42 роки тому, 25 грудня 1979 року, до Афганістану були введені радянські війська. “Обмежений контингент” мав стабілізувати обстановку, закріпивши за СРСР домінуюче становище в центрі Азії.

Підготовка спецоперації проводилася ретельно і таємно. Під виглядом обслуговуючого персоналу в Кабул було введено і розміщено на території посольства СРСР 200 осіб. Згодом, для охорони радянської авіаескадрильї на аеродромі Баграм дислокували парашутно-десантний батальйон. У першій половині грудня 1979 року до афганської столиці було направлено батальйон спецпризначення (500 осіб), разом з яким таємно привезли Б. Кармаля.

25 грудня 1979 року о 14 годині за київським часом частини щойно сформованої 40-ї армії одразу з двох напрямків перетнули афгано-радянський кордон і вторглися на територію Афганістану через понтонний міст у районі узбецького міста Термез.

Одночасно літаки 103-ї Вітебської повітряно-десантної дивізії, якою командував генерал-майор І. Рябченко, здійснили висадку на аеродромах Кабула і Баграма.

26 грудня кордон в районі туркменського міста Кушка перетнула 5-та мотострілецька дивізія генерал-майора Ю. Шаталіна. Наступного дня підрозділи 103-ї повітряно-десантної дивізії та сили КДБ встановили контроль над важливими стратегічними об’єктами в Кабулі.

Розпочалася масштабна військова операція. До середини січня 1980 року на територію Афганістану ввійшли три дивізії, одна бригада, два окремих полки та ще декілька армійських частин та авіаційних підрозділів.

Дипломати і шпигуни називали стратегічне суперництво і конфлікт між Британською і Російською імперіями і між їх наступниками в ХХ столітті, США і СРСР, за верховенство в Центральній Азії “Великою грою”. Ціною цієї “гри” стали більше 15 тисяч загиблих радянських військовослужбовців і цивільних осіб, близько 250 солдатів та офіцерів досі вважаються зниклими безвісти.

Тоді, у 1979 році, жодна із сторін не могла навіть припустити, що рішення про вторгнення до Афганістану призведе до краху всього, що здавалося на той момент непорушним: йдеться про падіння Берлінської стіни, крах Радянського Союзу, кінець комунізму.

Війна в  Афганістані продовжувалась більше  9 років (з 25 грудня 1979 р. по 15 лютого 1989 р.). Звичайно, ця війна не явище з української історії, але вона безпосередньо торкнулась й України. Війна стала одним із каталізаторів загострення кризи радянської системи, з розпадом якої на пострадянському просторі виникли незалежні держави, в тому числі й Україна, суверенітет котрої потребував захисту.

Важливо зберегти пам’ять про ті події, вклонитися тим людям, які не повернулися з війни, виконуючи свій обов’язок перед Батьківщиною. Ці воїни підхопили естафету ветеранів Великої Вітчизняної війни, які були стрижнем держави, що не тільки відстояли її, а й відновили народне господарство, були моральним авторитетом.

Учасниками афганської війни були понад 160 тисяч вихідців із України, з яких 3432 не повернулись до рідних домівок, а 72 зникли безвісті або потрапили в полон. 2729 матерів втратили своїх синів, 505 молодих жінок стали вдовами, а сиротами – 711 дітей. Понад вісім тисяч військовослужбовців отримали на війні важкі поранення, а 3560 стали інвалідами.

 

Звичайно цей день – не свято. Це пам’ять, що не відпускає. Гірка пам’ять про те, що в примарному світі Афганістану полягли найкращі.

У цей пам’ятний день ветерани Афганської війни вшановують пам’ять загиблих друзів, зустрічаються у святих місцях і згадують війну, яку довелося пережити. Згадували загиблих, напередодні цієї скорботної дати, і в Переяславській громаді. У заході взяли участь: міський голова Вячеслав Саулко, його заступник Оксана Степаненко, секретар ради Лідія Оверчук, воїни-інтернаціоналісти, члени їх сімей, учасники АТО (ООС), вихованці ліцею-інтернату «Патріот», жителі громади.

Про передумови війни та участь у ній наших співгромадян розповів ведучий заходу – Андрій Іващенко.

Хвилиною мовчання пом’янули всіх, хто не повернувся із горнила війни тодішньої і нинішньої.

До присутніх звернулися міський голова Вячеслав Саулко, голова Ради ветеранів громади Григорій Сокур та воїн-інтернаціоналіст Олександр Цебенога.

Завершився мітинг покладанням квітів до пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам.

Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю загиблих синів і дочок України, вклоняємося їхній мужності. Важливо, що, зберігаючи бойове братерство, ветерани передають досвід молодим воїнам Збройних Сил України, підтримують матерів, вдів і дітей полеглих побратимів. Шана і подяка всім ветеранам трагічної афганської війни та українським воїнам-миротворцям за відвагу, доблесть, вірність присязі і честі.

Афганістан залишається в пам’яті не лише болем утрат, а й мужністю та героїзмом солдатів і офіцерів. Він став відправним пунктом формування сучасної доктрини залучення українських військових до миротворчих місій на територіях інших держав.