс у інстаграмі, їхні повідомлення, де вони перші запитували, як справи, або цікавилися про щось із предметів. І, звичайно, сім’я. Так, дуже важливо мати надійний тил, бо коли ти приходиш додому, як нині більшість хлопців у країні, дивишся на своїх дітей, то сили десь просто самі беруться. Розумієш, за що борешся і що готовий за це віддати все. Так, моя найбільша цінність у житті – сім’я: дружина Ніна (теж учителька) і діти Євгенія, Наталія, Віталій, – розчулено сказав Андрій Бован.

Сьогодні дуже багато запитань є до упущених занять через війну, самої якості навчання… Не задля розголосу, а головно між собою вчителі діляться думками, відзначаючи знижений рівень знань учнів. Також вони б’ють на сполох, що велика частина здобувачів систематично не під’єднується до занять онлайн (ідеться не про питання безпеки, а про лінь і все, що з нею пов’язане. – Авт.). Однак механізму впливу на все це немає. Водночас, щодо самих оцінок – їх педагоги збираються виставляти, переважно орієнтуючись на попередній семестр. Пояснюють, що нижчі тепер просто не можна ставити. І наголошують, що наздоганятимуть усе вже після перемоги.

– Так, наразі справді складно говорити про якість навчання, – коментує реалії переяславець. – Маємо враховувати цей складний важкий психологічний стан дітей. Усі вони дивляться новини, і навіть уявити важко, як почуваються, коли дізнаються, що окупанти нищать житлові будинки, ґвалтують дітей, як це було у Бучі, вбивають людей… Ставати до навчання після такого дуже важко. Також потрібно визнати, що в нас узагалі є проблема з оцінюванням, починаючи від самого початку пандемії. Я сьогодні не хотів би критикувати когось, бо і сам не знаю, як це чітко зробити. Але найбільшими проблемами оцінювання на час навчання під час ковіду були академічна доброчесність деяких учнів, питання совісті, людяності, особистого вибору школярів. І тоді, і зараз учителі виходять онлайн і готові надавати знання. Проте певні учні систематично просто не «виходять» на навчання, хоча ти знаєш, що технічну можливість це зробити вони точно мають. За майже три роки ми не знайшли механізму, як на це впливати. Водночас є діти, котрі до цього добре ставляться, і в них усе складається. А є і такі, що розцінюють дистанційне навчання як спосіб отримати дуже класні оцінки – всі 10-11 балів, хоча зазвичай мали 5-6. І ти розумієш, що це не їхня оцінка. Але це вже проблема нашої системи оцінювання. Однак тепер я однозначно погоджуюся з тим, що не можна, якщо діти чогось не знають, ставити низькі оцінки. Важко усім… насамперед психологічно. І в моїх учнів, я так відчуваю, оцінки просто не можуть бути нижчими, ніж були у перший семестр. Будуть такі ж або і вищі, однак – у тих дітей, які справді старалися і робили більше за інших, – сказав Бован.

Судячи з позитивних активностей під постами вчителя в соцмережах, він – із когорти тих педагогів, яких їхні учні справді дуже люблять. Також взаємна приязнь відчувається у відповідях самого пана Андрія. Цікавлюся, у чому його секрет «достукування» до дітей. Може, є якісь лайфхаки, чому до нього тягнуться?.. У відповідь на це співрозмовник каже, що нічого такого в його педагогічному арсеналі немає, бо поводиться, як у житті. Та вже згодом припускає-визнає: йому допомагає уміння створювати якусь особливу неповторну атмосферу, яка дуже подобається його учням.

– Є у мене окремі «фішки», котрі, як я вважаю, дуже круті, але їх складно пояснити – можна тільки побачити наживо. Коли почнеш пояснювати, це не передає суть і, ба більше, складно повірити, що це справді працює, – говорить педагог.

Андрій Васильович обмовився, що часто жартує з власними учнями, створює дотепні кількахвилинні опитувальники, грає в ігри, є активним фоловером у соцмережах, спеціально для своїх вихованців знімаючи цікаві пізнавальні відео тощо. Є, до речі, серед них і таке, де розповідається, як для росіян приготувати «Бандера-смузі». Та, як з’ясовується, мабуть, найбільше учням імпонує те, що педагог ніколи не зациклюється на своєму предметі. Математика і фізика дуже важливі, але він наголошує, що в житті все ж найважливіше… просто розвиватися. Мабуть, саме це найбільше мотивує дітей іти на його урок із радістю. Інакшу атмосферу на уроці, із внутрішньою напругою, як коментує сам пан Андрій, створювати просто «протизаконно». Надто – сьогодні, бо життя і так стало дуже тривожне.

– Я навіть директору казав, що ми десь на пів року в принципі маємо забути про питання якості навчання. Воно для нас тепер не є найголовнішим. На першому місці повинно бути психологічне здоров’я дітей. Вони мають бути впевненими у тому, що все буде добре! – резюмував (а можливо, й висловив позицію-орієнтир) Андрій Бован.

Валентина ОЛІЙНИК

«Освіта України» №15-16 від 25 квітня 2022 року