Жертв нацизму міста Переяслава, Переяславської МТГ та  ОТГ, які розташовані на території  колишнього Переяслав-Хмельницького району  в ці дні підтримав Фонд «Максиміліан – Кольбе – Верк» (Німеччина). Надана матеріальна підтримка є надзвичайно важливою у ці дні ще й у духовному плані. Вона переконує: тебе не лишили сам на сам з бідою. Адже ця війна вже не перша в житті людей, які належать до категорії жертв нацизму, а отже, категорії психологічно вразливих людей, які  все своє життя прожили з раною, яку залишила на їхній душі Друга світова війна. Частина з них була насильно відправлена на примусові роботи до фашистської Німеччини й опинилася (за поодинокими винятками) в нелюдських умовах. Частина з них там народилася і десятиліттями змушена була приховувати цей факт від радянського режиму. І кожен з цих людей свято вірив у те, що війна більше ніколи не повториться.Тож у ці пекельні для України дні переяславці, жертви нацизму, щиро вдячні німецьким благодійникам за допомогу і підтримку.

Сьогодні, у цей непростий для нашої Батьківщини і для кожного українця час, історія Максиміліана Кольбе не може не надихати на високі справи.

Максиміліан Кольбе (1894–1941)  – польський святий францисканець новітнього періоду, загинув в Аушвіці, віддавши своє життя за одного з в’язнів. Після того, як Німеччина напала на Польщу, Непокалянув став притулком для тисяч біженців, у тому числі для 2000 євреїв, яких Кольбе ховав від нацистів. Під його керівництвом запрацювала нелегальна радіостанція, у передачах якої викривалися звірства німецьких окупантів.

17 лютого 1941 р. Максиміліан Кольбе був заарештований гестапо і ув’язнений у варшавську в’язницю Павяк. 25 травня того ж року його перевели в Аушвіц. Він отримав номер 16670. Есесівці постійно били його кованими чобітьми, примушували біго́м носити непідйомні вантажі (це при тому, що він був калікою, хворим на туберкульоз, у нього була тільки одна легеня), але він не тільки зберігав силу духу, але й іншим допомагав, як міг. Навіть у таких нелюдських умовах о. Максиміліан продовжував свою пастирську діяльність — втішав, хрестив, сповідав, пошепки здійснював богослужіння. Він сам попросив відвести йому місце в найбруднішому місці барака — біля дверей, де стояв туалет, щоб завжди мати можливість благословляти померлих в’язнів, яких виносили.

У липні 1941 року з блоку № 14, в якому жив отець Максиміліан, зник ув’язнений. Утікача знайти не вдалося (пізніше з’ясувалося, що він потонув у вигрібній ямі). Тоді заступник коменданта табору оберштурмфюрер СС Карл Фріч відібрав 10 осіб, яким було призначено померти голодною смертю у блоці № 13. Один з відібраних ним людей, польський сержант Франтішек Гаєвнічек заплакав і сказав: «Невже я більше не побачу дружину і дітей? Що ж тепер з ними буде?» І тоді Кольбе вийшов зі строю і запропонував Фрічу своє життя в обмін на життя Гаєвнічека. Фріч прийняв його жертву.

Сидячи в смердючій камері й помираючи від голоду і зневоднення, о. Максиміліан продовжував підтримувати товаришів по нещастю. Вони проводили час у піснях і молитвах. Через три тижні Кольбе і троє інших смертників були ще живі. 14 серпня 1941 р., напередодні свята Успіння Пресвятої Богородиці, кат Аушвіца Бок отримав наказ негайно покінчити з в’язнями. Кольбе і його трьом товаришам була зроблена ін’єкція фенолу. Наступного дня тіло Максиміліана Кольбе піддали кремації.

Створений у Німеччині Фонд, який і досі опікується в’язнями концтаборів, назвали іменем Максиміліана Кольбе. ФрантішекГаєвнічек, за якого віддав своє життя о. Максиміліан, після закінчення війни повернувся до вцілілих родичів та прожив до глибокої старості, помер у віці 93 років.

Не полишає своїх давніх друзів у Переяславі також Олівер Браун та його команда з Магдебургу (Німеччина). Понад 40 осіб з числа жертв нацизму в ці дні відчули його підтримку, за що висловлюють свою вдячність.

Дорогий наш друже Олівере! Дорогі друзі з Магдебурга!

Ми, жертви нацизму, діти війни (1941-1945 років), висловлюємо велику вдячність за підтримку. Ми отримали матеріальну допомогу від вас, а також продуктові набори. Для нас це дуже важливо –  відчувати підтримку, особливо у ці дні страшної війни. Що таке війна, ми добре знаємо. Адже серед нас є ті, хто зовсім юним був силоміць вивезений нацистами  на примусові роботи в різні міста і села Німеччини. Є ті, хто народився в неволі.

Ми дякуємо за підтримку  жителям Магдебурга! Дякуємо за віру в нас!